«Знам’янчани пам’ятають і шанують Миколу Петрова – письменника, педагога, громадського діяча» – так можна було б сказати про захід у бібліотеці міського будинку культури у м.Знам’янці 21 грудня цього року. Згадати Миколу Гавриловича в день його ювілею зійшлися земляки, учні, друзі. 15 років його вже немає з нами, але лишились книги (переклад з німецької мемуарів австрійця Гайнріха Райтера «Тихий фронт» та збірка власних оповідань «Двоє на льотному полі» – обидві побачили світ у Кіровограді 1995 року), лишились сподвижники його політичних переконань (у 80-90-их роках минулого сторіччя він засновував у районі перші осередки Товариства української мови, Народного Руху України, Організації українських націоналістів, демократичної ветеранської організації), лишились послідовники його педагогічної діяльності – середній школі він віддав понад 30 років життя. Миколу Петрова згадували дочка Тетяна, голова обласної письменницької організації Василь Бондар, голова міської організації ВО «Свобода» Юрій Майборода, директор Володимирської десятирічки Тетяна Чорна, голова обласної організації партії «Удар» Анатолій Ревенко, поет Анатолій Загравенко, екс-депутат міськради Микола Орел, поет Микола Марцин та інші. Це до нього, фронтовика і новеліста, писав в останній рік його життя відомий український прозаїк, лауреат Шевченківської премії Олександр Сизоненко: «…де Ви були досі?! Сиділи у своїй Знам’янці й мовчали. Перечитавши Вашу прозу, я зустрів зрілого майстра. І фабула, і композиція, і сюжет – все визначено й здійснено гранично чітко. А головне – характери, колізія. Мовна характеристика не лишають сумнівів у справжності зображених людей і обставин».
Учасники зібрання підписали звернення до Знам’янської міської і районної, Володимирівської сільської рад з пропозиціями: вулицю Петровського у райцентрі перейменувати на вулицю Миколи Петрова, відкрити меморіальну дошку на будівлі школи у Володимирівці і надати їй ім’я письменника, видати книгу прози відомих і непублікованих досі творів знатного земляка.
