Уряд України скоротив кількість працівників Адміністрації президента на 65 осіб, апарату Ради національної безпеки і оборони – на дев’яносто… Уряд України вирішив, що у міністра може бути максимум чотири заступники – один перший і три звичайних. Це стосується і голів обласних державних адміністрацій.
З офіційних повідомлень.
Пересічного громадянина завжди цікавила кількість чиновницького апарату в керівних структурах. Але чиновники не поспішали оприлюднювати свої лави. Тільки для дуже вузького кола службовців, та й то не всіх, а також для окремих ЗМІ, видають під розписку спеціальні телефонні довідники з поміткою «Для службового користування», де називаються посади і прізвища посадовців. Останніми роками інформаційна гласність керівних органів розширилася, з’явилися інтернетівські сайти рад та адміністрацій усіх рівнів. Однак не завжди можна розшукати на сайтах необхідні дані. Для широкого загалу, певне, буде цікаво зробити екскурс у лабіринти минулих і сучасних владних кабінетів і порівняти еволюцію їхніх «скорочень» та розширень. Для прикладу візьмемо «Короткі телефонні довідники службових і квартирних телефонів відповідальних працівників обласних, міських і районних організацій». Ясна річ, вони були призначені для службового користування. Оскільки «керівною і спрямовуючою силою» колись була КПРС, довідник подає склад апарату обласного комітету партії. До нього на той час входило п’ять секретарів (найголовніший, звичайно, перший, виокремлювався другий, решта – просто секретарі). Апарат комітету складався з десяти відділів, а також партійних курсів, Будинку політпросвіти, університету марксизму-ленінізму, партійних комісії та архіву. Кадровий склад відповідальних працівників складав понад сто осіб (технічний і обслуговуючий персонал у довідник не потрапляв)… Головним органом державної влади в області офіційно вважався облвиконком. Його очолював голова. У нього був один перший заступник та три звичайних. Відповідальною посадою вважався секретар виконкому. У кожного з названих посадовців (крім секретаря) були помічники. Відділів було чотири: загальний, організаційний, кадровий, так званий другий (з особливими повноваженнями). Існували протокольна частина, канцелярія, приймальня, уповноважений Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР в області та управління будинками. У цих підрозділах працювало два десятки апаратників (знову ж таки, без технічного і обслуговуючого персоналу).Цікавий вигляд мав керівний склад обласного центру – Кіровограду. Міськком партії очолювало три секретарі: перший, другий і просто секретар. Відділів нараховувалося сім, у кожному працювало не більше трьох осіб – завідуючий та інструктори. До відділів була також прирівняна парткомісія з одним штатним працівником. Її, до речі, довгий час очолював кавалер трьох орденів Слави часів Другої світової війни Володимир Суворов. Виконавча влада міста належала міськвиконкому. Його очолював голова. У нього були перший заступник та один звичайний. До штату виконкому належали також секретар та голова міського комітету народного контролю. Варто відзначити, що у подальшому кількісний склад службовців у органі місцевого самоврядування періодично зростав: до штату апарату міськвиконкому ввели посади ще одного заступника і голову планової комісії. Пізніше її замінили загальним відділом. Отож, партійні і радянські чиновники багато у чому дублювали свої обов’язки. Але так передбачала система: керівною була партія. Як не дивно, справжній «дев’ятий вал» у розбурханому чиновницькому морі виник у роки незалежності України. І хоча «керівної» не стало, її незламний апарат дружно об’єднався з колегами виконавчих комітетів. Штат міської ради роздули так, що його не взмозі вмістити просторе приміщення, у якому раніше розміщувалися обком і міськком компартії, обком і міськком комсомолу. Причому, у кімнатах, де колись сиділо не більше трьох службовців, тепер туляться до шести осіб. На «робочі» кабінети переобладнали просторі вестибюлі з традиційними фікусами, столиками і стільцями, призначені для відвідувачів. До максимуму стиснуто коридори, теж перетворені у кабінети. І все одно у стінах «колонного залу» сучасним чиновникам тісно, вони захопили немало службових приміщень у різних районах міста. Народні обранці відгородилися від народу охоронними постами при входах у приміщення, чого раніше у виконкомах не було. Та й самих керівних чиновників почали охороняти хлопці з міцними м’язами. Від кого? Загадкові департаменти (у яких краях запозичено чужий нашому розумінню термін?) за кількістю штатних працівників переважають штат усіх колишніх виконкомів. Крім них існують головні і просто управління, відділи, сектори, інспекції… Головні, провідні спеціалісти різних категорій, такі самі фахівці, інспектори і старші інспектори, економісти, юристи, експерти, консультанти, психологи, політологи, екологи. Аби працевлаштувати своїх братів, кумів, сватів і «просто красунь», створювалися відділи із штучно вигаданим фантастичним колом обов’язків. Один з колишніх міських голів Кіровограда зарахував до такого «відділу»… особистого екстрасенса і визначив йому оклад на рівні заступника завідуючого відділом. Утримання незліченної чиновницької раті лежить, звичайно, на плечах громадян – платників податків. А яка ефективність «роботи» окремих державних службовців, чимало з яких рвуться у переповнені кабінети у досить зрілому віці хоча б за сумісництвом? Який «фронт робіт» вони охоплюють і виконують? Адже неосяжні і незрозумілі їм галузі промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі, медицини, освіти, культури, побуту перебувають «поза компетенцією» органів місцевого самоврядування, їм не підвладні. Чи спрямовують, організовують і контролюють сьогодні державні чиновники, скажімо, роботу промислових і переробних підприємств, об’єктів торгівлі, енергетики, зв’язку, газозабезпечення, водопостачання, банків? Як вони впливають на порушення законів, ціноутворення, благоустрій населених пунктів, надання населенню елементарних комунальних послуг? І яке покарання несуть самі за свою бездіяльність? Ніяк і ніякого! Бо ринкова економіка і демократія (у їхньому розумінні) не дозволяють… То чи варто нам, пересічним платникам податків, ніким не захищеним і приниженим (у прямому розумінні), утримувати неосяжно чисельну армію державних дармоїдів? Які вже так, вибачте, знахабніли, що наставили масу бар’єрів до своїх владних кабінетів, щоб до них не потрапили люди. Чиновниками вигадано «оригінальний» спосіб спілкування з нами також – у так званому «телефонному режимі». То, мабуть, треба застосувати, нарешті, і проти них надійний режим, щоб обмежити допуск до влади зайвих чиновників. Юрій Матівос
