Так описала свій стан киянка Надія Гаврилюк. Добірка її віршів відкриває 38-е число літературного часопису «Вежа» (виходить у місті Кропивницькому). Рядки автора також сповнені співчуття до виселених під час колективізації. Її непокоять роздуми над долею світу і за розрадою вона звертається до Біблії, зокрема, до пророків Ісаї та Осії.
Інший поет Валентин Рєзнік із Москви (переклав його Олександр Вертіль із Сум) журливо розмірковує над тягарем радянського минулого і гіркими проблемами сьогодення: «З короткими, як перебіжка, рядками, проблемами майже без меж, затурканий побутом аж до нестями ти все-таки якось живеш»…
Журналіст і мистецтвознавець із Кропивницького Броніслав Куманський застосував свої поетичні здібності у пародії. За основу взяв класичну поему «Енеїда». У цей твір античного автора Вергілія Іван Котляревський ввів козаків, а у пана Куманського Зевса, Марса, Гермеса і Венеру обсіли сучасні слуги народу: «Це патріоти, що гарненько усілись на місця тепленькі». Зрештою позитивні персонажі нечистого на руку екс-міністра відправляють за конкретною адресою: «Ану марш чистить нужники, естет».
Також під рубрикою «Сучасна література» вміщено три прозові твори Антоніни Царук із Кропивницького. Це атмосферні замальовки із буденного життя. У розділі «Спадщина» публікується почате в попередніх номерах «Вежі» листування між однокурсниками будівельником Степаном Кожум’якою з Новомиргорода на Кіровоградщині та філологом Іваном Романченком зі Львова. Цей епістолярій передає гнітючу обстановку в Україні під кінець радянського періоду. Один із заочних співрозмовників ніяк не міг видати друком праці Михайла Драгоманова (влада гальмувала), інший із розпачем зазначав «Що робиться навколо. Горілка і хабар превалюють. Свавілля й узурпація панують» (датовано 1967 роком).
«Голосом степової Еллади» - так літературознавець із Кропивницького Надія Частакова назвала статтю про життя і творчість Яра Славутича. Справжнє ім’я Григорій Жученко, народився в м. Долинській Кіровоградської області, проживав у Канаді, написав кілька підручників з української мови і заснував благодійний фонд, метою якого було відродження вільної України.
Роман «Гріх і честь» покійного письменника з Кропивницького Віктора Погрібного проаналізувала Оксана Шпирко. Вона зазначає, зокрема, що у цьому творі на прикладі долі однієї жінки розкрита «таїна цноти і гріха, ідеалу і фальшу, причини і наслідку, білого і чорного». Головний редактор журналу «Вежа», він же голова обласної організації національної спілки письменників України Василь Бондар опублікував сторінки свого читацького нотатника за 2017 рік. Тут він вельми експресивно дає оцінки творам сучасників і класиків. Про одних пише так «кострубате, плутане і дратівливе письмо». Про інших «Якби мені судилось у житті написати одну-єдину книгу (Як Олександрові Семененку), то я хотів би, аби вона була така, як «Харків, Харків»… Автор нотаток зізнається, що ніяк не зміг прочитати шанованого Ернестом Хемінгуеєм Джозефа Конрада і наводить низку цитат, які сподобалися йому в Еріха Марії Ремарка. А ще Василь Бондар дорікає видавництвам за недбалу коректуру та редактуру . Наприклад, видавництво проґавило, що герой одного твору спочатку гине, а згодом ніби нічого й не сталося, «воскресає» без жодних пояснень і бере активну участь у дії.
Головний редактор журналу вкупі з кропивницьким поетом Володимиром Могилюком підготували хроніку культурно-мистецького життя Кропивницького за 2017 рік. Тут повідомлення про літературні вечори, творчі зустрічі з митцями, вернісажі, виставки у галереях, спектаклі, фестивалі, презентації книг - багатий матеріал про культурну атмосферу в місті для майбутніх дослідників минувшини.
Заключні сторінки «Вежі» 38/2018 відведені під список публікацій у журналі за 2013-2018 роки, вірш Анатолія Кримського і цитату з уже згадуваного Олександра Семененка, котрий жив у Єлисаветграді (одна з попередніх назв Кропивницького). Він згадував,що у місті було «для 80 тисяч мешканців дві щоденних газети, десяток великих парових млинів, завод Ельворті з двома тисячами робітників… Чорноморський степ підходив аж до центру цього міста, ступаючи владно через не знищені всеросійською нівеляцією околиці - Мотузянку, Балку, Забалку, Кузні, Закузнями, Чечору»…
Ніна Даниленко
