Кажуть, такі голоси ширяють лиш під нефами готичних храмів, проте вони, здається, не проти трохи побатярувати на публіці… По-львівському це значить – клеїти дурника, незлобливо кепкувати, веселитися… 16 жовтня акапельний секстет «Піккардійська терція» давав концерт у Кіровограді.
Зліпити воєдино запаморочливі соули з плейлистів своїх домашніх комп’ютерів із живою картинкою, без перебільшення, прийшло півміста. Але ділити публіку на якісь там категорії, окремо зосереджуючись на зграйках професійних поціновувачів – музикантів, співаків, звукооператорів, – гадаю, не варто. У паузах між піснями виразно вчувався дитяче підтягування найбільш популярних мотивів, тоді як ідучи в напрямку виходу, ненароком почула таке: «Да это же в разы круче, чем «Неангелы». Хотя, казалось бы, на что смотреть? Обычные мужики»…
Початок. «Сад ангельських пісень»… Весь очерет з річок, посріблений ворсою різдвяного інею, враз задудів, як флейти. Мелодія завивалася в спіралі, ковзувато ламалася на порогах джазових імпровізацій й танула у гомоні юрби на кладовищі. Виконавці вправно виводили соло різноманітних інструментів та міксували військові марші з регі. Знайшлося місце й елементам шоу-інтерактиву у вигляді обміну із залою повітряними поцілунками, безкарній пародії на танок маленьких лебедів і користуванню мікрофонної стійки замість парасольки від сонця…
Концертну програму для туру, близького до ювілейного, – нагадаємо, у вересні піккардійцці відсвяткували своє 22-річчя – склали перевірені часом й оплесками речі. «Очі відьми», «Колискова для Аліси», «Жовті стрічки», «Капелюх», «Відлуння твоїх кроків», «Нехай і холод, і вітри», «Старенький трамвай» (співали на біс) ну і, звичайно ж, «Пливе кача», під час виконання якої на ноги здійнялись майже всі слухачі… Саме її рекомендував вкотре уважно прослухати, перш, ніж покидати домівку 26 жовтня, Володимир Якимець, керівник ансамблю. «Цей рік об’єднав українців, як ніколи. Погодьтесь, раніше б напевно ніхто не припустив, що колись Львів матиме аж дві футбольні команди, одна з яких називатиметься «Шахтарем». І що за донеччан трибуни вболіватимуть не менш гаряче, аніж за свої «Карпати». Що депутати стануть ближчими до народу – в сенсі користування комунальними вигодами. Валятимуться по смітниках і ходитимуть такими собі ображеними кутузовими. Ні за кого не буду агітувати, борони Боже, просто закликаю у той самий вирішальний день натиснути кнопку на цьому трекові. Хочеться вірити, що весь цей час вона звучала не дарма».
Валентина Головань
