А коли ознайомишся з усіма публікаціями 37-го числа літературного часопису "Вежа", що виходить у Кропивницькому, то думки і відчуття полетять далеко від гендерної тематики.Половина контенту 37-го номера (2018) - художні твори. Решта - публіцистика, мемуари, нариси, щоденники, історичні розвідки. Краєзнавець і літератор з Голованівська на Кіровоградщині Сергій Піддубний у статті "Мова вільних людей і мова упокорення" стверджує, що багато російських слів походять з української мови. Наприклад, російське "зеркало"- від українського "зиркати" (поглядати, дивитися). У той же час автор тролить надміру заповзятливих борців за українську мову. Приміром, щоб відійти від російської термінології, вони намагаються слово "курити" (цигарки) замінити на "палити"- а це зовсім різні процеси."Я мрію дожити до того часу, коли Донецьк знову стане Україною" - так називається інтерв’ю журналістки Світлани Орел з письменником Станіславом Жуковським. Він родом з Кіровоградщини, за сімейними обставинами лишився на окупованій території. Як там живеться? Про це йдеться в поезіях земляка. "Лежить в печалі залізниця, затихнув гуркіт поїздів, кому могло таке насниться, вкривають лиця сльози вдів"... Вірші Катерини Баранової, що теж народилася на Кіровоградщині, теж проникнуті тривогою за Україну - "Тільки б край мій не щез на атласі"."Уроки Тичини" - розповідь літератора Миколи Суржка з Новомиргорода про дві зустрічі в Києві з класиком української літератури. У номері можна знайти щоденники Володимира Кобзаря. Він починав літературний шлях у Кіровограді, тепер працює в Києві. Був одним із фундаторів Руху, боровся проти русифікації. Подорожував Україною, читав класиків і зазначив, зокрема, що загалом достойний роман Шолохова "Тихий Дон" грішить незакінченими сюжетними ходами.Поетеса Антоніна Корінь у статті "Дарував яскраві будні й творчі свята" згадує свою багаторічну дружбу з колегою по творчому цеху Віктором Погрібним і передає атмосферу в літературному середовищі Кропивницького.Під рубрикою "З історії краю" кропивницький історик Федір Шепель знайомить читача з маловідомими моментами з життя відомих людей - Гулака-Артемовського, Яворницького, Цюрупи та інших."Ще одне життя мушлі" - це оповідь головного редактора "Вежі", голови обласної організації Національної спілки письменників України Василя Бондаря про колишню сибірячку, а тепер жительку Кропивницького Емму Вариводу. Вона створює незвичайні картини з морських черепашок.У "Веселій скрині" публікуються переспіви римських байок Володимира Могилюка. Жаби, леви, коні, віслюки вступають до партій, створюють фракції, дають концерти, розподіляють гуманітарку, дурять ближнього словом, усе як у людей. Автор нагадує, що за злочинами настає кара. Скільки б не гризли миші чуже зерно, "Та обом судьба пропаща світить за наругу, першій з них - котяча паща, мишоловка - другій!"Дотепно виборсуються зі скрути герої Івана Мар’янова з Добровеличківки - бабуся, що крадькома їсть ковбасу в піст, ледачий неук Вовочка, пиячок, що боїться гніву домашніх. І чоловік, що просить, аби дружина ставилася до нього, як до собаки "Кожен ранок щось смачненьке їсти подавала, ввечері ж, нагодувавши, на ніч відпускала"І нарешті проза. Сім оповідань Володимира Яремчука з Долинської. Глибоко драматичний "Передовик", гумористичні "Малчик" та "Жук їв?", лірична "Четверта ніч" з несподіваним фіналом, щемливий до сліз "Чорногуз"… Катерина Немира, крім уже цитованого "Ось так", подала ще трагікомічне листування кількох поколінь галичан із нью-йоркським родичем "Дорогі сину, брате, вуйку, кузене..." Українська сторона регулярно просить сто долярів, в родині постійно відбуваються якісь катаклізми, незмінним лишається лише те, що "вуйко Левко хорує". Американець же зі світанку до ночі крутиться на двох роботах, заради бізнесу жениться на доньці боса і утримує ще чотирьох осіб з її сім’ї. Тож вільні сто долярів не завжди і є... Все це написано колоритно і зі знанням справи, бо автор довго жила у США.
Ніна Даниленко
