Ні, цього разу мова поки що піде не про чергову заправку, сауну чи заміський замок якогось чергового нувориша. Ця ділянка виорана так, ніби має бути засіяна чи й уже засіяна. Ну хай так, можна сказати, що зайві гектари кукурудзи, пшениці, сої, ріпаку чи соняшнику (інших культур поблизу міста давно не спостерігається) - це все ж ліпше, ніж пустир. Перед оранкою з поля викорчували всі чагарники і дерева. Звісно, вони ніде не стояли на балансі як лісові угіддя, за це знищення зелені нікому нічого не буде. Але!
Усе, що зрубали, дбайливі хлібороби-лісоруби жужмом скинули на край поля. За правилами пожежної безпеки ці порубкові рештки можуть зберігатися лише тимчасово до вивезення чи утилізації. До того мають бути укладені в групи шириною не більше 2 м і висотою не більше 1 м. Тут же явно не цьогорічне гілля валом скидане у купи втроє-вчетверо більших габаритів. За тими ж правилами на відстані 15 м від сушняку повинна бути так звана мінералізована смуга. Тобто смуга землі, з якої механічним способом знято все, що може горіти (зокрема, трава, бур’яни, торішнє листя, кущі). А тут не тільки такої смуги нема, а й стовбури та хмиз скидані безпосередньо в лісопосадку. Від поля її відділяє тільки вузенька стежка, де й двоє людей поряд не пройдуть. А мала б бути дорога для під’їзду техніки у разі пожежі.
Підвищена пожежна небезпека у наших степових краях із суховіями триває від снігу до снігу. Температура повітря влітку наближається до плюс 40 за Цельсієм. Іноді більше місяця з неба не падає жодної краплі дощу. Від кинутого недопалка, багаття чи удару блискавки горять і зелені дерева - що вже казати про гори сушняку!
Ситуація тим небезпечніша, що від цих дров усього сотня метрів до залізниці. А по ній постійно курсують товарняки з горючими речовинами…
Зоя Красінська
