К.: Як давно ти береш участь в АТО?
- Фактично з моменту окупації Криму. Спочатку просто охороняв кордон України на межі півострову з Росією, потім "перекинули" на Донбас. Пройшов Краматорськ, був під Слов'янськом, Артемівськом, Розівкою, Амбросівкою та Успенівкою... До цього близько півтора року працював контрактником. Так що, якусь базу й вишкіл маю.
К.: В Кіровограді незрідка спалахують скандали щодо незадовільного забезпечення військ амуніцією та рештою необхідного на передовій. Ходила чутка, що згодом і підтвердилась, про цингу, яка розвинулась внаслідок браку вітаміну С. Як у вас із цим тепер?
- Звичайні пересічні люди, волонтери, члени трудових колективів державно-комунальних підприємств і окремо від бізнесменів здійснюють колосальну роботу в плані допомоги. Від пари носків і до тепловізорів з оптичними прицілами - все, вважай, дістають вони. Дитячий садок № 3"Бориско" прислав близько 40 баків питної води, коробки з крупами, вафлі, домашній мед, згущівку, цукор... Тиждень тому передали досить велику партію тактичних рукавиць та окулярів - так, що з хлопцями з інших батальйонів навіть ділилися. Та й болячок у нас немає. Командир нізащо не допустить - знає, з ким зв'язатися, щоб медикаменти потрібні дістати або на щось інше спонсорів знайти. Але попервах, визнаю, майже нічого не було - без бронежилетів і касок бігали...
К.: Будні війни примушують робити чи миритися з тим, на що б ніколи не підписався у звичайному життя. Що за ці три-чотири місяці ти зробив вперше і, зрозуміло, не з власної волі?..
- Важко і лячко обертатися назад, через плече, і бачити свого товариша, з яким на одну спортивну секцію разом близько двох років ходили, виїздили на природу, дружили, одним словом, мертвим. Хоча якісь п'ять хвилин тому ти з ним перемовлявся. А потім ще доводиться його перекладати у машину, що виїздить на Кіровоград.
К.: У народі кажуть: "Чим голіший, тим мудріший!". Які винаходи або ідеї незвичайного застосування звичайних речей, у зв'язку із критично низьким рівнем технічного забезпечення армії, народилися в окопах?
- Як відомо, перший снаряд "Граду" поціляє на глибину до 40 сантиметрів - відтак, окопи навчилися рити набагато глибші, часом до трьох метрів. Згори, поперек шанцю, робиться укриття із дерев'яних колод, викладаються камені та мішки із землею. Тільки так можна вижити, і ми трималися - іноді кілька годин поспіль. А звичайний окоп - що? Засипле землею, - вважай, готова могила. Хлопці з Білої Церкви (74 механізований батальйон) приварюють до кузовів бронетехніки ще й спеціальні залізні рещітки та сітки, які допомагають захистити від гусеничні траки та місце механіка-водія.
К.: А чим розважаєтесь у години відбою?
- Відсипаємось, більше ні на що особливо сил не вистачає, іноді на гітарі щось підбираємо. Пошту читаємо, дитячі малюнки з листівками... До речі, надзвичайна штука - настрій підіймає в момент, вселяє віру в те, що все це не дарма, є задля кого... Якщо начальство дозволяє - зв'язуємося з рідними.
К.: Чи доводилося тобі розмовляти з ворогом, брати язика?.. Які враження дістав від цього спілкування?
- Язиків ловимо, як без цього?.. Ті, що благородно називають себе ополченцями, - звичайна босота на заробітках: за одного вбитого - 3 тисячі гривень, розстріляну колону наших машин - 10. Такі їм розцінки встановили. Окрім місяця в бурсі, ніякої пристойної освіти за душею немає, не працював і фактично нічого вартісного в житті досягнути не зміг. Хіба відсидку - через те тільки мужиком себе вважає. Їх готують протягом двох-трьох тижнів на базах, зброю хорошу до рук дають, і - вперед! Бійці так собі, радше смішать: візьметься з грананатомета стріляти - ненароком ще сам собі голову обпатрає, або наводку на нас робить, а влучає у магазин, що на першому поверсі багатоповерхівки. Там якраз хлопчик маленький переховувався... На щастя витягли з-під завалів живим, але через шок почав сильно заїкатися. Не знаю, чи оговтався... Щоправда, мінувати навчені добре. І все-таки роші - їхня єдина мотивація, через те під наркотою у бій ідуть. А один видав: "Я вас винищую, щоб завтра мати законне право розмовляти російською мовою!". Дивак!
Паралельно, поки що у значно меншій кількості, з ними працюють ще серйозно підготовлені формування найманців, типу "Мотороли". Тоді голову з окопу не показуй - снайпери там справді класні.
К.: Кожного нового дня прес-центр АТО сповіщає українців про нові населені пункти, успішно зачищені від терористів. Деякі телеведучі порушують питання про імовірність святкового параду за участі наших солдат з АТО 24 серпня. Чи є підстави довіряти цим оптимістичним прогнозам?
- Я особисто дуже сумніваюся щодо сценарію швидкої перемоги. У терористів на руках залишилося дуже багато зброї й військової техніки, ще й нову підвозять, натомість Україна на потреби ведення АТО щодня витрачає близько 70 мільйонів гривень, які, ніби крізь каналізаційну решітку, кудись таємниче зникають... Ну, принаймні, таке складається враження. Наше становище на передовій поліпшилося, але ви вже знаєте, за чий рахунок... Бракує власної мережі супутникового зв'язку; чи то нас зливають, чи розмови з МТС та безпілотників перехоплюють, тільки коли на рівні вищого керівництва починаються розмови про обмін або визволення полонених, значить, чекай засаду... 79-а та 25-а бригади понесли колосальні втрати - чи помітили це у Верховній раді? Подібних питань у нас багато...
К.: Чи поділяєш ти думку про значно більшу ефективність децентралізованої моделі командування силами АТО?
- Так, вважаю, краще перекласти завдання розробки ходу операцій на польових командирів - за такого розкладу ризик поранення чи смерті майже виключається. А стратегічні задачі нехай формулює Центральний Штаб.
К.: Війна відкорегувала твої плани на майбутнє. Над чим тепер задумуєшся частіше...
- О, так... До цього просто полюбляв тусуватися з пацанами, ніяких планів чи там кар'єрних планок перед собою не ставив. Тепер хочу вступити на факультет розвідки Одеської академії сухопутних військ, оженитися, як не дивно, і мати повноцінну щасливу родину.
Віталій повернувся на передову того ж вечора. "Мій кум, найкращий друг сім'ї, - коментує Сергій Косенко, голова можної організації "Пробудження", який, власне, нас і зазнайомив, - а роз..яй був, щоб ти знала... Гуляка. Щось в цьому є - цей рік батьох на міць перевірив. Тепер на нього у важку період я вже можу покластися!"
Валентина Головань
