Так і сталося в Києві на Подолі. Українець Богдан став залицятися до Рахілі з єврейської родини, а їхні батьки тим часом випивали з приводу і без, незважаючи на втручання та погрози правоохоронця. Свідки цих сцен качалися звід реготу. Цю нехитру інтригу у рамках всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» (він уже 47-й раз проходить у місті Кропивницькому) відтворив на малій сцені місцевого театру корифеїв Київський академічний театр «Колесо».
Спектакль «У Києві на Подолі, Або гдє ві сохните бельйо» створений за мотивами водевілю українського прозаїка, драматурга та етнографа Миколи Янчука. Автор маловідомий, а от зі сцени раз у раз звучали вже відомі публіці бородаті «одеські (читай єврейські) дотепи. На зразок того, що українець переконує релігійного єврея, що тому всупереч забороні ребе можна їсти дане сало, бо свиня, з якої воно зроблене, чухалася об синагогу.
Власне,той світ, у якому народжувавалися такі приколи і побутували показані у виставі манери та звичаї, в реалі зник з відходом старшого покоління та еміграцією єврейського населення. Цей світ зберігся в творах Шолом-Алейхема, Бабеля, Паустовського і культивується в програмах багатьох сучасних гумористів. Кияни теж показали кропивничанам традиційні анекдотичні образи лукавого єврея в неохайно застібнутих штанях, котрий тільки й дивиться, як би кого ошукати хоч на копійку (Хаїм у виконанні Станіслава Коокольникова) і українця, що тільки й думає про сало, горілку і теж не проти щось видурити на халяву. Як Хома (Владислав Пупков) та непросихаючий міліціянт Собачко (Дмитро Соловйов).
Колоритною дійовою особою є коза. За неї сторгувалися батьки наречених і лише тоді погодилися поженити дітей. Тобто тварині дісталася фактично роль свахи. Вона зовсім не традиційна зовні. У неї роги, як у муфлона, а замість дійок (це частини козячого тіла, з яких добувається молоко) не дві, як належало б, а чотири, як у корови. Якби цього мутанта ще й пофарбували як зебру, все одно даний персонаж сприймався б органічно - на те ж водевіль, тобто комедія.
Як і водиться в комедії, все скінчилося весіллям і загальним братанням. Серед акторських робіт я б виділила Хаїма і міліцянта. Пиячок з незмінно олігофренічною гримасою (як герої Савелія Крамарова в класичних радянських комедіях) був просто приречений на успіх у публіки.
І окремо кілька слів про момент, який відрізняє виставу «У Києві на Подолі» від спектаклів подібного жанру. Це образ точильника (Андрій Мороз). Він не тільки грав роль своєрідного ведучого вистави (як закадровий голос у кіно), а ще й активно вів діалог із глядачами, жартував з ними, рекомендував рецепти кошерних наїдків та напоїв і частував вином.
До речі, на форумі, де обговорюються вистави театру «Колесо», згадувалося, що в себе на базі кияни під час згаданого спектаклю, що тримається нав репертуарі вже 12 років, ще й пригощають публіку смачними стравами. І кілька коментарів поскаржилися, що на деяких виставах їсти не давали й крихти, а вони ж заплатили за квиток у сподіванні на делікатеси і мали на це повне право як корінні кияни… Ну чим не новий анекдот, який можна вставити у спектакль?!
Ніна Даниленко
