Люди згадували її завжди з якоюсь теплотою, повагою. Чому? Це стає зрозуміло, коли читаєш її матеріали. Вони буквально дихають життям, швидше нагадуючи художній твір, а не звичайну кореспонденцію чи репортаж. Кожен її текст насичений якимись деталями, нюансами, на які інший і не звернув би уваги. Як їй це вдається?
Якось довелося бачити її робочі блокноти. Вони всуціль списані великими літерами якогось, тільки їй відомого скоропису. Вона завжди намагається записати максимально з того, що чує і бачить. Нинішні журналісти можуть скептично хмикнути, мовляв, хто ж так робить, коли є сучасні диктофони, запис на телефон т. ін.?
Але можу з певністю сказати, що диктофонний запис далеко не завжди відтворює ту атмосферу, особливості, деталі, які можна зафіксувати на ходу. Хоч це й набагато важче, бо на відміну від диктофонного запису, коли треба лише натиснути кнопку, такий підхід потребує постійної напруги розуму й серця. Зате потім формувати матеріал легше, адже ви уже визначили якісь опорні точки фундаменту того, що ви хочете донести читачеві. Якщо ви, звісно, хочете щось донести, а не лише відтворити чиюсь пряму мову (це теж один з інструментів журналіста, але не основний, яким він, на жаль, останнім часом стає все частіше).
І ця якість, якою так, здається, запросто володіє Наталя Нужна – не просто почути співрозмовника, а відчути його серцем, і робить журналіста особливим, впізнаваним, дорогим для того, з ким доводиться зустрічатися на життєвому шляху. Наталя Андріївна такого ж ставлення до збору матеріалу завжди чекала й від інших. Пригадую, коли вона була редактором «Вечірки» постійно повторювала колегам: «Ставайте зірками! Ви мусите мати ім’я! Вас мають упізнавати і зважати на вашу думку!»
Хтось скаже, що в умовах місцевої преси це не завжди реально. Але для цього насамперед треба бути потужною особистістю, мати потенціал і таланту, і твердості духу. А колись і не боятися й вибачитися за допущену помилку (у кого їх не буває?).
А ще, звісно, володіння словом. Яких би важливих і цікавих фактів ви не надбали, а коли не знаєте мови, не відчуваєте її, робите елементарні граматичні помилки, не вмієте структурувати текст логікою, ритмом, акцентами, навряд чи донесете читачеві те, що відчуваєте. Наталя Андріївна, по-моєму, ставиться до журналістського тексту (і до свого, і до інших, коли здійснює редагування), як вишукана жінка (якою вона і є у житті!) до власного образу: усе повинне бути на місці, гармоніювати одне з одним, створювати цілісну бездоганну картину.
До всього вона ще й трудоголік. Тільки не з тих, хто будь-яке своє дрібненьке досягнення відразу ж роздувають постами у Фейсбуці, а з тих, хто просто боїться самопіару, але без роботи, без журналістики просто не уявляють свого життя.
На жаль, сьогодні у нас багато журналістів, які мають високі почесні звання, але не володіють і невеликою часткою тієї майстерності і відданості журналістиці, яку несе світові нинішній редактор газети «Наше місто і село» Наталя Нужна, яка у ці весняні дні відзначає свій ювілей.
Світлана Орел, Кропивницький
