Сьогодні відбулось чергове засідання по резонансній справі братів Дяченків. До цього було проведено іще 2, на яких досліджувались трафіки активності телефонів вірогідних зловмисників, якими сторона обвинувачення мала намір зробити братів. Проте, єдине, що їй вдалося довести, так це те, що брати вміють пересуватись містом і дзвонити по телефону. Принаймні експерт дав зрозуміти, що лише за телефонними дзвінками визначити особу людини, яка дзвонила, неможливо. Можна робити лише припущення.
Тобто, якщо коротко: сторона обвинувачення дала експерту завдання проаналізувати телефонні дзвінки, здійснені з номерів братів та з номерів так званих «зловмисників», тобто з тих телефонів, які Дяченки нібито купили для здійснення своїх «злочинних» намірів. Притому періоди аналізу були навмисно підібрані так, щоб можна було припускати, що брати і «зловмисники» знаходились приблизно в одних районах в один і той же час. Тобто, це стало основою для категоричних висновків слідчих в тому, що брати і «зловмисники» – це одні і ті самі люди.
Проте, навіть тут виявилось дуже багато розбіжностей, таких, як неспівпадіння місць, звідки були зроблені дзвінки та великі розриви у часі між активністю вищевказаних телефонів. Що, на думку обвинувачення, категорично свідчить про причетність братів до злочину. Це вже не кажучи вже про те, що слідство навмисно не надавало для аналізу експерта ті дні, коли дзвінки пересікались в один і той же період, що фактично доводило неможливість користування братами одразу декількома телефонами одночасно з різних районів в один і той же час.
Та ці засідання виявились «дрібницею» в порівнянні із сьогоднішнім. Адже саме цього дня, після повторного розгляду справи почали знову допитувати свідків. І першим з них був старший слідчий-криміналіст Максим Лимаренко. Те, що він розповів, шокувало всіх присутніх, адже його покази досить сильно відрізнялись від тих, які він давав раніше, коли братів Дяченків кинули за грати на 7 та 11 років відповідно. Мало того, що він не пам’ятав половини із того, що відбувалось на місці знешкодження бомби, так ще й плутався в тому, що вже говорив сьогодні. І це не зважаючи на те, що Лимаренко був старшим слідчої групи і заповнював протокол огляду. Хоча, в кінці допиту, здавалось, що він навіть в цьому не був упевненим.
Спочатку він стверджував, що прибув на місце події ще до знищення бомби і знаходився там весь час до запаковування та опечатування речових доказів. Проте, коли суду було показано відео, яке було відзнято таким чином, щоб можна було побачити усіх присутніх вже після знешкодження так званої «вибухівки» (камеру було повернуто на 360 градусів), і його там не опинилось, він почав припускати, що, мабуть, сидів і грівся в службовій машині СБУ. Коли ж Павло Дяченко вказав, що службової машини на відео видно не було, то Лимаренко знову змінив свої покази і сказав, що, мабуть, сидів у машині міліції. Коли ж адвокат братів, пані Оксана Сьора зауважила, що на відео немає ще 6 чоловік, які були вказані Лимаренком, як присутні при огляді, він не зміг пояснити, чому. Втім, як і те, чому цього разу зазначив, що частина предметів з місця знешкодження пакунку була перенесена експертами за 70 метрів до дороги. Минулого разу він про це не говорив.
Крім того, Лимаренко заявив, що хтось визначав номери телефонів та GPS-трекеру, які були в пакунку, шляхом відкриття кришок та переставляння карток, але хто саме це робив, не зміг пригадати. Така забудькуватість є дуже дивною для старшого слідчого, який фактично фіксував весь процес огляду. Ці маніпуляції із так званими доказами не були навіть відображені в протоколі, хоча Максим Лимаренко сам погодився із тим, що це порушення процесуальних норм.
Та найбільше вразила «обізнаність» цього з дозволу сказати старшого слідчого у фотографіях із місця події, які він особисто долучав до матеріалів справи. Він "зрізався" навіть на питаннях прокурора, який відстоює позицію обвинувачення, не кажучи вже про Павла Дяченка.
Коли Лимаренку продемонстрували фотографії розкиданих предметів з подарункового пакунку і запитали, чому на одних фольга та картонна коробка цілі, а на інших – розірвані, Лимаренко, не довго думаючи, припустив, що одні з них робились до знешкодження так званого «пакунку з вибухівкою», а інші – після. Проте, слідчий, певно, не взяв до уваги той факт, що він до цього уже заявив, що коли прибув на місце, всі речі були в пакунку, і ніхто їх звідти не витягав аж до повного його знищення.
Схожа ситуація і з фото, які нібито були зроблені на місці події, хоча висновок фототехнічної експертизи свідчив про те, що вони були здійснені в приміщенні за штучного освітлення. Лимаренко навіть визнав, що таке на відкритій місцевості (де знищувалась вибухівка) зробити неможливо. Проте, це його не зупинило і він вперто продовжував повторювати, що ці фото були зроблені на місці події.
Зрештою, після декількох годин спілкування і не однієї краплі поту на чолі, Максим Лимаренко попросив суд вважати покази, які він надає сьогодн, «більш дійсними», ніж ті, які він давав минулого разу. Тобто, фактично визнав, що минулі його покази були недостовірними. Хоча як можна вважати більш правдивим те, чого він або не пам’ятає, або не знає, або не бачив, або невпевнений. Тобто, версія братів, що Лимаренка, як і інших, там не було і справа була сфальсифікована, цього дня була ймовірною, як ніколи.
А коли Павло Дяченко запитав, чи розуміє він те, що через ті брехливі свідченняи вони із братом зараз сидять за ґратами, Лимаренко не знайшов, що відповісти і просто промовчав.
Здавалося б все зрозуміло, але в кінці засідання не з кращою сторони показав себе і головуючий суддя Руслан Бурко. Коли до запитань перейшла адвокат потерпілого пані Полєжай, вона почала спочатку прямо сказала, що не бачила на відео, як оператор повертався на 360 градусів таким чином, щоб було видно усіх присутніх і задала пряме, що називається навідне питання. Саме воно дозволило Лимаренку «викрутитись» і припустити – його не було на відео тому, що він знаходився саме у тому його шматочку, який нібито не охопила камера. Коли ж Павло спробував це заперечити і запропонував ще раз переглянути відео, щоб всі в черговий раз впевнились, що на ньому видно усіх присутніх, суддя Бурко йому відмовив, довірившись лише словам Полєжай.
Далі пані Дануте почала розпитувати Лимаренка про пропропускну систему в управлінні СБУ. І тут Павло висловив протест, адже суддя Бурко заборонив задавати аналогічні питання стороні захисту, мотивуючи це тим, що Максим Лимаренко не є спеціалістом з цієї системи. Втім, Бурко знову грубо перервав старшого з братів. І хоча поцікавився в пані Полєжай, навіщо вона задає такі питання, все одно дозволив це робити.
Сьогоднішнє засідання було відверто красномовним і досить добре, на нашу думку, показало, хто є ким у цій резонансній справі. А висновки робіть самі.
Андрій Вергуленко
