Старше покоління суспільства пам’ятає унікальну статистику визначення досягнень радянської економіки. Щоб показати, скажімо, бажані виробничі досягнення, рапортували: виготовлено продукції стільки-то, що у порівнянні з 1913 роком більше на стільки-то. Для висвітлення рівня життя «трудящих» така статистика не підходила. У таких випадках влада хвалилася кількістю придбаних населенням мотоциклів, холодильників чи передплачених періодичних видань та відкриттям нових магазинів, медичних та культурних закладів. Нам цікаво буде згадати – як змінювалося життя за минуле століття у той чи інший бік. Технічний прогрес до уваги не беремо: там країна справді (завдяки ворожому оточенню) стрибонула від сохи і гужового транспорту до космічних кораблів і обчислюваної техніки. Що стосувалося «рівня», то…
У цьому ракурсі пригадується оповідання письменника-сатирика початку минулого століття Аркадія Аверченка «Риси із життя робітника Пантелія Гримзіна». Короткий зміст оповідання такий. До 1913 року Пантелій одержав від свого господаря-експлуататора за дев’ять годин роботи усього лиш два з половиною карбованці. А треба ж і на чоботях підметки поміняти, бо геть стерлися, попоїсти і хоч якусь чарчину шарпнути. Півтора карбованці довелося заплатити здирнику-шевцю. За решту бідолаха купив півфунта (двісті грамів) шинки, банку шпротів, булку французьку, півпляшки горілки, пляшку пива, десять цигарок. І залишилося у чоловіка усього чотири копійки. Трохи не заплакав пролетар з горя: хтось живе, жирує, байдикуючи, а трудяга Пантелій ішачить від світання до смеркання, навіть поїсти-випити у своє задоволення не може.
Минуло
десять років. У 1920-му одержав Пантелій уже на рідному націоналізованому
заводі поденну платню 2700 карбованців. За 2400 підбив у шевця підметки, на
решту грошей купив фунт сірого хліба, пляшку газованої води і десять цигарок.
Пожував хліб, запиваючи водою, і гірко заплакав: дурниць він наробив із
друзями-пролетарями у жовтні 1917-го.У
розрізі соціально-побутовому порівняймо й ми сьогодення із 1913-м. Отже,
зарплата (ми звикли вимірювати її помісячно). У 1913-му чорноробочі (тепер
різноробочі) на заводі Ельворті одержували за місяць приблизно 30 карбованців.
Праця кваліфікованих робітників оцінювалася вдвічі і втричі вище. Сторож
отримував 15-20 карбованців, учитель гімназії мав 80, професор із стажем – 350,
губернатор – 700, член Держдуми (нардеп по-сучасному) – 380,міністр – 2000
тисячі карбованців. Як же простий люд виживав з такою мізерною зарплатою? А ось
так. Ціни на основні продукти у магазинах були такі: фунт (400грамів) телятини
і баранини 1-го сорту коштував у нашому місті 10 копійок, свинини – 9, сала – 7
копійок, вершкового масла – 35, буханець чорного хліба – дві копійки. На базарі
мірки були інші – відро, пуд (16 кг), штука, купа. За відро молока чи
домашнього сиру «правили» 40 копійок, пуд пшеничного борошна віддавали за 80
копійок, цукор (теж пуд) коштував 5 крб., сто штук помідорів – 50 копійок. За
одноденний заробіток чорноробочий міг купити 3 кг меду чи 20 кг оселедців або ж
60 л. пива.
У часи
«розгорнутого» соціалізму та «будівництва комунізму» платня була «у дусі
часу». Робітники, інженерно-технічні працівники, освітяни, працівники культури
і медицини практично одержували однаково – у межах 100-150 крб. (+-50).
Кваліфікація особливого значення не мала – аби були «корочки», тобто диплом. У кіровоградських
«Гастрономах», «Продмагах», інших «магах» ціни були такі. М’ясо (на сорти ніхто
не ділив) коштувало до трьох карбованців за кілограм, ковбаса різних сортів – від
80 коп. до 4 крб., молоко – 30 коп. літр, масло вершкове – півтора крб. за один
кілограм, картопля – 9 коп., хліб сірий – 16 коп. буханець, білий – 20, квас – 6
коп. півлітра, такий самий кухоль пива
–24 коп., склянка томатного соку –10 коп., сигарети «Прима» – 14 коп. пачка,
«Столичні» з фільтром та імпортні болгарські – 40 копійок. Після 1982 року,
коли була прийнята Продовольча програма, ціни на м’ясо, м’ясні, молочні,
особливо горілчані вироби, подвоїлися, а то й потроїлися. Щоправда, продукти не
насичувалися надмірно домішками і сумнівними консервантами, а овочі і фрукти
росли без стимуляторів і ультрахімікатів, від яких вимерли комахи. «Комбінації» з розбавленням молока та
молокопродуктів для продажу застосовувалися у межах здорового глузду.
…За
минулі сто років відбулися дві революції, два державні перевороти, громадянська
війна, змінилося (без виразних 1918-1919 рр.),
сім керівників СРСР і три Президенти України. А чи сталися для
пересічного українця зрушення у бік нормального життя у порівнянні з яким
роком? Чи вистачить йому, пересічному, одноденного заробітку на
три кілограми меду або 60 літрів пива?
Кому в Україні живеться весело і щасливо? Повідомте, шановні, авторові
чи редакцію.
