З власних джерел "Акулі" стало відомо про те, що в одній із наших лікарень перебувають двоє українських десантників, учасників АТО на Сході України. Хлопці потрапили в полон при виконанні бойового завдання у Перевальську Луганської області. Інформація про це з’явилась лише 16-го червня, хоча бійців взяли у полон ще 12-го.

Нашому кореспонденту вдалось відшукати хлопців та розпитати в них про подробиці того дня. Дмитра та Вадима ми знайшли в палаті. Хлопці одразу потиснули нам руки та запропонували вийти на вулицю. Там і розповіли нам про справжні реалії української армії та терористів.

Розповідь почав Вадим, офіцер. За його словами, 8 десантників виконували тоді завдання у складі розвідувальної групи 79-ї окремої аеромобільної бригади, але наткнулись на засідку терористів. Зав’язався бій.

Тоді Генпрокуратура заявила, що в результаті боїв загинуло 3 десантники, а 26 отримали поранення. Проте про полонених, чомусь, не згадали. Прес-служба АТО в свою чергу підтвердила інформацію про полон лише після того, як в російських ЗМІ з’явилось відео допиту бійців.

Насправді ж, за словами Вадима, вони чекали допомоги близько 4-х годин, але вона так і не з’явилась. Десантники витратили за цей час усі боєприпаси – гранати та патрони. Плюс до цього всього вони натикнулись на другу засідку, і помилились, подумавши, що це свої. В результаті опинились в кільці і були захоплені в полон.

Потім офіцер додав, що на допомогу все ж з’явились наші бійці. Але прийшли самі на звуки бою. За волею долі це виявились солдати тієї самої 79-ї, в якій служить наш земляк Костянтин Поляков. В той день загинув один з героїв, якого в понеділок проводжали в останню путь кіровоградці.

Першим про це повідомив Поляков на своїй сторінці у Фейсбук. Хлопці ж з лікарні це підтвердили. Та незважаючи на всі старання, наші десантники все ж опинились в руках так званих терористів. Втім, те, що вони нам розповіли, трохи здивувало. Адже за словами Вадима та Дмитра, терористи з ними поводились нормально, не знущались,  добре годували і навіть купували цигарки. А через 5 днів звільнили на прохання спілки ветеранів Афганістану, не взявши ніякої плати. Крім того, хлопці сказали, що в терористів всі «старші» – колишні  десантники або спецпризначенці. Взагалі, 90% їхніх бійців у Перевальську – українські громадяни, переважно місцеві жителі. 

Щоправда, Вадим також підтвердив, що головним там був чоловік з вусами, який представився генералом Всевеликого війська донського. За описом він схожий на отамана Миколу Козіцина, який із самого початку активно підтримував сепаратистські настрої в Україні, а 3 травня його поплічники перетнули український кордон на 2-х вантажівках і взяли під контроль місто Антрацит. З того часу кількість донських козаків на Луганщині виросла до 4 тисяч і вони захопили ще близько десятка українських населених пунктів, в тому числі і Перевальск, де і тримали наших співрозмовників.

За словами наших земляків, козаків у Перевальску поважають, тому що ті рішуче протидіють злочинцям, крадіям та наркоманам, розстрілюючи їх на місці злочину. Також наслідком такої підтримки є російська пропаганда. За словами десантників, це дуже сильно відчувалось у перші хвилини їх полону, адже місцеві українські члени так званого «донського війська» звідусіль почали кричати, що наші солдати – «Правий сектор», фашисти та бандерівці, які вбивають всіх підряд, і прагнуть лише крові. Та потім «старші» їх заспокоїли, і градус агресії спав. 

Крім того, за інформацією ЗМІ, козаки вступили в конфлікт з представниками ЛНР і 22 травня перешкодили отриманню зброї луганськими терористами, забравши її собі. До речі, за словами нашого співрозмовника, "козаки" мали при собі російську зброю, в тому числі і так звані «Шмелі» – вогнемети, які випалюють все живе на площі до 50 м².

А взагалі, за словами військовослужбовця, на Луганщині все залежить від угрупувань, які там діють. Деякі керуються відвертими злочинцями та криміналітетом, деякі – колишніми військовими, а інші, як у Перевальську – донськими козаками. І кожні ведуть себе по-різному. 

Та як би поблажливо ватажки сепаратистів не ставились до наших військових, все ж відібрали у них мобільні телефони і одяг, залишивши лише спідню білизну. Речі ж хлопцям видали вже ветерани, які забрали їх у луганських бойовиків. Крім того, бійці розповіли нам, що абсолютно всі члени донського війська прагнуть приєднання до Росії через те, що не довіряють українській владі.

Відпустили хлопців на п’ятий день через те, що вони були поранені, назвавши це «актом доброї волі». 

За словами сержанта Дмитра, поранення обидва вони отримали під час вибуху гранати терористів. Один із осколків пройшов від плеча до шиї Вадима. Дмитро ж у руку поранили близько 15-ти осколківу руку, вони перебили хлопцеві сухожилля.

В кінці пацієнти поділились невтішними подробицями своєї служби сказавши, що Батьківщина їм видала лише автомати. Все інше – бронежилети, взуття, шоломи вони купували за власний рахунок та за допомогою спонсорів.

Загалом бесіда вийшла досить відвертою та щирою, але відкрила нам шокуючі подробиці справжньої війни. І, треба зізнатись, враження від розмови виявились досить неоднозначними. 

Андрій Вергуленко