Справа Дяченків: проти братів діє кругова порука, суддя – ігнорує закони. ФОТО, ВІДЕО

З моменту нашої останньої публікації пройшло вже два засідання суду. На них, нарешті, закінчили із допитами осіб, які брали участь в огляді місця події, на якому нібито був знищений пакунок із вибухівкою. Проте, ситуація не тільки не прояснилась, а навпаки – засідання яскраво показали, що справедливість у цій справі має, м’яко кажучи, не перше місце, адже дуже схоже на те, що проти братів діє так звана «кругова порука», яка складається із прокурора, адвоката потерпілого і судді Бурка.

Зокрема, покази давали поняті по справі, співробітники «Креативу» нардепа Березкіна. І те, що вони розповіли, дійсно шокувало, адже їхні пояснення вщент зруйнували всі попередні свідчення працівників СБУ та НДКЦ. Так, Анатолій Дульша, якого допитували першим, чомусь зазначив, що предмети, що описувались, знаходились за 200-300 метрів від нього, хоча у протоколі написано, що вони лежали на відстані 70 метрів від дороги, де знаходились поняті. Змушує задуматись і той факт, що чоловік, який працює дистриб’ютором, не пам’ятав, як виглядає так звана гідродинамічна гармата, якою нібито зруйнували вибуховий пакунок. Ніби його кожного дня викликають у якості понятого і він не раз бачив цей спецзасіб.

Читайте також: Справа Дяченків: залежний експерт зізнався у помилках, через які фактично ув’язнили братів. ВІДЕО

Крім того, Дульша заявив, що предмети після руйнування не переміщались, а працівники СБУ та НДКЦ стверджували, що «хтось» переніс тротилові шашки, запал, чорну коробку та телефон до узбіччя дороги. Хоча і не змогли сказати точно, хто саме це зробив. Також понятий сказав, що один із телефонів розбирали «люди у гумових рукавичках», а судді першої інстанції (при розгляді справи Андрія Дяченка) він заявляв, що нічого не розбиралось і не відкривалось. Не пам’ятав Дульша і того факту, щоб хтось тримав в руках тротил та фотографував його. А мова йшла саме про ті суперечливі фото, які були зроблені на фоні предметів, схожих на меблі, що неможливо на пустирі, на якому і відбувалась подія.

Не менш важливим був і той факт, що понятого після цього чомусь два рази викликали до СБУ – 22.12.2012 та 24.12.2012. Виникає питання: «Навіщо?», якщо на місці огляду всі документи вже були складені і учасники поставили свої підписи. Як пояснив сам Анатолій Дульша, йому задавали якісь загальні питання і він підписував якийсь протокол, що, на переконання братів, і є тим самим протоколом ОМП, який нібито складав один із співробітників СБУ на місці. Тобто, за їхньою версією, цих співробітників взагалі там не було, а вищезгаданий документ писався вже у кабінеті одного зі слідчих. Саме тому туди викликались поняті. Разом з тим, у справі є протокол допиту понятих за 8 листопада 2013 року, який був складений тим самим слідчим Каменським, що змінював свої власні висновки у ході справи.

Читайте також: Справа Дяченків: братів посадили через «бімбу», підроблений протокол та «галюцинації» слідчого. ФОТО, ВІДЕО

Так от, і Анатолій Дульша, і Максим Лісницький, якого допитували трохи згодом, заперечили факт такого допиту, що свідчить про його фальсифікацію. Та це вже стосується одіозною персони Костянтина Каменського, якого ми ще згадаємо.

Повертаючись до протоколу, останнім цвяхом в труну сторони обвинувачення стала заява свідка, що протокол складала і зачитувала жінка в міліцейській формі, в той час як всі інші учасники говорили до цього, що його складав слідчий СБУ Максим Лимаренко. До речі, до цього він те ж саме заявив і державному обвинуваченню, яке трохи зщнітилось, але прийшло в себе після допиту стороною захисту та братами. І тут яскраво проявилась та сама ймовірна «кругова порука», адже прокурор Андрій Коваль попросив головуючого суддю Руслана Бурка задати свідку декілька питань, щоб нібито усунути протиріччя у відповідях.

Та коли Коваль чітко (мабуть для того, щоб звернути увагу Дульши) заявив, що треба уточнити хто саме складав протокол – чоловік чи жінка, адвокат Стахєєв заперечив і нагадав суду, що понятий вже тричі сказав, що то була жінка, в тому числі і під час допиту прокурором. Здавалося б цілком обґрунтований протест, але не в цій справі. Бурко заперечив і спокійно надав слово стороні обвинувачення, чого, в принципі, і слід було очікувати. Та коли Коваль почув ту ж саму відповідь, то спробував хоча б спростувати слова про те, що жінка була у міліцейській формі. Для цього він почав задавати відверто навідні питання, такі як: «Для вас будь-яка особа у формі є співробітником міліції?» чи «Ви відрізняєте форму СБУ від міліцейської?». Тут вже заперечив Павло Дяченко, зазначивши, що це відверте знущання над ним з братом, адже всі співробітники СБУ на місці події були в цивільному одязі.

Після цього прокурор запитав, хто зачитував протокол – чоловік чи жінка? Та коли Дульша вп’яте відповів, що то була жінка, Коваль почав посміхатись і знову прямо запитав: «То чоловік чи жінка?». Тож склалось таке враження, що прокурор або трохи недочуває, або він є не таким вже незаангажованим, яким має бути представник органу правосуддя. Павло звернув на це увагу суду, але, вочевидь пам’ятаючи про те, що прокуратура «на його боці», суддя Бурко перебив його, не даючи закінчити.

Після цього запросили для допиту другого понятого – Максима Лісницього, аналітика фінансового відділу того ж таки «Креативу». Загалом його свідчення не надто відрізнялись від показань його колеги. Втім, він сказав, що предмети на місці події не розбирались, чим знову ж таки спростував показання працівників СБУ та НДКЦ, які заявляли, що нібито знімали кришки мобільних телефонів, щоб дізнатись номери абонентів. Щоправда, і в цій частині їхні показання різнились, бо вони не пам'ятають, хто саме знімав кришки і чи знімав взагалі (мабуть тому, що це не зазначено в самому протоколі). Зате всі вони чітко пам’ятали, що сім-карти були встановлені на місці (бо це знову ж таки відображено в тому ж таки протоколі).

Далі Лісницький знову сказав про те, що протокол писала саме жінка, і вона ж ознайомлювала із ним присутніх. І знову виникло те саме питання: «Чому такі розбіжності в показах? Як можна переплутати працівника СБУ чоловічої статі у цивільному із жінкою у міліцейській формі?». Як виявилось, відповідь може бути зрозумілішою, ніж здається, адже за версією братів, працівників СБУ взагалі не було на місці події, а протокол вони складали вже в кабінеті з чернетки, яку їм надав хтось із присутніх там. І дуже імовірно, що це і була та сама жінка, про яку казали поняті. Ймовірно також і те, що саме для підписання цього протоколу і запрошувались в СБУ Дульша та Лісницький. Адвокат постраждалого пані Полєжай спробувала це пояснити тим, що вони нібито могли і справді запрошуватись після огляду місця події і запитала: «Як же там тоді з’явились всі інші підписи, якщо протокол нібито складався в СБУ?». Проте, вона забула, що всі інші учасники події є службовими особами, які працюють недалеко одне від одного, і тому поставити свої «автографи» могли без проблем у будь-який час. Крім того, адвокат Стахєєв звернув увагу суду на те, що до протоколу ніби були прикладені фото таблиці. Проте, поняті їх раніше ніколи не бачили. І це також прямо свідчить якщо не про фальсифікацію даного документу, то як мінімум про грубе порушення при його складанні.

Після допиту захисту до справи знову взялася адвокат Станіслава Березкіна Дануте Полєжай. Вона в достатньо твердій манері почала, без перебільшення, схиляти Лісницького до того, що він нібито не бачив, на якому саме папірці писала та сама жінка, натякаючи тим самим на те, що це міг бути не протокол. Але, цим самим вона знову ж таки скомпрометувала працівників СБУ, адже вони не одноразово заявляли, що саме слідчий Максим Лимаренко все записував, в тому числі і на чернетку, і мови про якусь жінку взагалі не вели.

На другому ж засіданні мали допитувати експертів-вибухотехніків із Києва. Втім, через те, що вони не змогли приїхати, суд мав підготуватись до режиму відеоконференції. Та перед цим Павло Дяченко виступив із клопотанням про визнання протоколу ОМП недопустимим доказом через ряд порушень, з якими він був складений. А їх назбиралось і дійсно багато.

Зокрема:

1. Порушено п.1 ч.3 ст 104 КПК України, в якому сказано, що у вступній частині протоколу повинні бути зазначені всі учасники огляду. Натомість там взагалі відсутні спеціалісти НДКЦ Сергій Кобик та Сергій Горчинський, які здійснювали фото- та відеофіксацію, а також пакували деякі «не вибухонебезпечні предмети».
   
2. На тому ж таки відео, яке нібито знімав Кобик, відсутні 8 із 10 учасників огляду місця події, які вказані в протоколі, що є неможливим, адже воно охоплює майже 360 градусів огляду. Крім того, Кобик раніше заперечив свідчення слідчого СБУ Бондарова, що той нібито ходив у Кобика за спиною і тому не потрапив у кадр.
   
3. В протоколі не відображено, яким способом встановлювались номери телефонів та їх IMEI, що порушує п.3 ч.3 ст. 104 КПК. Горчинський також підтвердив, що не пам’ятає подібних дій, але якщо б ці ідентифікаційні ознаки встановлювались, то він обов’язково це зафіксував би на фото.
   
4. Також Горчинський сказав, що всі фото робив у світлу пору доби, чим спростовує показання співробітників СБУ і кидає величезну «тінь сумнівів» на ті фотографії, які нібито робились в темряві. А мова йде саме про ті знімки, які, за висновками фототехнічної експертизи були зроблені за штучного освітлення, що неможливо на відкритій місцевості.
   
5. У відповідності до п.3 ч.3 ст. 104, заключна частина протоколу має містити відомості про спосіб ознайомлення із ним учасників процесу. А в цьому випадку міститься лише фраза «протокол прочитаний».
   
6. Також порушено вимоги ст. 105 КПК, за якими особа, яка проводила процесуальну дію, має долучити до протоколу додатки, фото таблиці, схеми, тощо. А при розгляді справи Андрія Дяченка в 2013 році фотографій взагалі не було, а ті, що з’явились не тільки не відповідають змісту протоколу, а й спростовують його.
   
7. Порушено ч. 3 ст. 105, адже у цьому документі немає підписів осіб, які брали участь у вилученні доказів. Тут мова йде про Кобика і Горчинського, які казали, що пакували деякі предмети.
   
8. Порушено ч.2 ст. 106, згідно якої до обов’язків слідчої групи входить належне пакування та опечатування речей. В протоколі жодним чином не відображено цього процесу. Крім того, ряд фотографій і з краплями талої води на предметах свідчить про те, що знімки робились у приміщенні, так як на місці події через мороз такі краплі з’явитись не могли. Тому, виникає питання: «Як могли робитись фотографії в приміщенні, коли обвинувачення наполягає не тому, що всі предмети були запаковані та опечатані відразу?».
   
9. Вищезазначений пункт свідчить про порушення ст. 237, яка регламентує негайне опечатування предметів. Це певним чином підтверджують і покази Лимаренка та Горчинського, які заявили, що штучне освітлення на відкритій місцевості неможливе, а отже частина фотографій, що, за твердженнями працівників СБУ, були нібито зроблені в темряві, ймовірніше за все була зроблена в приміщенні.
   
10. 10.  Крім того ч.3 ст. 107 свідчить про те, що при матеріалах справи повинні зберігатись оригінальні носії інформації. Натомість у цій справі жодного із них немає. На думку братів, це зроблено навмисно, щоб приховати справжні метадані із часом зйомки тих же фотографій.
    
11. Також відповідно до інструкцій НДКЦ, а також ст. 71, 72, дані носіїв інформації та самі носії мають бути додані до протоколу, чого також не було зроблено.
    
12. Крім того, відповідно до п.2.6 вищезгаданої Інструкції, спеціалістом НДКЦ має бути здійснена вузлова фотозйомка при огляді об’єктів.
    
13. В протоколі також написано, що застосовували «повітряну гармату». Натомість співробітники НДКЦ сказали, що насправді вона була гідродинамічною. Тобто, це ще одна помилка.
    
14. Відповідно ж до п.2.9 та 2.10 повинні також міститись фото виявлення та локалізації об’єктів («вибухонебезпечного» пакунку в нашому випадку).
    
15. Крім того, відповідно до п.3.6 Інструкції, будь-які дії із вибухівкою повинні фіксуватись на відео і додаватись до протоколу. У матеріалах справи взагалі таке відео відсутнє, а тому можна спокійно задати питання; «А чи була взагалі вибухівка? Чим сторона обвинувачення може довести її наявність і знищення? Або чим вона може довести, що справа не сфальсифікована?»
    
16. У п.6 ст.107 КПК написано, що не застосування відео, якщо воно є обов’язковим, тягне за собою недійсність даної дії та її результатів.
    
17. В протоколі також написано, що з предметів знімались відбитки пальців. В той же час спеціаліст Пономаренко при допиті цей факт заперечив і пояснив, що була лише спроба їх зняття з одного листочка.
    
18. Павло знову згадав про те, що одночасно 8 із 10 осіб, які є в протоколі, не могли бути відсутні на єдиному відеозаписі, який є у справі.
    
19. Знову ж таки не можна ігнорувати свідчення понятих про те, що протокол складала жінка, а не Максим Лимаренко, як того хотілося б прокурору Ковалю, адвокату Полєжай та, ймовірно, судді Бурку.
    
20. Протокол скоріш за все не складався на місці події. Це брати підтвердили журналом відвідувань СБУ, в якому зафіксовано, що Дульша і Лісницький були в управлінні 10 хвилин 22.12.2023 і цілих 3 години 24.12.2012. Виникає питання, що вони там робили, якщо ніяких інших документів за їхньої участі, крім протоколу, у справі немає. І навіщо викликати понятих на декілька годин, якщо все було оформлено на місці?
    
21. І на останок Павло нагадав суду, що у справі є запит із СБУ до управління НДКЦ з проханням про надання фототаблиць та протоколів огляду до та після знищення пакунку. І знову питання; «Навіщо? Якщо за свідченнями співробітників СБУ протокол та фотознімки робили вони самі».
    

Погодьтесь, порушень більш ніж достатньо для одного документу. Крім того, Павло Дяченко також звернув увагу суду на те, що майже кожного разу, коли він іде разом із конвоєм до зали судових засідань, бачить вже знайомого нам слідчого СБУ Костянтина Каменського, який безперешкодно спілкуєтьсязі свідками по справі, хоча він свою роботу давно зробив і не мав би тут бути. Більш того, варто пам’ятати про те, що він робить це у свій робочий час, коли мав би знаходитись в управлінні. Це також пояснює таку різницю у показах свідків, адже Каменський звичайна людина і не може прослідкувати за тим, щоб всі казали в суді одне і те ж саме.

Слідчий Каменський сідає в машину нині люстрованого начальника СБУ Сергія Ткачука

Адвокат потерпілого Полєжай спілкується із прокурором Агєєвим, який іноді заміняє Коваля

Полєжай та Агєєв сідають у колишній службовий автомобіль Сергія Ткачука (фото взяті з Фейсбуку активіста Сергія Чубченка)

Тому, зважаючи на всі ці порушення і на те, що попереднє клопотання було залишено без розгляду через заперечення сторони обвинувачення, яка посилалась на необхідність допитати усіх учасників огляду місця події, Павло попросив визнати протокол ОМП недійсним та недопустимим доказом у відповідності до ст. 86 КПК, яка визнає його таким, якщо цей доказ отриманий в порушення порядку КПК. Більш того, Дяченко навів ряд статей, які підтверджують його слова.

Так, відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом. Постанова пленуму Верховного суду України від 01.11.2023 року говорить, що докази визнаються незаконними, коли їх збирання зроблено із порушеннями. Також Вищий спеціалізований суд України у інформаційному листі від 05.11.2023 вказав, що суд має забезпечити рівність сторін, свободу на подання доказів, зокрема про недопустимість та очевидну недопустимість доказів. А в п.8 цього листа зазначено, що докази, отримані в порушення порядку, є очевидно недопустимими, а це в свою чергу, відповідно до п.2 ст. 89 тягне за собою неможливість дослідження таких доказів або припинення їх дослідження, якщо воно було розпочате і лише в інших випадках суд розглядає це питання під час ухвалення рішення.

Тож, враховуючи все вищезазначене, Павло звернувся до головуючого судді Руслана Бурка із проханням, керуючись ст. 350 КПК, яка говорить про те, що клопотання про недопустимість розглядається після заслуховування всіх сторін, все ж таки його розглянути і визнати протокол недопустимим доказом або ж відмовитись його таким визнавати, а не залишати на потім, як це завжди було, адже такий доказ не може враховуватись «потім» при винесенні вироку.

Здавалося б, рішення очевидне. Проте, у судді Бурка, як завжди, виявилось своє бачення ситуації, яке дивним чином збігалось із баченням прокурора Коваля та адвоката потерпілого Полєжай. Він вислухав представника державного обвинувачення, який фактично попросив повірити йому на слово, що він ознайомився із протоколом і нічого дивного у ньому не було. За його словами, всі свідки відповідали на питання, а такі розбіжності, як «чоловік у цивільному чи жінка у формі складали протокол» Коваль пояснив дуже просто – властивості пам’яті. Відсутність безпосередніх учасників процесу – спеціалістів НДКЦ Кобика та Горчинського у протоколі Коваль пояснив тим, що у місцях масового скупчення людей можуть вказуватись не всі учасники ОМП. Проте, прокурор не уточнив, що під «місцями масового скупчення людей» слід насамперед розуміти багатолюдні місця, а не пустирі за містом. А пані Полєжай взагалі почала розказувати, що Сергій Кобик та Сергій Горчинський не є учасниками ОМП нібито тому, що вони робили всі дії до знешкодження вибухівки і лише потім запросили всіх для огляду предметів. А тому, на думку Дануте Полєжай, все, що відбувалось до цього моменту не було процесуальними діями.

Читайте також: Справа Дяченків: суддя сумнівався, що вода – то вода і відповідав замість свідків. ФОТО, ВІДЕО

Це взагалі було смішно чути від досвідченого адвоката, адже, намагаючись пояснити відсутність у протоколі їх прізвищ, вона автоматом виключила із учасників події і їхніх колег Якименка та Кулика, які нібито знищували пакунок. Крім цього, фотографії та відео, які знімали Кобик з Горчинським тоді також не можуть бути враховані, адже ці спеціалісти, за твердженням Полєжай, «не були учасниками процесу», а це, в свою чергу, свідчить про нові порушення. З іншої сторони, Полєжай не врахувала той факт, що єдине відео, яке знімав Кобик та фото, які робив Горчинський, були зроблені вже після знищення пакету. Тобто, слідуючи за її логікою, ті процесуальні дії, про які вона згадувала, уже розпочались і згадані спеціалісти вже були учасниками процесу. Тому знову постає питання – чому вони не відображені в протоколі? Тим паче, що вони заявляли про те, що пакували деякі предмети.

Та, як ми вже зазначили вище, Бурко побачив у цих ефемерних аргументах щось більш вагоме, ніж ряд статей, на які посилались брати і, як завжди, вирішив відкласти рішення до винесення вироку, керуючись п.1 ст. 89. Павло Дяченко на це знову заперечив, нагадавши, що клопотання було подано у відповідності до п.2 цієї статті, а не п.1. Проте, суддя Бурко залишився непохитним і знову проігнорував ряд очевидних порушень у цій справі з боку працівників СБУ та НДКЦ, які свідчать про фальсифікацію справи.

Читайте також: Справа Дяченків: експерт спростував брехливі покази працівників СБУ та «обламав» адвоката Березкіна. ВІДЕО

Тому, Павлу Дяченку не залишалось нічого іншого, як внести зауваження на дії головуючого судді і порушення ним права на захист.

Після цього із подібним клопотанням виступив і адвокат Стахєєв, надавши інформацію про ще деякі порушення. Зокрема, він нагадав суду, що процес знищення вибухівки має повністю фіксуватись на відео і відображатись в протоколі, інакше всі інші свідчення, які її стосуються, не мають жодного значення. А у справі жодних подібних документів немає.

Прокурор Коваль заперечив, вказавши, що є акт небезпечності об’єкта, складений співробітниками НДКЦ і «тактично» промовчав про відсутність згадуваного відеозапису. А суддя Бурко, в свою чергу, також вирішив «тактично» не приймати до уваги зараз цей факт і послати клопотання адвоката вслід за клопотанням братів – «на потім».

І хоч цю справу можна було б давно завершити, брати сидять за ґратами вже третій рік, не зважаючи на всі порушення і розбіжності, які є очевидними для всіх, крім тих осіб, які мають своє власне бачення правосуддя. Тож, будемо чекати на нові засідання і слідкувати за розвитком подій.