Як це не парадоксально, але резонансне судилище над братами Дяченками і досі триває. З моменту нашої останньої публікації були уже до кінця досліджені усі матеріали справи, допитані свідки, так званий потерпілий та самі брати. Можна сказати, що справа фактично вийшла на фінішну пряму. Прокурор Коваль навіть взяв перерву для того, щоб вирішити, чи підтримувати далі обвинувачення. Проте, надії на те, що Дяченки врешті дочекаються від представників правосуддя позитивних і законних рішень, залишається мало. Адже, не зважаючи на те, що у справі міститься величезна кількість порушень, які свідчать про фальшування справи з боку слідчих СБУ, та відсутність прямих доказів причетності братів до цього витвору фантазії і власних домислів тих же слідчих, суд, так само, як і прокурор (який, до речі, мав би бути неупередженим, незважаючи на те, що представляє сторону обвинувачення), до цього часу не спромоглися навіть на те, щоб хоча б виключити із обвинувальної частини 112 статтю тому, адже не треба бути експертом, щоб зрозуміти, що не можна вчинити замах на вбивство муляжем вибухівки. Це просто неможливо. А те, що це фактично був муляж, тобто, абсолютно непрацюючий механізм, довели цілих чотири експертизи.

Крім того, на одному з останніх засідань нардеп Станіслав Березкін давав досить неоднозначні покази, не зважаючи на те, що знаходився під присягою. Була також і відверто неадекватна поведінка з боку полковника СБУ Костянтина Каменського, якого брати звинувачують у фальшуванні цієї кримінальної справи проти них.

Але, давайте по порядку.Спочатку суд допитував слідчого СБУ Анатолія Охрименка, який нібито вилучав накладну «Нової пошти» у місті Полтаві, як це засвідчує версія обвинувачення, за якою так звані зловмисники нібито отримували ті самі телефони, які фігурують у справі. Проте, як показав допит, цей чоловік нічим не відрізнявся від колег, які вже давали доволі неоднозначні, а місцями навіть абсурдні свідчення, а інколи просто зривались на істерику.

Читайте також: Справа братів Дяченків: масова амнезія, істерика та допомога судді співробітникам СБУ. ФОТО, ВІДЕО

Місцями, він був навіть «кращим» за інших. Так, СБУшник, як то кажуть, «посипався» на першому ж запитанні братів, хоча воно була вкрай простим: «Яку накладну Ви мали на увазі, коли розповідали прокурору, що вилучали її у Полтаві? Від 12.11.12 чи від 14.11.12?» Було трохи дивно спостерігати за мовчанням людини, яка ще кілька хвилин тому абсолютно чітко і впевнено розповідала в деталях представнику прокуратури, де і як вилучала цей папірець. Не згадав Охрименко і того, що зазначалось на накладній.

Не зміг він відповісти і на питання, звідки слідство дізналось, що товар у посилці Березкіну був отриманий саме через ТОВ «Нова пошта». А коли постало питання, де саме був вилучений оригінал накладної, адже згідно документів, це було зроблено в Кіровограді 22.01.13-го, то Охрименко, здавалось, на ходу почав вигадувати різні версії, намагаючись винайти хоч якесь логічне пояснення. Спочатку він спробував переконати суд у тому, що написав у своєму клопотанні на дозвіл про вилучення те, щоб оригінал із можна було вилучити «за місцем знаходження», тобто, в Кіровограді. Проте навіть суддя Руслан Бурко зазначив, що нічого подібного у клопотанні немає. Тоді Анатолій Охрименко змінив свою версію і почав розповідати, що в Кіровограді він вилучав копії, а оригінал – у Полтаві. Та Андрій Дяченко нагадав, що згідно документів, які містяться у справі, оригінал вилучався все ж таки в Кіровограді. Постало питання: «Якщо оригінал вилучався в Кіровограді, то яким чарівним чином він тут опинився, якщо до цього півтора місяці знаходився в Полтаві? А якщо він був вилучений в Полтаві, то чому у протоколі написано, що в Кіровограді? Чому вірити?». І тут слідчий взагалі почав верзти казна-що. Зокрема, він сказав: «Ніде чітко не зазначено, яка з копій товарно-транспортної накладної є оригіналом». І тут знову не витримав Бурко, запитавши: «Ви слухаєте себе? Ви себе слухайте».

Та це був тільки початок. Далі виявилось, що Охрименко не упаковував і не опечатував вилучену накладну. Свідок спробував ввести суд в оману, заявивши, що це був додаток до протоколу, який нібито не потрібно було опечатувати. Втім, Андрій Дяченко нагадав, що згідно ст. 106, навіть додатки мають бути належним чином опечатані.

Та це було ще нічого в порівнянні із протоколом про визнання цієї накладної речовим доказом по справі. Як виявилось, при першому розгляді справи Андрія Дяченка цей документ був датований 22.01.13, а в об'єднаному провадженні обох братів дата змінилась на 25.01.13. Головуючий суддя Бурко навіть зміг одразу виявити, яким чином це сталось, констатувавши: «підтерто», вочевидь маючи на увазі, що цифра «2» була змінена на «5». Здавалося б – це свідчить про явне фальшування справи. Втім, розгляд продовжився.

Після шокуючи свідчень Охрименка, до зали викликали батька братів – Івана Дяченка. Його допит виявився недовгим. Втім, він встиг розповісти суду, що тодішній заступник начальника СБУ Сергій Ткачук, уже після того, як було затримано Андрія, схиляв батька до того, щоб він вмовив сина на зізнання і тоді нібито обіцяли мінімальний термін чи взагалі умовний. Втім, Іван Дяченко відмовився, адже чудово розумів, що у будь-якому випадку Андрію Дяченко загрожує 112 стаття.

Після того, як під арешт взяли Павла Дяченко, батько знову був викликаний на допит. Цього разу, крім Ткачука був присутній також полковник СБУ Костянтин Каменський. Під час допиту вони вже вдвох намагались схилити Дяченка-старшого до «правильного» рішення і щодо Павла. Втім, і цього разу він відмовився давати кривосвідчення проти власних синів. Тоді і сталось те, що в результаті виплило лише у готовій справі. Коли Каменський дав батьку прочитати протокол, то там не було нічого незвичного. Але потім, за словами Івана Дяченка, в цьому протоколі на першій сторінці з’явилось декілька рядків про те, що пан Іван нібито заявив, що його син втік і переховувався. Здоровий глузд підказує, що жоден батько такого не зробив би.

На наступне засідання мав би з’явитись, так би мовити, головний герой цієї кримінальної історії – нардеп Станіслав Березкін. Втім, із якихось «поважних» причин до зали суду він не прийшов, тож брати наполягли на тому, щоб почався їх допит для того, щоб не втрачати час.

Першим відповідав Павло. Він в черговий раз звернув увагу суду на очевидні порушення у цій справі. Зокрема, Павло Дяченко «пройшовся» по всій кримінальній справі від «а» до «я». Він нагадав про те, як співробітники СБУ нібито оглядали місце події, хоча на відео з огляду їх на місці не було, що непрямо доводять їхні покази, які не співпадали одне з одним, а подекуди навіть розходились зі здоровим глуздом та елементарними законами фізики. Також Павло розповів, як ці слідчі ставились до так званих «доказів». Зокрема, предмети із того самого пакунку із муляжем вибухівки зберігались чомусь не в спеціальному приміщенні в запакованому та опечатаному стані, а лежали на столі в кабінеті слідчого Бондарова. Павло навіть зазначив, що підходив і роздивлявся їх, адже це було якраз у день корпоративну, на який він був запрошений. Більш того, за його словами, під час святкування, коли слідчі вже трохи випили, то почали жартувати між собою про ці предмети, називаючи їх «бутербродом, який сам собі прислав Березкін». Тобто, вже тоді вони знали, що це не вибухівка, а брати тут ні до чого.

Читайте також: Справа Дяченків: слідчий СБУ зізнався, що давав неправдиві покази, через які посадили братів. ВІДЕО

Коли ж прокурор запитав, чому колишні колеги Павла свідчили, що його в цей день не було в приміщенні СБУ, Павло відповів, що він особисто задавав їм питання з цього приводу, коли вивчав матеріали справи, і вони йому відповіли: «Вибач, у нас пенсія. Треба дослужити».

Павло Дяченко нагадав ще багато шокуючих подробиць цієї справи, про які ми вже писали в наших минулих статтях. Зокрема, він акцентував увагу на тому, що більшість експертів з боку СБУ були фактично «кишеньковими» і робили такі висновки, які були потрібні тим, хто створював цю справу.

Читайте також: Справа Дяченків: шокуюча брехня експерта та кримінальна відповідальність слідчих СБУ за кривосвідчення. ФОТО, ВІДЕО

Крім того, підсумувавши, Дяченко фактично вказав суддям на те, що у кримінальній справі немає жодного прямого доказу їх провини. Все, що там є, можна з таким самим успіхом приписати фактично будь-якій людині, яка знаходилась тоді в Кіровограді. Наприклад, якби в той день (день псевдозамаху на Березкіна) в Кіровограді знаходився Барак Обама, то слідчі могли б сказати, що це він вчинив замах на нардепа, аби «змінити його графік зустрічей із виборцями», як сказано в справі.

Та суду і прокурору цього виявилось недостатньо, адже вони мали заслухати ще покази Станіслава Березкіна, мабуть, сподіваючись на те, що вони якимось фантастичним чином кардинально змінять хід цієї справи.

Та дива не сталось. Коли на наступне засідання все ж таки з’явився потерпілий нардеп, то нічого нового він повідомити не спромігся – повторював лише те, що до нього казали інші свідки сторони обвинувачення. Хоча ні, Станіслав Березкін під присягою дав неоднозначні покази, що внесло нові корективи у цю справу, та розіграв драму, в якій показав себе героєм, що самовіддано захищає 50-60 жінок і дітей від муляжів вибухівки.

Зокрема, нардеп наполягав на тому, що він нібито як народний депутат, подавав запит до прокуратури із приводу земельної ділянки гаражного кооперативу «Новий», директором якого є Павло Дяченко, так як вважав, що ця земля була отримана у незаконний спосіб. Він продовжував на цьому наполягати навіть тоді, коли Павло його запевнив, що все було оформлено правильно і нагадав, що є рішення суду звільнити самовільно захоплену частину ділянки кооперативу підприємством «Еллада», що входить до групи «Креатив» Станіслава Березкіна. Більш того, Павло Дяченко нагадав нардепу, що на момент подання такої заяви він ще не мав статусу народного депутата. Тому саме обвинувачення безглузде, адже мотив пов’язують саме із цією діяльністю.

Та навіть якщо б такий статус і був, то це не мало б значення, адже офіційна відповідь із прокуратури області стверджує, що ніяких запитів від Станіслава Березкіна не надходило. Потерпілий вирішив «викрутитись» зі складного становища, заявивши, що він нібито усно заявляв особисто прокурору області про порушення. Проте, це суперечить регламенту, адже будь-які звернення повинні були бути зафіксовані.

Лукавив Березкін і про те, що до його приймальні не приходили співробітники міліції у день, коли знешкоджували так званий «вибуховий пакунок». Зокрема, нардеп заявив, що жодних представників експертної служби у його приймальні не було, в той час як його секретар на одному із минулих засідань чітко повідомляла про те, що до її шефа приходили люди у формі і спілкувались про те, що робити із пакунком далі.

Крім того, «потерпілий», не зважаючи на те, що брати повідомили йому про результати чотирьох експертиз, які свідчили про те, що вибухівка насправді була звичайним муляжем, чомусь вирішив повідомити інформацію, яка була більше схожа на драматичну сцену із мелодрами. Нардеп глибоко зітхнув, а потім почав розповідати, що в його приймальні нібито буває по 50, а то і по 60 людей на день, серед яких жінки і діти. «А якби він (пакунок – ред.) вибухнув? Добре, якби я був один». На заперечення, що муляж не міг він вибухнути, Березкін просто промовчав.

Ще один кричущий факт не міг оминути нашої уваги. Справа в тому, що нардеп особисто зізнався в тому, що ніколи не був знайомий ні з Павлом, ні з Андрієм Дяченками, і ніяких справ, а тим паче конфліктів, із ними не мав. Виникає логічне питання: «То як тоді вони могли щось проти нього задумувати?». Ця версія виглядає ще більш безглуздою, якщо згадати той факт, що ініціатором створення і фактичним засновником гаражного кооперативу був Сергій Чубченко і саме він зустрічався і розмовляв з Березкіним з приводу земельної ділянки. Павло Дяченко був лише одним із трьох директорів і навіть не міг одноосібно приймати жодних рішень по кооперативу, а тим паче по продажу землі нардепу, як це стверджує обвинувачення. Після такого мимоволі дивуєшся системі нашого правосуддя і не розумієш, як можна кілька років тримати людей за ґратами, маючи настільки очевидні факти сфальшованості цієї справи.

Здавалося б, що тут нічого нового вже не буде, та несподіваний вчинок полковника СБУ Каменського буквально висадив у повітря атмосферу. Це той самий чоловік, якого брати небезпідставно звинувачують у фальшуванні справи проти них.

Так от, полковник СБУ Костянтин Каменський, який у робочий час чомусь знаходився у Кіровському суді (в принципі, як майже на кожному засідання) після засідання забіг до зали суду, хоча суддя Бурко заборонив йому це робити і підійшов до нардепа. Та коли він побачив, що його знімає наш журналіст, то почав відверто неадекватно себе поводити, бити руками по камері та говорити «не треба мене знімати». На заперечення журналіста про те, що він має повне право вести відеозйомку, полковник ніяк не відреагував. Це обурило редакцію та журналістську спільноту міста і всі вони спільно передали заяву до прокуратури області.

Читайте також: Журналісти Кіровограда вимагають звільнити полковника СБУ, який напав на їх колегу. ФОТО, ВІДЕО

Заступник прокурора області Олексій Варакін запевнив, що по даному факту вже розпочато службове розслідування та пообіцяв надати належну оцінку його результатам.

А поки ми чекаємо рішення по неврівноваженому співробітнику Служби безпеки України, відбулось ще одне засідання по цій резонансній справі, на якому було допитано Андрія Дяченка. Молодшому брату також дали висловити свою позицію по цій справі і він нею скористався в повній мірі, перерахувавши усі порушення керівництва СБУ щодо нього самого. Ми не будемо детально відтворювати кількагодинний виступ Андрія. Ви зможете самі все побачити на відео. Проте, окремі кричущі факти все ж таки назвемо.

Наприклад, Дяченко розповів про те, як на нього особисто тиснув заступник на той момент начальника СБУ області, а нині люстрований Сергій Ткачук, змушуючи свого власного співробітника зізнатись в тому, чого він не робив. При цьому Ткачук всіляко натякав Андрію, що в разі, якщо він зізнається, то він йому гарантує мінімальний строк, можливо навіть умовний. Чого вартий лише той факт, що одразу після допиту Андрія, на якому були присутні декілька слідчих, сам Ткачук та психолог, дивним чином з’явився повний протокол допиту, який нібито набирали прямо під час процедури і роздрукували після її закінчення. Хоча, Дяченко запевняє, що не бачив, щоб під час його допиту хтось набирав текст на комп’ютері.

Блокнот Андрія, в якому в подальшому з’являлись підписи, схожі на його, також був отриманий слідчими у відверто нахабний спосіб. Так, 18.01.2024 року Андрій Дяченко прийшов на роботу і побачив, що в його кабінеті щось шукає начальник режимно-секретного відділу Юрій Іванович Галімський , 2 співробітника сектору дотримання державної таємниці, які, до речі ніяким чином не відносились до цієї кримінальної справи. При цьому, за словами Дяченка, вони не мали при собі жодних ухвал чи постанов. Навіть письмового наказу начальника СБУ у них не було. Втім, вони мовчки знайшли темно-зелений записник і просто забрали із собою. Наступного дня під час допиту Андрій зазначив, що його зміст не відповідає дійсності, адже там з’явились підписи, які були схожі на його власні, але ще вчора їх там не було. Крім того, блокнот досліджувався слідчими 22.01.2024 року, що не могло бути можливим, адже до слідчих, згідно вхідного штампу він нібито надійшов лише 25.01.2013. Тобто, весь цей час він десь «гуляв» по управлінню. В результаті, 22.01.2024 в ньому з’явились додаткові підписи. Так само і 28.01.2013. Загалом за 10 днів з моменту вилучення блокноту підписи у ньому дивним чином розмножились із 11 до 29 штук. В подальшому, коли записник вже надійшов до суду, в ньому були вирвані сторінки. А по кримінальній справі саме з підписами з блокноту порівнювали підписи в накладній, по якій зловмисники нібито отримували телефони для вчинення злочинних дій.

Більш того, Андрій зазначив, що слідчий Бондаров ще в квітні 2013 року повідомив про результати експертизи, які свідчили про те, що так звана «вибухівка» було всього лише конструкцією із використанням вибухової речовини, але не могла бути приведена в дію. І вже тоді Руслан Бондаров хотів перекваліфікувати справу, прибравши звинувачення по статті 112. Втім, коли Андрія викликали вдруге, то Бондарова уже не було, а був той самий Каменський, який поставив Андрія перед фактом: або він приймає обвинувачення, або сідає за грати. Та Дяченко відмовився. 

Наслідком стала кримінальна справа і арешт. А після цього Костянтин Каменський, за словами самого Андрія, сказав, що якщо він швидко ознайомиться з матеріалами справи, то йому дозволять побачитись із маленькою дочкою. 

Загалом Андрій назвав ще чимало таких шокуючих і відверто цинічних епізодів. Та, здається, від цього легше не стало, адже вони із братом вже більше двох років не можуть довести суду і прокуратурі очевидних речей, які навіть підліток усвідомлює.