Вчора відбулось ще одне засідання по справі братів Дяченків, яким закидають замах на дорогоцінне життя нардепа Станіслава Березкіна, що нібито боровся за інтереси громади. Та ще на позаминулому засіданні брати, м’яко кажучи, «рознесли» вщент доводи обвинувачення і піддали серйозним сумнівам достовірність цієї справи.

Читайте також: Брати Дяченки, що нібито намагались вбити нардепа Березкіна, вщент «рознесли» доводи обвинувачення. ФОТО, ВІДЕО

На цей раз ситуація для пана Березкіна, здається, стала ще більш тривожною, адже Дяченки фактично довели, що справа проти них – насправді фальсифікована. І це при тому, що суд знаходиться лише на стадії вивчення доказів обвинувачення. Хоча дивуватись не варто – там є все, хоча іноді це виглядає досить абсурдно. Наприклад, до матеріалів справи було долучено програму підготовки бійців сухопутних військ спеціального призначення, хоча вона не має взагалі ніякого відношення до братів. Це зрозумів навіть прокурор, який, почувши про неї, почав посміхатись. І коли суд запитав в нього, чому цей документ знаходиться у справі як доказ, він відповів: «не знаю». Проте, здається, знали про це брати, слухачі і захист, адже в програмі є пункти щодо підготовки роботі з вибуховими пристроями, за допомогою одного з яких брати нібито й хотіли вбити нардепа. Та, на жаль, чи на щастя, це був далеко не єдиний абсурдний момент у кримінальній справі, ініційованій Станіславом Березкіним. Саме це дозволило Дяченкам заявити про те, що справа проти них сфальсифікована.

По-перше. Було багато розбіжностей із часом, в який слідчі нібито досліджували докази і робили висновки та часом, коли ці самі докази до них надходили. Наприклад, висновки слідчих стосовно карток мобільних операторів, за допомогою яких брати нібито стежили за камерою схову, де ховали бомбу, датовані сьомими січнем 2013-го, але вхідний штамп на документах свідчить про те, що інформація стосовно трафіку з цих карток надійшла до слідчого підрозділу лише 9.01.2013. Тобто, інформацією, яка ще не надійшла, слідчі не могли оперувати. Так само і з копією накладної, за якою брати отримували товар для своєї «чорної» справи. В матеріалах сказано, що копія накладної до слідчих потрапила 10 січня, але вже 23-го грудня вони якимось чином надавали її для ознайомлення свідкам.

Брати наголосили на тому, що все це свідчить про помилки людей, що «проводили» слідство, та інсценування подій. Крім цього, було дуже багато неточностей зі свідками. Брати неодноразово звертали увагу суду на те, що одні і ті ж люди в один і той же час, як свідчать матеріали справи, знаходились у зовсім різних місцях, що є абсолютно неможливим і піддає сумнівам всі доводи обвинувачення.

Також шокувало те, що слідство чомусь зовсім не намагалось встановити особу, яка за півгодини до вилучення в братів телефонів, дзвонила практично на усі номери, які були пов'язані між собою у цій «змові». Андрій Дяченко звернув увагу на те, що це могла робити людина, яка добре знала обставини справи, а з огляду на те, що її навіть не почали шукати, логічно допустити, що ця вона також причетна до фальсифікації справи.

Але найбільший резонанс викликає чи не найголовніший «доказ» обвинувачення проти братів – це блокнот Андрія Дяченка. Саме на ньому і ґрунтується весь сценарій «кривавої змови» проти Березкіна. В цьому записнику нібито містились підписи Андрія. Їх потім нібито порівняли з підписом у накладній, і вони виявилися ідентичними. Хоча сам Андрій заявив, що цей підпис – не його, так само, як і в записнику. А належать вони руці людини, яка підробила їх і у поштовій накладній. За словами братів, у щотижневику містяться справжні зразки розпису Андрія Дяченка. Але незалежну експертизу провести, звісно ж, ніхто не дозволив.

Так от, цей блокнот, за матеріалами справи, надійшов до слідчого 25 січня 2013-го року, він же досліджував його вміст вже 22-го. А це прямо суперечить процедурі, на що, власне, і вказали брати. Це взагалі є порушенням Закону і тому не може бути використано як доказ. Старший з братів, Павло Дяченко, попросив суд прийняти клопотання про очевидну недопустимість у справі такого доказу. Він в принципі не підпадає під визначення поняття «доказ», адже фактично був викрадений.

Здалося, розуміючи, про що йде мова, суддя почав помітно нервувати і сам пішов на порушення Закону. Помітивши, що наш журналіст користується телефоном для фіксування процесу, він сказав вимкнути його і покласти до кишені. Служителя Феміди не зупинило навіть те, що це був запис на диктофон – суддя все одно пішов на порушення п. 6 ст. 27 Кримінального процесуального кодексу України, в якому йдеться: «Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої».

Після цього головуючий запитав, чи згодні із клопотанням сторона захисту і обвинувачення. Адвокати братів звісно ж погодились, навівши ще ряд аргументів із різних Законів стосовно очевидності недопустимості даного доказу.

А потім виступила сторона обвинувачення. Прокурор, не посилаючись на жодні норми законів, наголосив на необхідності окремо дослідити, чи мають право слідчі самовільно забирати особисті речі в обхід встановлених процедур чи ні, а вже після того обговорювати недопустимість таких  доказів. Брати ж наголосили – якщо доказ недопустимий, то всі інші обвинувачення не мають під собою підґрунтя і не повинні розглядатись. Тому це питання має вирішуватись зараз.

Суд, як і завжди, погодився з доводами обвинувачення, назвавши при цьому доводи братів, які посилались на статті Закону, «оціночними судженнями». Хоча такі ж  оціночні судження прокурора і адвоката потерпілої сторони сприйняв як належне.

Після цього склалось враження, що Феміда осліпла в буквальному сенсі, або ж просто втратила логіку. Очевидні речі в цій справі мають таку ж вагу, як і історії барона Мюнхгаузена…

Олександр Стрілець