Вінничани привезли нам дві вистави – комедію «Занадто одружений таксист» та романтичну драму «У неділю рано зілля копала…» за відомим твором Ольги Кобилянської. Власне, обізнаний театрал, який пам’ятає подільський театр з кількох останніх «Вересневих самоцвітів», міг би вгадати почерк режисера насамперед у романтичній драмі, на якій би хотілось зупинитись детальніше. А найхарактерніша ознака цього почерку народної артистки України, Таїси Славінської – дотримання авторського тексту та активне й майстерно-філігранне використання хореографії для увиразнення головної теми п’єси, характеру героя чи навіть дотримання сюжетної лінії. Часом вона використовує якийсь характерний рух, як художник, на перший погляд, малопомітний штрих, але без нього загальна картина втрачає певну естетичну довершеність.
І якщо, скажімо, у її постановці «Лісової пісні» Лесі Українки, яку у Кропивницькому бачили під час минулих «Вересневих самоцвітів», хореографія стала мало не головним героєм, то у романтичній драмі «У неділю рано зілля копала…» вона зайняла належне, естетично-вмотивоване місце. Сюжет п’єси (автор Неда Неждана «В одному тілі дві душі…») – класичний і добре відомий. Але далеко не одновимірний, і досить складний для театральної інтерпретації, тим більше гастрольного варіанту, коли громіздкі декорації стають тягарем. Тут же зуміли обійтися мінімум їх (художник-постановник – Ірина Лупащенко), використавши світлове зображення, але картина вийшла досить чуттєвою і переконливою.
На жаль, про гру конкретних акторів (а вона була досить експресивною і цікавою) сказати важко: практично усі головні ролі дубльовані, а у програмці не вказано – хто саме того дня був на сцені. Подібна проблема (або й просто відсутність програмок, як таких) постійно виникає не лише під час гастролей і фестивалей, а й у нашому стаціонарному театрі. Здається, це вважають справою другорядною. Хоча це не так – коли ближче знаєш акторів, сценічне дійство сприймається ще з більшим інтересом.
Трохи підводив і звук. Після перебудов і реконструкцій наш театр, на жаль, втратив закладену ще у позаминулому столітті, звукову досконалість. Тому він був то занадто голосним, то дуже тихим.
Та загалом виставу вінничан у нашому місті сприйняли дуже тепло, віддавши належне її естетичному довершенню: мистецьке зілля з Поділля таки має велику силу.
Світлана Орел
