Справа Дяченків: суддя сумнівався, що вода – то вода і відповідав замість свідків. ФОТО, ВІДЕО

Відбулось ще два засідання по резонансній справі братів Дяченків, які ось уже два роки сидять за ґратами нібито за замах на нардепа Березкіна, хоча жодного прямого доказу цього у справі немає. Втім, всі доводи братів з цього приводу, здається, досі проходили повз увагу суду, адже жодного разу, коли була можливість випустити Дяченків під домашній арешт чи на поруки, головуючий суддя Руслан Бурко цього не робив, посилаючись на доводи адвоката стосовно ризиків, які нічим не підтверджувались, відкидаючи натомість документальні підтвердження величезної кількості недопустимих у справі доказів зі сторони обвинувачення. А минулі два засідання взагалі поставили під сумнів незаангажованість цього слуги Феміди, адже він дозволяв собі декілька раз відповідати замість свідків та наштовхувати їх на «правильні» відповіді, замість того, щоб зберігати неупередженість.Самі ж свідчення учасників огляду місця знешкодження так званої «вибухівки» теж залишили бажати кращого. І так як були допитані майже всі учасники, крім понятих, то склалось загальне враження, що вони всі або не були на місці події, або ж мають настільки погану пам'ять, що виникає сумнів, як ці люди взагалі працюють у органах внутрішніх справ, СБУ та прокуратурі, адже до співробітників цих відомств висуваються досить високі вимоги, в тому числі і в напрямку мислення та психофізіології. А в цій справі ряд розбіжностей в показах просто шокує. В черговий раз ми в цьому змогли переконатись в процесі допиту п’ятьох співробітників НДКЦ області та спеціаліста СБУ.Тож почнемо спочатку. Першим після перерви допитувався експерт-вибухотехнік Руслан Якименко. І він майже одразу почав з того, що на минулому судовому засіданні «упустив» його колега та начальник Василь Кулик, коли йому задавала питання адвокат Березкіна пані Полєжай. Вона намагалась схилити до того, що дроти у вибуховому пристрої могли бути перерізані гаком металевого щупа, яким Якименко нібито відтягував цей механізм від інших речей після спроби його знешкодження від гармати. Тоді Кулик заявив, що він розривав дроти руками і про вищезгаданий щуп чомусь взагалі не згадав, хоча, ймовірно, неодноразово його бачив. Справа в тому, що за висновком експертизи, яку надали брати, дроти були скоріш за все просто обережно перерізані, а не відірвані, тому пані Полєжай і намагалась, скажемо так, «знайти спосіб», яким експерти НДКЦ теоретично могли перерізати ці дроти, не маючи відповідних інструментів. За версією Дяченків та їхніх родичів, дроти були завбачливо перекушені тими, хто фальшував всю цю справу для того, щоб ненароком нічого не вибухнуло.Так от, Якименко одразу почав розповідати, що після пострілу з гідрогармати він щупом зачепив так звану вибухівку і коли її тягнув, тротилові шашки самі «відпали», тобто, таким чином натякнув на те, що нібито саме цим пристроєм випадково так рівно перерізав дроти. Ми вирішили перевірити чи це дійсно можливо і знайшли, як має виглядати цей самий щуп. Виявилось, що це звичайна палка, яка складається із декількох частин та металевого гострого шипа, який явно не призначений для того, щоб щось перерізати. І для того, щоб щось тягнути, він також не дуже підходить.

Та крім цього Якименко наговорив ще багато того, що не сходилось не тільки із показами слідчих СБУ, а навіть із тим, що казав його начальник минулого разу. Так, наприклад, слідчий Лимаренко на минулих засіданнях говорив, що це він розбирав один із телефонів, які були у пакунку для того, щоб з’ясувати його IMEI і мобільний номер. Якименко ж наголосив, що не пам’ятає, чи діставалась SIM-картка, проте бачив, що хтось із його колег розбирав телефон, в той час як Василь Кулик, начальник відділу вибухотехнічної експертизи НДКЦ заявляв, що ніхто нічого не розбирав.Не пам'ятав Якименко і того факту, щоб предмети фотографувались на якомусь чорному пакеті в темну пору доби, адже половина фотографій була зроблена на снігу, інша – незрозуміло де. Однією із таких світлин був знімок тротилових шашок у руці на незрозумілому фоні, який, за висновками експертизи, нагадував кімнату. Якименко заявив, що тротил тримав або він, або Кулик, адже ніхто інший не мав права чіпати вибухонебезпечні предмети. Разом з тим, він не зміг пояснити, звідки на задньому плані взялись меблеві накладки, якщо фотографії робились на відкритій місцевості. На цю ситуацію пізніше трохи світла пролив співробітник НДКЦ Горчинський, який заявив, що половину знімків (на снігу) робив він, а всі інші – співробітники СБУ, звертаючи тим самим увагу на версію братів про те, що фото на чорних пакетах при штучному освітленні та на фоні меблів ймовірніше за все робили представники служби безпеки уже у кабінетах, в той час як докази мали бути запаковані на місці. Тоді виникає цілком логічне питання: «Як тоді тротил міг тримати Якименко або Кулик?».Окрема розмова про талу воду на предметах. Перед початком засідання Павло Дяченко надавав суду докази, спираючись на погоду того дня та закони термодинаміки, за яких краплини води на предметах мали б замерзати лише за 2,3 секунди. Тому варіант Якименка про те, що це нібито була вода від застосування гармати звучав, м’яко кажучи, не досить переконливо. Це підтверджувало версію братів про те, що ряд фотографій робились у приміщенні, а не на місці огляду. Існували розбіжності між показами Василя Кулика і Руслана Якименка і в тому, хто де знаходився під час знімання захисного костюму. Кулик заявляв, що допомагав Якименку його зняти, а сам Якименко сказав, що Кулик в цей час міг оглядати вибухонебезпечні предмети після пострілу з гармати. Проте і в цьому він був не впевнений і зазначив, що не міг усе контролювати. І на питання Павла: «То це виходить, що кожен бажаючий міг підійти і зробити із речами будь-що, бо Ви не все контролювали?» не знайшов, що відповісти. Та найбільше присутніх вразила ситуація, коли брати почали розпитувати його про те, чи могла здетонувати вибухівка, Руслан Якименко відповів, що «могла віртуально», а насправді він не знає, бо не бачив, що всередині. Потім, брати запитали, чому ж він раніше, коли суддя Солопов їх кинув за грати, так твердо стверджував, що вибухівка працююча, Якименко відповів, що це було його припущення. Тобто, виходить, що братів посадили через «припущення».Потім знову запросили Василя Кулика, щоб прояснити всі ці розбіжності. Але на превеликий подив людина, яка за тиждень до цього прекрасно все пам'ятала те, що відбулося 2 роки тому, того дня все начисто забула, тому від нього не вдалось добитись нічого. Крім того, тут себе не з кращої сторони проявив себе і головуючий суддя Руслан Бурко, який замість того, щоб зробити зауваження пані Полєжай, яка без дозволу почала втручатись у допит, зробив попередження Павлу Дяченку. А коли прозвучало зауваження, що прокурор і адвокат Березкіна ніколи не встають, коли задають питання і суд не робить їм зауважень, Бурко знову «огризнувся» і сказав лише, що Дяченків вимагає вставати Закон. Після цього було допитано спеціаліста-біолога НДКЦ Яну Нужну. Хоча «допитано» – це надто голосно сказано, адже вона не пам'ятала абсолютно нічого, посилаючись на те, що вже 13 років працює у цій сфері, побувала на багатьох оглядах і тому не фіксує подробиці своєї «рутинної роботи». Вона не могла згадати навіть гідрогармати та того, як із неї робили постріли. Це звучало більш ніж дивно, адже до цього вона стверджувала, що нічого не знає як про цю гармату, так і про те, як вона діє. Тому логічно було б припустити, що новіе враження мали б відкластися в пам'яті Яни Нужної. Але ні. Єдине, що вона згадала – ручка у футлярі. Не гармата, не тротил, а саме ручка, яких вона бачила набагато більше, адже спеціалізується на знятті зразків ДНК із подібних предметів. Тобто, Яна Валеріївна протирічила сама собі. Вона пояснила це тим, що, можливо, пакувала цю ручку і тому її запам’ятала. Тут вже виникає нове питання: «То хто і що пакував?». Адже співробітники НДКЦ Сергій Кобик та Сергій Горчинський також заявляли, що займались цією справою. Тобто, прослухавши майже всіх учасників огляду місця події, виходить, що всі вони щось пакували, або допомагали пакувати. А це три слідчих СБУ та п'ять співробітників НДКЦ. До речі, саме Горчинський і Кобик знімали відео і робили фотографії, які є в справі. Проте, вони також чомусь не пам’ятають чорних пакетів, на яких могли б робитись деякі знімки. Крім того, Кобик не пам’ятав, чи підписував протокол, та чи розбирав хтось телефони, хоча в 2013 році при допиті чітко говорив, що крім вибухотехніків ніхто нічого не розбирав, бо це заборонено, а IMEI одного із телефонів був написаний на коробці. Ця різка «втрата пам’яті» виглядала доволі дивно тому, що до цього Кобик у деталях описав погоду, яка була 2 роки тому, коли йому задавали питання про краплини талої води на предметах і як вони могли там опинитись за таких погодних умов. А коли це ж питання брати задавали його колезі Горчинському, то у розмову знову втрутився суддя Бурко, поцікавившись: «А хто вам сказав, що то тала вода?». А потім, коли Павло хотів навести попередні покази Горчинського, які відрізняються від теперішніх, і почав допитуватись, чому вірити – тому, що він казав тоді чи тепер, Бурко його взагалі перервав і відповів за свідка, що саме теперішні покази варто брати до уваги. Так само Руслан Бурко дозволив собі «коригувати» відповіді наступного свідка – спеціаліста СБУ Олександра Пономаренка, з яким свого часу працював Павло Дяченко. Із самого початку, коли Павло намагався дізнатись, чи відлучались кудись у його присутності співробітники НДКЦ, Бурко підказав Пономаренку, уточнивши «якщо бачили». Ну і він звісно ж відповів, що не бачив, щоб вони кудись їхали. Після цього свідок пояснив, що він намагався зняти відбитки пальців із одного листка паперу, який був у подарунковому пакеті, але їх там не виявилось і він пояснив слідчим, що подальше застосування сажі для цієї мети є недоречним. В той же Лимаренко у протоколі написав, що предмети все ж таки оброблялись сажею, але Пономаренко це заперечив.Та найбільші протиріччя чекали попереду. Так, наприклад, Олександр Пономаренко точно запам’ятав, що кришку із телефону нібито знімав Лимаренко, але, чомусь, не пам’ятає щоб він виймав SIM-картку. А коли Павло навів фотографії з експертизи, на яких видно, що телефон, із якого Максим Лимаренко нібито знімав кришку, був обмотаний клейкою стрічкою і тому це було неможливо, Пономаренко не зміг пояснити, як його колезі це вдалося. Крім того, Пономаренко, як експерт, заявив, що знімки на тих самих чорних пакетах нібито робились у темну пору доби. Проте, спалаху від фотоапарату не було. Тобто, виходить що предмети на них освітлювались якось інакше, що знову ж таки підтверджує версію братів про штучне освітлення в кабінеті СБУ. Та під кінець допиту найбільше вразив не сам свідок, а суддя Бурко, який випередивши братів, сам почав задавати питання стосовно крапель рідини на предметах. І коли Пономаренко спочатку сказав, що це краплі води, Руслан Бурко задав питання: «А це точно краплі води?», тим самим знову намагаючись поставити під сумнів версію братів. Цим, до речі, вміло скористався Олександр Пономаренко, заявивши, що не може пояснити їх походження, бо потрібно провести фототехнічну експертизу щоб довести, що то справді краплі води. На це Павло відповів, що якщо треба в цьому суді доводити, що вода – це вода, то про яку об’єктивність взагалі може іти мова?Отже після всіх цих засідань залишилось незрозумілим, хто де був, хто що робив і чи можна вірити тим показам, що давали учасники огляду місця події, якщо немає навіть жодного документа, який підтверджував би використання гідрогармати, не кажучи вже про інші шокуючи розбіжності. Вони, тим не менш, ніяк не впливають на суд, який щоразу продовжує братам термін тримання під вартою.