Звісно, у місті не залишились людей, які б пам’ятали той момент. Але зворушливі спогади дружини Івана Карпенка-Карого Софії Тобілевич під назвою «Рідні гості» дозволяють зримо відчути, яка доброзичлива атмосфера панувала між вояками із західних теренів України і нашими земляками. У наших краях активно гастролювала концертна бригада УСС, яка діяла тоді разом із місцевим гуртом «Просвіти». Спільні концерти, театральні вистави, спортивні змагання, навіть кілька шлюбів. Усупереч двом імперіям, що роз’єднували нас, українці Сходу і Заходу відчули, що вони рідні – одна нація, один народ.
Художній керівник Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка Ростислав Держипільський дізнався про події сторічної давності, перебуваючи у нашому місті під час фестивалю «Кропивницький-2017» і загорівся ідеєю здійснити їхню історичну реконструкцію. Так народився проект «Галичина і Подніпров’я - 1918-2018: відновлення національних зв’язків», який вдалося успішно втілити за підтримки Українського культурного фонду. У нашому місті так само проект супроводжувала обласна організація ВУТ «Просвіта», зокрема її голова Олександр Ратушняк.
…Від залізниці загін Січових стрільців (а це були актори Івано-Франківського театру у відповідних строях) попрямував до приміщення Інженерного коледжу (колишнє земське реальне училище), де сто років тому розміщувався штаб УСС. Далі – до театру, до пам’ятної дошки на вулиці Шульгиних, і біля пам’ятника Володимирові Винниченку – імпровізований мітинг. Через кілька днів актори-січовики побували на хуторі Надія, де посадили двоє дубів - на честь рідних гостей столітнього давності і нинішнього візиту, калину та ялину під символічною назвою - гуцулка Ксеня.
І щодня – вистави! Зал Кіровоградського театру щоразу переповнений. Гості розпочали із легкого жанру – романтичної оперети «Шаріка або Кохання січового стрільця». Звісно, цей жанр для нас не новий. Один з попередніх головних режисерів нашого театру, нині покійний Михайло Барський дуже полюбляв його. Тож на сцені Кіровоградського обласного музично-драматичного театру побували більшість класичних оперет. А ось українська і за авторством (лібрето та музика Ярослава Барнича, слова до віршів Юрія Шкрумеляка), і за темою – вперше.
В основі сюжету – реальна історія із життя композитора-січового стрільця, що трапилась під час перебування його полку на Мадярщині. З цією виставою пов’язана трагічна подія: під час її прем’єри у листопаді 1943-го року нацисти прямо у залі арештували майже півтори сотні глядачів, серед яких були члени проводу ОУН. Їх розстріляли просто навпроти театру. Тепер це вулиця Страчених. Але сама вистава дуже гумористична і життєствердна. Кропивничани відразу закохалися у виконавицю головної ролі Олесю Пасічняк. Вона ж, до речі, надзвичайно колоритно і виразно зіграла Варвару у «Солодкій Дарусі» за твором Марії Матіос, якою гості з Івано-Франківська завершили свої незвичні гастролі.
Привернула увагу дуже точною манерою гри і Ольга Качмарик-Комановська, що виконувала роль подруги Шаріки Марічки. У «Енеїді» ж у неї одна з головних ролей. Модернове прочитання давнього твору Івана Котляревського у постановці народного артиста України Ростислава Держипільського ніби про нинішній день. Прем’єра цієї вистави відбулася у 2014 році, якраз після початку останньої російсько-української війни.
Так само перегукуються із нинішнім днем, коли матері мусять проводжати своїх синів на війну, і вистава за творами Василя Стефаника «Вона – земля». Це – спільний проект Івано-Франківського театру та Львівського муніципального театрального та художньо-дослідницького центру «Слово і Голос», засновниця якого – лауреат Шевченківської премії Наталя Половинка.
Кожна з вистав була вражаючою і часом викликала сльози зворушення у глядачів. Але, мабуть, найбільший емоційний заряд несла драма-концерт лемківської пісні «Вигнані з раю». У 44-му році тодішні уряди Польщі та Радянської України взялися переселяти лемків із місць їхнього споконвічного проживання у обмін на польське населення. Під час операції «Вісла» постраждало більше півмільйона українців. Лемкиня, заслужена артистка України Галина Баранкевич дуже емоційно і зримо представила українцям-степовикам трагедію горян. У Центрі та на Сході Україні теж знайомі з такими бідами: виселення куркулів на початку 30-их минулого століття, нинішні більше мільйона переселенців… Ми теж знаємо, як це страшно, коли у народу підрізають корінь, викидають його з рідної землі. Але звучала пісня! І не лише трагічна, а й жартівлива, весільна, колискова. Дух народу живий. Його неможливо вбити.
Завершувався проект славнозвісними виставами «Нація» та «Солодка Даруся». Про них багато написано й сказано. У нашому місті вже їх бачили: «Націю» минулого року під час фестивалю «Кропивницький-2017», а «Солодку Дарусю» ще дев’ять років тому, коли до нас приїздила і авторка твору Марія Матіос. Але зал, як завжди, був переповнений. Люди не лише сиділи, а й стояли. Були не аплодисменти, а довгі овації. Артистам не просто дарували квіти, а за давньою українською традицією, як обсипають весільних гостей злаками, обсипали пелюстками квітів. Важко передати ту атмосферу любові і приязні, що панувала під час втілення цього проекту.
Світлана Орел, Кропивницький
