Думка провладних журналістів про екс-голову міської організації УДАРу Ігоря
Козуба виявилася настільки мінливою, що нагадує любов жінки легкої поведінки. В
пору приналежності до УДАРу, його регулярно виставляли мало не пришелепком,
інтерпретуючи кожне сказане ним слово на свій лад. І тут раптом так званий головний
дезінформаційний ресурс регіону цитує його дослівно, як страдника, честь
і совість партії. Чому раптом ракурс подачі цієї персони в лояльних до влади
ЗМІ змінився на 180 градусів? Адже реальним опонентам Партії регіонів такого не
подарують, не залежно від того, в УДАРі він чи безпартійний. У цій ситуації серйозно сприймається навіть «аналітика» від його колишнього побратима по УДАРу, а з нещодавнього
часу по антиУДАРному підпіллю Дмитра Сінченка. Це зараз вони знову спільники, а
навесні, після відсторонення від партійної годівниці, Сінченко, схоже, був дуже
ображений на пана Козуба, і звинувачував його в тому, що він свідомо створює
інформаційні приводи та скандали, підігруючи владі. Це справді багато чого
пояснює, зокрема те, чому людина, яка позиціонує себе як патріот України,
цілеспрямовано підриває авторитет єдиної партії, що є реальною альтернативою
правлячому режиму. Можливо, комусь закид на його адресу про зраду національних
інтересів звучить і гучно, але враховуючи те, що кіровоградський конфлікт не
без зусиль Козуба вийшов на всеукраїнський рівень, паплюжачи партію в очах
мільйонів українців, це визначення – в самий раз. Тим більше, якщо політика для
нього не спосіб щось змінити в цій країні на краще, а, за його ж словами, –
спосіб самовираження. Тому й на першому місці для Козуба не загальні інтереси,
а шкурні. Як той хамелеон, він завжди легко змінював колір партії, і в буремні
90-ті з компартійного працівника, інструктора відділу пропаганди та агітації,
слухача вищої партійної школи – став рухівцем, а згодом вступив у лави
Української народної партії Юрія Костенка, яка виросла на розколі Народного
Руху, та очолив Кіровоградську міську організації УНП. Тут він вперше продемонстрував хист до
розкольництва, претендуючи на посаду голови обласної організації УНП, котру на
той час обіймала одна з двох жінок-академіків України Галина Скрипник. У 2008-му
він не роздумуючи змінює україноцентричну партію на технічний передвиборчий
проект Балоги – «Єдиний центр» (більш вигідний у матеріальному плані). Коли ж ЄЦ
з тріском провалився на виборах до місцевих рад, Ігор Козуб іде «по-англійськи»
і з нього, а в 2012-му стає на чолі міського осередку опозиційної партії УДАР,
де, як і колись в УНП, демонструє амбіції на голову обласної організації. В
цьому не було б нічого такого, якби він не спокусився на посаду свого товариша,
котрий, за великим рахунком, і проштовхував його в політику, Анатолія Ревенка.
Як бачимо, за час свого перебування в політиці Козуб змінив стільки різних за
своєю суттю і ідеологією партій, що ніхто не здивується, побачивши його
невдовзі в штабі Партії відсталих районів регіонів.
Олександр Мовчан
