У перші хвилини 2014 року, а точніше о пів на першу ночі ми з приятелем ішли по вулиці Чорновола (колишній Луначарського). Раптом на перехресті з вулицею Тімірязєва до мого супутника підскочив хлопець, котрий з вигляду нагадував японця, узбека чи в’єтнамця. Він увесь тремтів і ламаною російською мовою кричав щось на зразок: «Пішли зі мною, я не знаю куди звертатися», решти я не розібрала. Хлопець видавався неадекватним і я перелякалася за приятеля, що рвонув услід за підозрілим, покинувши мене напризволяще посеред порожньої вулиці. Я боялася, щоб якась банда не заманила його кудись і не пограбувала. Стала благати, щоб він повернувся, і почула у відповідь: «Будинок горить!» Той іноземець помітив вогонь на даху прибудови двоповерхового будинку і не знав, куди дзвонити. Ми зателефонували на 101, а поки бригада їхала (хвилин 10), десь із двору вискочив чоловік і спробував подолати вогонь порошковим автомобільним вогнегасником. Але полум’я розгулялося так, що той пульверизатор був уже, що називається, до одного місця. Потім цей юнак звідкись притягнув шланг, але й це не допомогло. З вогнем за 20 хвилин справилися пожежники (чотири машини і близько 20 людей.) Вони поскидали з даху уламки шиферу і обстежили частину споруди, але у деякі кімнати проникнути не могли, бо вони були замкнені. Мабуть, міцно, бо за злою іронією долі, нещастя сталося з магазином, що торгує сейфами, дверима, замками та покрівлями. Звісно, у новорічну ніч він був порожній, охорона там, певно, не передбачена.Хлопець, що намагався самотужки впоратися з вогнем, живе через стіну від магазину. В центрі міста це поширене явище – квартири вперемішку з офісами. Всі ці шпаківні тісно огорнуті газовими трубами. У дворі потерпілого будинку лежала ціла купа колод (схоже, залишки ремонту сусідньої споруди, де над другим поверхом зводять мансарду). Ще більша купа стовбурів у дворі по діагоналі. Якби вогонь дістався до цих дров і пошкодив газові труби… далі три крапки, що могло б бути… А реально могло все скінчитися катастрофою, бо ми, викликаючи рятувальників, не могли назвати точної адреси будинку, що зайнявся! У погорільців знайшлися гроші на розкішні чавунні прикраси, шикарну облицьовку і гламурний балкон, а кількох гривень на крейду, щоб хоча б нею намалювати номер споруди, уже не вистачило. Не знайшли ми номера і на споруді справа, лише на будинку зліва помітили номер 62. Тобто, виходить, що горів, певно, 60-й номер по Тімірязєва. Ці дослідження проводили вже постфактум. А під час виклику, коли диспетчер вимагала точної адреси, змогли тільки сказати, що поруч з кальянною «Куба». Та ще чоловічий голос із вікна будинку через дорогу підказав: «Напроти 57-го по Тімірязєва». І додав: «На той дах упала ракета»… І як тут не повірити в містичні передчуття? Незадовго до цього лиха ми стояли під ялинкою на площі Кірова, спостерігали за новорічним феєрверком, польотом китайських ліхтарів із промасленого паперу(!) з відкритим полум’ям, сахалися від вибухів петард і навперебій бідкалися: коли зрештою заборонять цю гру з вогнем? І хто це зробить? Міліцейський патруль у кількості п’яти осіб за вибухами та клубками полум’я, що утворювалися після займання сміття, спостерігав незворушно. Хоча добре бачив, хто кидав «бомби» і запускав сигнальні ракети. Але для міліціонерів, мабуть, головне було трепетно оберігати облдержадміністрацію, від якої вони практично не відходили…
