Ось такий сюжет привіз до Кропивницького у рамках щорічного республіканського фестивалю «Вересневі самоцвіти» Запорізький академічний драматичний театр імені Володимира Магара. Зазвичай українські театри носять імена видатних драматургів, а запоріжці дали храмові мистецтв ім’я багаторічного головного режисера театру. До речі, Володимир Магар - наш земляк, родом із села Кальниболот Новоархагельского району.
Спектакль «Замовляю любов» поставлено за п’єсою сучасного українського драматурга Тетяни Іващенко. Виставу цю люблять театри і рецензенти, котрі часто пишуть, що автор цим твором винесла на люди нове потворне явище, породження недавніх часів. Це перебільшення . Тема експлуатації жіночих почуттів з меркантильною метою в тій чи іншій формі дуже мальовничо відтворена, наприклад, у вже класичних радянських стрічках «Карнавал» та «Плащ Казанови» і в італійському фільмі «Ночі Кабірії».
Однак давність чи вічність теми не означає, що її не можна закрутити так, що глядач очей не зможе відірвати від сцени. Запоріжцям це вдалося. Хоча можливо, вони дещо і відійшли від теоретичних уявлень про продажний інтнтим. По ідеї платник хоче вже на початкових етапах одержати увагу, ніжність, делікатність. Того ж бажала і головна героїня Віра Миколаївна (народна артистка України Оксана Туріянська). Однак гастролери виставили її партнера таким, що якби такий зустрівся в житті, то краще було б йому заплатити вдвоє більше лише за те, щоб більше ніколи не бачити. Жиголо Кирило (Олександр Прокіп) вийшов нахабним, примітивним хамом з дешевими масними жартами і липкими руками, що нишпорять не там де не слід і не тоді, коли треба.
Втім, по ходу дії виявляється, що і сама Віра не та, за кого себе видає. Чоловік від неї пішов і вона підтримує в оточуючих ілюзію його існування, бо їй нестерпно носити тавро покинутої. Тобто подібна невротична і закомплексована особа в розхристаному душевному стані могла повестися на кого завгодно Тим більше, що далі Кирило розкривав поетичні та інтелектуальні сторони своєї натури. І все це було не своє, а придумане теж талановитим «драматургом» - Надею (Олена Бодарєва). Вона грала роль сіренької дружини Кирила і перукарки за викликами,а в реалі була хитрою сутенеркою, перед якою брутальний Кирило на задніх лапках бігав. Круто загнута фабула!
Окремо хочу виділити момент, яким запорізький спектакль «Замовляю любов» мене просто зачарував. Це відтворення обстановки ресторану. При мінімумі декорацій , світла, реквізиту і при єдиному офіціантові, що не промовляє ні слова, гастролерам вдался створити таку атмосферу, що хотілося вискочити на сцену і побути в тому ресторані відвідувачем! У весь секрет у скрипальці, співачці, що «косила» під Мерілін Монро, та кольорі скатерок(!). Режисеру і художнику вистави-окремі оплески.
До речі, у групі, що створила виставу - виключно жінки.
Уроки зі спектаклю ( як не попастися на облудну любов) можуть винести не тільки глядачки,а й глядачі. В тому сенсі, що подібні маневри, навіть коли жертва нібито добровільно віддає гроші ,підпадають під кримінальну статтю про шахрайство. Якщо жінка матеріально забезпечена( бо в бідної нема коштів не те ж що на жиголо,а й на зайву порцію морозива)і на відміну від Віри, не приховає свого фіаско та звернеться за потрібною адресою,то на горизонті виробників любові на замовлення зможуть з’явитися проблеми справді астрономічного масштабу.
Ніна Даниленко
