Куценко, Орел, Кропивницький, меморіал, дошка

Коли друзі стають меморіальними дошками…

01.06.2019 | 14:24
297

Не буду записуватись, як ті, що несли колоду зі сумнозвісним Іллічем на суботнику, у найближчі друзі Леоніда Васильовича Куценка. Звісно, я з ним не вчилась, не працювала. Але його діяльність у громадському, культурному житті міста дозволяла нам досить часто зустрічатися, спілкуватися, обмінюватись думками. Він був одним з тих, хто відразу став близьким по духу, хто не пристосовувався, не маскувався, не шукав теплішого і зручнішого місця, а йшов по життю  з відкритими обличчям і душею і щиро робив те, що вважав правильним і потрібним.

На фоні багатьох його колег, які на початку 90-их придивлялись, сто разів оглядались, остерігались – чи долучитись до того Руху чи «Просвіти» (знаю таких, які навіть на початку 2000-их знаходили причини, аби не приходити на просвітянські заходи, бо ж ця організація не вторила владі, знаходилась в тіні, а часом і в опозиції), Леонід Куценко завжди підставляв плече. Єдине, що його стримувало не поринати з головою у громадські клопоти – завантаженість дослідницькою роботою. Він ніби відчував, що доля відміряла йому недовгий шлях і поспішав реалізувати свій потужний потенціал, який і відчував, і усвідомлював.

Він не займався  аби чим і аби для чого. Щоб виступити і бути поміченим, щоб звернути на себе увагу ЗМІ, щоб влада запросила у чергову президію – усе це йому було чуже, противне і таке, що підлягало висміюванню. Він говорив тоді, коли інші мовчали, чи від остраху, чи від заціпеніння, чи від нерозуміння, чи від нестачі ораторської вмілості. А правда буквально висіла в повітрі, просилась. І тоді він говорив. Впевнено, сміливо, чітко. За це багато хто його любив і поважав, але були й такі, що боялись та заздрили. Може, й тому питання з відкриттям меморіальної дошки на новому корпусі педуніверситету вирішувалось не так просто і не так швидко, навіть не один рік.

А ще він, виходець із глибинного села (через кілька років по його смерті колега-письменник і краєзнавець Сергій Піддубний знайде біля рідного Куценку Вільхового прадавнє святилище) був категорично не провінціалом. Можливо, ми часто й не помічаємо за собою дрібноти мислення,  амбіційності, вищої наших справ, дозволяємо собі етичні слабкості. Для нього це було непритаманно і неприйнятно. Кажуть, таким його зробив Маланюк. Друг і колега Володимир Панченко наголошує, що після знайомства із поезією Евгена Маланюка, Леонід Васильович зріс духовно.  Можливо. Я знала його якраз у цей період: осягнення спадщини Шевченка ХХ століття (тут ми не розходимось в оцінках із шановним професором), великого поета і контраверсійного філософа, відкривання Атлантиди його творчості для України (саме такий напис на меморіальній дошці недарма спав мені на думку!), усвідомлення цієї великої місії.


З маленької книжечки «Боян степової Еллади», виданої редакцією «Вечірньої газети» на початку 90-их, виросла ціла бібліотека досліджень, розвідок, літературних відкриттів. Він не переписував чи осучаснював уже видані попередниками тексти, не закручував їх у заунауковлені ребуси, як це, на жаль, часто роблять  навіть імениті літературознавці, а їхав у Польщу, Чехію, Америку, досліджував архіви, записував спогади тих, кого довелося застати в живих. Радів, відкривав, дивувався, і дивував нас. До останньої книги – «Е. Маланюк. Нотатники.1936-1968», виданої уже після смерті, у якій розшифровував записники Маланюка (філологи знають, яка це тяжка і інтелектуально виснажлива робота). Леонід Куценко – однозначно найпотужніший відкривач Евгена Маланюка Україні (і не тільки його!). І ця робота ще буде належно оцінена і піднесена.

На його прохання і я, перебуваючи у кінці 90-их у США, зустрічалася із сином Оксани Симбай-Галицької, давньої знайомої великого поета-земляка, Орестом та його родиною, передала їм книги Леоніда Васильовича та інших письменників нашого краю. Про це тоді сповіщала газета українців Америки «Свобода».

Леонід Куценко був інтелігентом вищої проби. Ось написала цю фразу і відразу відчуваю, як вона далеко не передає ту простоту, відсутність найменшої пихи чи, не дай Боже, самовихваляння (на свій золотий ювілей він відмовився від публічних привітань!), критичний погляд на світ, відповідальність за все, що відбувається у ньому,  і до останньої хвилини майже дитяче, наївне прагнення змінити його на краще. Як нам не вистачає таких людей скрізь – у педуніверситеті, у громадському секторі, у місті, у країні, у світі!

Що ж, 13 років тому він, ніби випадково, на хвилинку вийшовши з дому, пішов від нас (після удару авто шансу на життя не було), але залишився у своїх книгах, теплих спогадах друзів, рідних, учнів та колег, а тепер ось і у меморіальній дошці, яку відкрито на стіні педуніверситету.

  Світлана Орел, Кропивницький

   

       


24.06.2019 18:00
Життя окремої людини мaє сенс лише в тій мірі, нaскільки вонa допомaгaє зробити життя інших людей крaсивіше і шляхетніше. Життя священне; це, тaк би мовити, верховнa цінність, якій...
24.06.2019 17:00
Після мaйже 10-річної перерви біля Бобринця відновили роботи з реконструкції дороги Н-14 Олексaндрівкa-Кропивницький-Миколaїв (км 107+800 - 111+800). Про це повідомляє прес-служба САД області,...
24.06.2019 16:00
Нa Кіровогрaдщині у рaмкaх оперaції "Зброя тa вибухівкa" поліцейські розпочaли 68 кримінaльних провaджень.Про це "Акулі" повідомили в прес-службі поліції області. Прaктичний етaп профілaктичних ...
24.06.2019 15:30
У Кропивницькому відбувся Чемпіонaт Укрaїни в індивідуaльній велогонці. Про це йдеться в сюжеті UA Кропивницький, передає "Акула".Учасники змагалися на території Лісопаркової в обласному центрі...
24.06.2019 15:00
Завтра, 25 червня, у м. Знaм'янкa відбудеться чергове судове зaсідaння у спрaві ДТП, в результaті якої загинув Тимур Вакуленко.Про це повідомляє Вікторія Касьянова, передає "Акула"."Нaрaзі...