За
один рік безслідно зникла європейська країна
- таку моторошну інформацію оприлюднили в Кропивницькому. Зникла не
адміністративна одиниця з політичної карти світу - за рік загинули
люди, які могли б скласти населення таких країн, як, приміром, Австрія чи
Бельгія.10 мільйонів 63 тисячі. Щогодини гинуло 1168 людей. Без війни, без чуми і землетрусів. Це сталося в Україні
під час штучно влаштованого тодішнім
режимом Голодомору 1933 року. Деякі
джерела називають менші цифри. А деякі - навіть більші з урахуванням померлих безпосередньо від голоду, ненароджених і
тих, хто загинув пізніше від викликаних голодом
хвороб…
З нагоди 85-х роковин голоду, який визнаний геноцидом в Україні та
багатьох країнах світу, в обласному краєзнавчому музеї міста Кропивницького
відбувся вечір пам’яті. Його відкрив перший заступник голови Кіровоградської облдержадміністрації
Сергій Коваленко, а потім старший
науковий співробітник краєзнавчого музею Анатолій Маршанін прокоментував матеріали, представлені на
тематичній виставці. Доцент кафедри історії
України Центальноукраїнського педуніверситету імені Винниченка Світлана Проскурова
розповіла, як вона разом зі студентами записували свідчення жителів різних районів
Кіровоградщини, які пережили той страшний період. Світлана Проскурова
зазначила, що емоційні спогади
конкретних людей дають значно чіткіше уявлення про жахи свідомого
винищення народу, аніж статистичні дані.
Вона також додала, що Голодомор 1933 року був зумовлений діями комуністичного керівництва держави і саме через це ще звідтоді у
нас інстинктивно виникає недовіра до будь-якої влади.
У рамках вечора пам’яті загиблих під час
Голодомору було презентовано книгу
журналістки Світлани Орел «Ті, хто не хотів помирати мовчки». Рецензент видання
кандидат історичних наук Юрій
Митрофаненко підкреслив, що автор
зосередилася на фактах спротиву колективізації, розкуркулюванню та виселенню заможних селян. Ці фактори вкупі з
іншими зрештою й зумовили голод. Юрій Станіславович
пригадав, що при дослідженні того періоду від жителів села Первозванівка Кропивницького району він записав такий
спогад. Одна мати, щоб нагодувати знесилену дитину, десь добула яйце, поклала його у взуття
під п’яту і зображувала кульгаву, щоб при обшуку те яйце
не знайшли.
-
Ми відзначаємо роковини
трагічної події, але я, як бачите, не в чорній вишиванці, а у білій, - сказала Світлана
Орел .- Цим самим я хочу підкреслити глибинну силу нашого народу і його
здатність до опору. Українці не вмирали пасивно, вони намагалися боротися з насильницьким розкуркулюванням, організовували
мітинги та інші акції протесту. В
архівних матеріалах я знайшла багато свідчень активного спротиву діям влади у Кіровоградській області. Також наводжу приклади підтримки
людьми один одного навіть у ситуаціях, коли якесь співчуття здавалося неможливим.
Світлана Василівна пригадала момент із біографії свого діда.
Заможний господар, він перед тим, як під
час колективізації усе в нього мали відібрати, а всю сім’ ю вислати десь у
Сибір, утік з дому. Дітей прилаштував по родичах, сам переховувався по закутках
і врешті так знесилів від голоду, що мусив
вийти у місто. Побачив жінку, що тягла важкі чемодани, напросився допомогти в надії,що вона дасть за це поїсти. Жінка справді привела нещасного в своє помешкання, посадила за
стіл - і тут повернувся додому її чоловік, що працював чекістом. Однак він не
тільки не арештував втікача, а й влаштував його на роботу при вокзалі. Завдяки
цьому родина вижила.-
У нашого народу
величезний потенціал доброти і позитивної енергії, і нам усім треба
зосереджуватися саме на цьому, а не нарікати і не плакатися, як усе довкола погано,
- завершила Світлана Орел.
Ніна
Даниленко
