Серед пам’яток архітектури Кіровограда ця користується особливою пошаною мешканців обласного центру, а гості міста зупиняються, щоб помилуватися цегляним дивом з дзеркалами. Без цієї споруди важко уявити місто. Вона є його своєрідною візитною карткою, зразком високого архітектурного мистецтва, створеного талановитим архітектором – художником кінця ХІХ – поч. ХХ століть Яковом Паученком. Про нього тодішня преса писала: «він першим у нашому місті дав зразки художньої архітектури».
За проектами майстра споруджено до двох десятків об’єктів, які й сьогодні милують око: лікарня Червоного Хреста св. Анни (пологовий будинок №2), заїжджий двір (управління СБУ), будинок Міжнародного кредитного банку (ресторан), будинок Харлаба (обласна бібліотека для юнацтва), електроводолікарня Гольденберга (міська лікарня), власний будинок (музей О. Осьмьоркіна) та інші. Будинок, про який розповімо, у народі називають «Дзеркальним» магазином. За радянських часів це був «Гастроном», тепер «Торговий центр «Дзеркальний».
Ще за часів військових поселень генерал-лейтенант Екельн придбав земельну ділянку на вулиці Нижній Донській (тепер Тимірязєва) при перетині її з Великою Перспективною і спорудив для себе двоповерховий будинок. Пізніше міська дума викупила його під щойно відкриту жіночу гімназію (на її базі засновано сучасний державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка). Вздовж Перспективної зробили прибудову, а місце на перетині її з Московською (тепер В. Чміленка) залишалося порожнім. Земельну ділянку придбав підприємець М. Трестер і перепродав багатому купцеві В.Соловйову
Саме цей чоловік і замовив Якову Паученку спорудити будівлю. Коли вона була готова, Соловйов здав її в оренду іншому купцеві. Так на початку ХХ-го століття у місті з’явився незвичайний будинок під назвою «Торгівельний дім Д. Манзона». У 1910 році місцеве довідкове видання повідомило: «Останніми роками Єлисаветград збагатився деякими новими спорудами, що виділяються своєю архітектурою. До них можна віднести будинки Соловйова (один на Двірцевій, інший на розі Перспективної та Московської)». Той, що на Двірцевій, давно зруйнований, на його місті тепер розташований сквер з пам’ятником трамваю та міською Дошкою пошани. А той, що «на розі», і є «Дзеркальний».
Таку красу міг створити тільки Яків Паученко. Споруда увібрала у себе незвичайний стиль автора-художника: романтизм, помножений на реалізм і вишукану символіку. Будинок став свого роду осередком рекламного буму, що охопив тоді усе місто: торговці, комерсанти, підприємці намагалися використати якнайширші засоби аби навернути на свій бік споживачів свого товару. «Торгівельний дім» Д. Манзона вимагав особливої реклами, бо він пропонував покупцеві речі, які тільки почали входити у побут – електроприлади. У магазині реалізували електролампи зарубіжного, в основному німецького, виробництва, гасово-калієві та спиртові горілки, торшери, люстри, бра, канделябри, а ще великий асортимент сталевого, фаянсового, емальованого посуду та різного роду виробів із дзеркал. Архітектор блискуче втілив у життя задум замовника.
Зовнішній вигляд будинку вражає. Ним можна милуватися зблизька і на відстані, окремі елементи зливаються в єдине ціле, якщо їх розглядати з центральної площі. Будівля має оригінальне внутрішнє виконання, що досить суттєво вплинуло на зовнішнє. Половина першого поверху відведена під магазин, другий і третій займало житло господаря. Таке розташування викликало відповідні стилі. Оскільки будинок розташований на перетині вулиць, він має два схожих фасади – східний і північний, з вхідними дверима. Над обома архітектор-новатор прибудовує навісні ротонди. Вони незвичайні, трикутні, сягають другого і третього поверхів, виконуючи роль балконів. Над центральним входом вбудовано легкий навіс, над його торцями – невисокі пілястри з канелюрами. Вікна на поверхах різні: прямокутні на першому, інші виконані у вигляді похилих або ж напівкруглих арок. Завершують диво-будову різного розміру бані (куполи), розміщені на даху над усіма трьома вхідними дверима: найвища середня, дві рівні з боків.
…З-під даху північного фасаду будинку по стіні до землі спускається могутній змій. У розтягнутій пащі він тримає яблуко. Саме ця деталь нагадує про біблійного змія – спокусника Єви, який був символом будинку розпусти (борделя), що знаходився у сусідньому приміщенні. Стосовно будинку розпусти треба сказати таке. У Російській імперії подібні заклади дозволялися лише у великих містах, до них належав і Єлисаветград. Та ще у ньому було багато військових, юнкерів місцевого кавалерійського училища, у місті часто влаштовувалися кількаденні ярмарки. Словом, попит на подібний заклад був і приносив власнику непогані прибутки. Ходили чутки, начебто німці під час окупації міста у 1941 – 1944 роках відкривали у ньому бордель. Після війни обидва будинки об’єднали.
Між пілястрами з обох боків парадних дверей звиваються стилізовані ліпні стрічки. Це вже сюжет із грецької міфології, використаної пізніше римлянами. Древні купці вважали бога Гермеса (Меркурія) покровителем міжнародної торгівлі. Алхіміки Середньовіччя «меркурієм» називали ртуть за властиву їй рухливість і текучість. Ртуть, як відомо, застосовується при виготовленні електросвітильників та дзеркал. Двоє оригінальних дзеркал неправильної овальної форми у вигляді пелюсток квітки вмонтовано у глибокі ніші також з обох боків центральних дверей. Вони мають справді фантастичні властивості. Розташовані на висоті одного метра від землі, вони однаково відображають постаті низьких і високих на зріст людей, а під певним кутом погляду на них змінюють зовнішність того, хто у них вдивляється, у бік прикрашення. Ці дивні дзеркала не бояться ні спеки, ні морозів, ніколи не пітніють і не покриваються памороззю, а при сонячному чи електричному освітленні перетворюються на заманливі маяки, що приваблюють перехожих, «запрошують» до магазину. Якої ще реклами треба!
…Минуло більше ста років з часу створення архітектором-чародієм свого чергового дива. Та воно служить мешканцям міста над Інгулом і тепер, як один з кращих торговельних закладів і пам’яток архітектури місцевого значення. Це, мабуть, єдиний об'єкт торгівлі у місті, який ніколи не змінював свого профілю. Його фасади укупі з казковими дзеркалами, пілястрами і змієм на свята оздоблюють електрогірляндами, що створюють грайливу ілюмінацію. Шедеври часу не підвладні.
Юрій Матівос
