Микола Хвильовий, як відомо, цю дилему вирішив по-своєму, пустивши власноручно собі кулю в лоба. Він теж жив у письменницькому будинку «Слово» у Харкові, тодішній столиці України. Власне, цей фільм – розповідь про історію появи цього будинку, його побутування та мешканців. Абсолютна більшість з них були відомими українськими письменниками, але жили тут і художник Анатоль Петрицький, і режисер Лесь Курбас. Власне, фільм можна було б назвати просто просвітницьким, аби не маса цікавих деталей про буденне життя мешканців славнозвісного будинку (у той час можна було не писати повну адресу, просто – Харків, будинок «Слово»), їхні родини, стосунки. Якби не цікаві, досі невідомі цитати з архівних справ, і не лише на тих, хто був репресований та висланий у табори, а й на тих, хто їх ніби уник, але агентурні справи на яких велися і відслідковувались кожен крок і слово митця. Короткі штрихи, буквально по кілька речень про кожного – Микола Хвильовий, Сергій Пилипенко, Леонід Чернов, Майк Йогансон, Валерій Підмогильний, Валерій Поліщук, Анатоль Петрицький, Володимир Сосюра, Іван Микитенко, Павло Тичина, Микола Куліш, Лесь Курбас… Не з усіма авторськими ремарками про цих митців можна згодитися, але режисер Тарас Томенко – син українського поета (не політика!) Миколи Томенка, очевидно, висловив у них своє авторське бачення. Не всі зі згаданих митців, були відправлені до ГУТАБу, але хто вижив фізично, були зламані духовно, як Тичина, або не раз потрапляли у психушку, як Сосюра. Дорога ж інших відома -- Соловки і розстріл в урочищі Сандармох, де до 20-річчя «Великого Жовтня» чекіст Матвеєв розстріляв 1111 в’язнів, більше 300 з яких становили діячі української культури. Ось тоді й запанували у нашій літературі нездари, примітиви й брехуни. І не лише в літературі. І реально, закиди про вторинність, маргінальність, загумінковість української культури мали під собою підстави. Бо з неї було вийнято найталановитіших, на багато років посіяно страх і осторогу. Найстрашніше, що ці закиди часто звучать і досі, хоча відродження відбулося вже не раз, прийшли нові покоління, нові таланти, але психологічна травма досі до кінця не подолана. Документальний фільм Тараса Томенка якраз і став потужним кроком до її подолання. Його публічний перегляд у нашому місті відбувся у день українського кіно – 8 вересня, у рамках проекту «Документ.UA» у кіноклубі, що діє при обласній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського. Світлана Орел, Кропивницький
