Дійсно скільки ж Наших проживає в палаючій сепаратистським заколотом Лугандонії, 60 чи 15 % ? Все залежить від того, як  рахувати та кого вважати нашими. Якщо вірити соціології та даним з виступу 8 червня 2014 року на Майдані в Києві  вже легендарного командира  спецбатальйону «Донбас» Семена Семенченка, то прихильників Єдиної України нібито 60%, а сепаратистів лише 40 %.

 Чудово, чи не так? Проте зачекайте, адже і Янукович і Добкін також виступали  за Єдину Україну, в якій  український народ разом, дружно, єдиним потоком  вступить  в Путлерівську Азіопу. Відчуваєте тонку різницю між Донбаськими прихильниками Єдиної України та сепаратистами? Перші  мріють затягнути в Євразійський Союз  всю нашу державу, другі бажають йти у неволю до Путіна частиною України. Так що погодьтеся, з такими нашими нам не по дорозі.

 Якщо проаналізувати результати  голосування за президента України в 2010 році, парламентських виборів 2012 року та останнє голосування 25 травня 2014 року, дійсно Наших на Донбасі приблизно 15 %. Звісно,  якщо вважати Нашими  переконаних Майданівців, прихильників Європейського , демократичного шляху розвитку України. Ось за цей один мільйон жителів і кладуть голови українські хлопці на Донбасі. Адже негоже здавати своїх на поталу терористам, негоже віддавати свої землі ненажерливій  Раші. І звичайно краще воювати за цілісність України на Донбасі, ніж наприклад на Кіровоградщині.

 Щодо решти 85% жителів шахтарського краю,то їхні політичні уподобання нині стрімко змінюються. В квітні їх значна частина,  не лише сепарасти, виходила на мітинги з ревом «Росія», розуміючи під цим гаслом можливість отримати блискавично, на шару, високі  російські зарплати та пенсії звісно при збереженні українських дотацій, цін та соціальних виплат. На той момент  все видавалось «Ватникам» легким і простим. Думалось, що через декілька днів після безкровної здачі  будівель органів влади в Донецьк та Луганськ заїде російська бронетехніка, певно для захисту інкасаторських машин з бажаними російськими рублями. Новоявлена совкова Мрія здійснюється - Донбас вже в Росії і «катається  як сир в маслі» за рахунок інших російських платників податків.

 Жорстока реальність напевно поступово змінює політичні уподобання жителів бунтуючи областей. Тому дедалі частіше в совків та ватників  виникають думки, невже їм  так погано жилося  в неньці Україні?  Що зрештою краще - сидіти місяцями без роботи, харчів та грошей по підвалах та бомбосховищах, чи радіти життю під мирним українським небом?

Самі мудріші з них  вже зрозуміли, відмова Путіна від негайної окупації Російською армадою Донбасу, ставить хрест на заколотниках. У бунтівної окраїни немає жодних шансів виграти війну в Української держави. Рано чи пізно регулярна армія за допомогою авіації, важкої артилерії та бронетанкових сил знищить легкоозброєне ополчення та  любителів довго рубля і пригод з Росії, яких чомусь прийнято називати добровольцями.

.

Час покаже, чи відповідає дійсності судження, що через рік більш

антиросійського налаштованого регіону ніж зруйнований Донбас, в Україні не буде. Зрештою його жителям буде  за що ненавидіти Росію. Згадаймо  українську народну пісеньку:

«Ти ж мене підманула,

Ти ж мене підвела,

Ти ж мене нерозумного 

З ума,  з розуму звела».

 Все на цьому світі  має свою ціну. Янукович заплатив свою втечею за відмову від Євроінтеграції та спробу встановити диктатуру.

Народ України платить свою ціну кров’ю за не цілком конституційне повалення режиму та за своє право на свободу.

Донбас розпочав платити  сотнями життів та руїнами за спробу знищити  єдність України.

Лише головні винуватці нашої трагедії «Путін і К», як це часто буває в історії, якщо й дадуть відповідь за свої діяння, то лише перед  богом, після завершення  свого довгого та ситного мирського існування.

А цифри як і соціологія мають властивість змінюватися. І цілком можливо вже в недалекому майбутньому, дійсно Наших на відвойованому Донбасі буде набагато більше 60%.

   Довганенко Василь.