З моменту нашої останньої публікації у цій резонансній справі суттєвих змін не відбулося, адже брати Дяченки і досі знаходяться за ґратами, хоча ними ж самими вже неодноразово зверталась увага суду на чисельні порушення, що свідчать про фальсифікацію 56 томів обвинувачення. Нагадаємо – на них і досі спирається представник прокуратури, який нібито повинен встановлювати істину.
Читайте також: Справа Дяченків: проти братів діє кругова порука, суддя – ігнорує закони. ФОТО, ВІДЕО
До речі, протягом двох минулих засідань, які вже відбулись за цей час, змінилось два прокурори. І як ми дізнались із власних джерел, прокурор Андрій Коваль, який вів цю справу із самого початку, просто захотів, як то кажуть «зістрибнути», мабуть розуміючи, що врешті-решт доведеться відповідати за таку принципову позицію щодо винуватості Дяченків, не маючи при цьому жодних прямих доказів. Це пояснює і перехід Коваля із посади старшого прокурора прокуратури області з питань нагляду за додержанням законів органами СБУ‚ державної митної служби та державної прикордонної служби на посаду начальника відділу кадрів.
А його місце посів Володимир Чорнобривець. Та до цього ми повернемось трохи згодом. Спочатку ж треба зупинитись на засіданні, що відбулося 17 лютого, під час якого був допитаний експерт-вибухотехнік із Києва Сергій Луценко. Як виявилось, він уже на пенсії і не має доступу до своєї експертизи. Та не зважаючи на це, слід зазначити, що він напрочуд добре пам'ятав майже всі деталі своїх досліджень і не «плакався» суду, що то було декілька років тому, як це робили кіровоградські слідчі СБУ та співробітники НДЕКЦ, які плутались у власних показах і дивним чином все «незручне» для сторони обвинувачення позабували.
Тож Луценко не тільки відповів на всі запитання братів та їхніх адвокатів, а й переконливо довів суду та присутнім, що так звана вибухівка, якою брати Дяченки нібито хотіли забрати дорогоцінне життя нардепа Березкіна, була звичайним муляжем і нікому не могла завдати ніякої шкоди.Так, він підтвердив висновки своєї експертизи і декілька разів наголосив на тому, що так званий «вибуховий пристрій» мав незавершену конструкцію, а тому був непридатний для застосування. Насамперед, дроти від електродетонатора не з’єднувалися з вибуховими речовинами, зокрема тротиловими шашками, а були лише приєднані одне до одного. Крім того, справжній автор цього нехитрого муляжу перемотав місце з’єднання чорною липкою стрічкою, щоб приховати цей факт.
Ці дроти не були також скріплені із іншими кольоровими, які містились в страхітливій чорній коробочці з блимаючою лампочкою, як у кращих бойовиках. Нагадаємо, з коробки виходили кольорові дроти з одного боку, та білі – з іншого. При цьому кінці білих не були навіть зачищені (а це, на хвилиночку, був нібито так званий провідник від електродетонатора). Тобто, електричний імпульс на детонатор взагалі не можна було передати. Все, що могла зробити ця коробочка – налякати людину, яка передивилась гостросюжетних стрічок, червоним вогником. Сам експерт запевнив, що той, хто змайстрував цей «пристрій», певне, робив це усвідомлено. Тобто, муляж був зроблений правильно, а от вибухівкою тут і не пахло.
Те ж саме і з телефоном, який нібито мав дати той самий «смертельний імпульс». В його корпусі з лівого боку було зроблено 4 отвори, виконаних попарно, з яких виходили дроти. Тобто, як ви вже здогадались, цей телефон мав би приєднуватись до інших складових і чекати на дзвінок з іншого телефону, щоб привести в дію непрацюючий, як ми вже з'ясували, механізм. Але навіть телефон не ніс жодної загрози, адже дроти навіть не доходили до його внутрішньої частини, де знаходилась плата, на якій, до речі, також не було жодних слідів з’єднань. Ця інформація вже озвучувалось раніше у суді, також зверталась увага на те, що згодом якимось дивним чином там з’явились припайки.
Та повернемось знову до чорної коробочки. Павло Дяченко нагадав, що згідно матеріалів справи, зокрема, в одній з експертиз, було сказано, що в ній містилось два запобіжники, але не було спеціальної перемички в одному з них і тому, як він зрозумів, вона із самого початку була несправна. Експерт підтвердив слова Павла і додав, що ця коробка взагалі не мала жодного конструктивного призначення і не могла бути складовою вибухівки ні за яких умов.
Тоді Дяченко повідомив, що після цієї експертизи була проведена ще одна в Київському науково-дослідному інституті. Її висновком було те, що експерт Луценко нібито допустив помилку, заключивши, що білі дроти не були ні з чим з’єднані, а насправді вони нібито були прикріплені до детонатора, просто він знаходився впритул до чорної коробки. Проте, Сергій Луценко переконливо довів протилежне, зауваживши, що сам електродетонатор складається із капсуля та електроспалахувача, які поєднані шляхом обжиму в донній частині капсуля. Але ніяких слідів пайки, нарізки чи інших шляхів під’єднання там не було.
Відповідаючи на питання адвокатів, експерт також додав, що сам по собі тротил вибухнути також не міг, чим додав ще більше клопоту стороні обвинувачення. Та останній цвях у кришку труни недолугої версії СБУ та прокуратури, як не дивно, експерт забив, відповідаючи на питання прокурора, а не братів.
Так, коли представник державного обвинувачення запитав про можливий принцип дії всього механізму, то у відповідь почув, що такого механізму не існувало, адже все було від’єднано і від предметів живлення, і від виконавчого механізму. Тоді прокурор зробив спробу з'ясувати, як взагалі міг спрацювати пристрій. Але і тут отримав відкоша, почувши, що за даних умов повинен був бути виконавчий механізм, електродетонатор мав би бути під'єднаний до електромережі, а заряду батареї телефону взагалі було недостатньо, щоб створити імпульс потрібної потужності. Тобто, мав бути ще додатковий електричний прилад-підсилювач, а його не було. І на останок Луценко додав, що навіть якби усі елементи так званої вибухівки склали б до купи, то вона не вибухнула б. Державний обвинувач спробував знову задати питання про те, чи було достатньо потужності батареї в цьому випадку. Проте тут, на превелике здивування усіх присутніх, ледь не вперше головуючий суддя Бурко зняв запитання прокурора, а не братів, як це бувало раніше. Можливо, його надихнув приклад Андрія Коваля, хтозна. Але це була приємна несподіванка.
Втім, вона швидко нівелюється, якщо подумати про те, що навіть оперуючи такими кричущими фактами, суддя Бурко й досі не хоче не те що закінчити цю справу, а хоча б змінити обвинувачення за ст. 112 «Посягання на життя державного або громадського діяча», адже фактично не було чим посягати, навіть якби хотілось. І тут Руслану Бурку слід пам'ятати про долю своїх колег – суддів Солопова та Поступайла, які кинули Андрія Дяченка за грати на 11 років, навіть не досліджуючи докази, за що Вища кваліфікаційна комісія суддів вже відкрила на них кримінальні справи. Невдовзі на них можуть чекати кримінальне переслідування за винесення завідомо неправосудного вироку і, як наслідок, позбавлення волі строком до 8 років. Відповідна заява вже знаходиться у прокурора Кіровоградської області.
Приводимо повний її текст, написаний Андрієм Дяченком (подається відповідно до оригіналу, без змін та доповнень).
«Прокурору Кіровоградської
області
Старшому раднику юстиції
Коваленку А.І
Дяченка Андрія Івановича,
01.07.2023 р. н. уродженця
та мешканця м.Кіровограда
Утримуюсь в СІЗО-14
м.Кіровограда, ул..Куропятникова,50
м.Кіровоград,25009
ЗАЯВА
(про вчинення щодо мене кримінального правопорушення)
05.11.2013р. колегією суддів Кіровського районного суду
м.Кіровограда у складі 3-ох присяжних та суддів Солопова Ю.О. та Поступайла
В.В. постановлено завідомо неправосудний вирок, чим вчинено злочин, передбачений
ч. 1 ст. 375 КК України.
Так, вироком Кіровського районного суду від 05.11.2013р. мене визнано винним та
засуджено до 11 (одинадцяти) років позбавлення волі за:
- Посягання на життя народного депутата України, вчинене у зв’язку з його
державною та громадською діяльністю, за попередньою групою осіб (ч. 2 ст. 28,
ст. 112 КК України);
- Носіння, зберігання, придбання вибухових речовин без передбаченого законом
дозволу, за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст.263 КК
України);
- Незаконне придбання та використання спеціальних технічних засобів негласного
отримання інформації, вчинене за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28,
ч.2 ст. 359 КК України);
- Підроблення з метою використання офіційного документа, що складений у
визначеній законі формі та містить передбачені законом реквізити, вчинене за
попередньою змовою групою осіб ( ч.2 ст. 28 ч. 3 ст. 358 КК України);
- Використання завідомо підробленого документа, за попередньою змовою групою
осіб ( ч.2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України);
І. Щодо засудження мене за ст. 112 КК України
Матеріали справи, дослідженні судом містять:
- Висновок експерта ДНДЕКЦ МВС України від 21.02.2024 року №2-09/10-04 (додаю
до заяви) згідно якого вибуховий пристрій, адресований народному депутату,
вироблений саморобним способом, але має незавершену конструкцію. Тому, у даному
конструктивному оформлені для вчинення вибуху він не придатний;
- Висновок експерта НДЕКЦ УМВС України в Кіровоградській області від
19.03.2013р №2/62/268 (додаю до заяви) згідно якого вказаний саморобний
пристрій з використанням у його конструкції вибухової речовини та засобу
підриву має незавершену конструкцію внаслідок того, що елементи ланцюга не
мають між собою контакту, а саме вивідні дроти запобіжника електричної мережі
не з’єднані , ні з приймально-виконавчим механізмом, ні з засобом ініціювання –
електродетонатором ЕДП.
Більш того, у висновку експерта зазначено, що дроти засобу ініціювання –
електродетонатора заздалегідь обрізані предметом, що має загострені поверхні,
що виключає приведення пристрою в дію та здійснення вибуху.
Таким чином, зазначені висновки експертиз свідчать, що саморобний пристрій був
заздалегідь не здатний до здійснення вибуху та не міг ніяким чином спричинити
будь-які ушкодження здоров’ю особи, якій він начебто був адресований, ані
будь-якій іншій особі. Дані висновки повністю виключають можливу кваліфікацію
за ст. 112 КК України, оскільки відсутній як основний об’єкт злочину –
посягання на життя, так і обов’язків додатковий об’єкт – життя людини.
Відповідно до відповіді РСВ УСБУ в Кіровоградській області від 31.01.2024 р. №
6112/377 «Отчет по проходам через контрольные точки системы «Барьер» УСБУ в
Кировоградской области» ( додаю до заяви) з 8:43 я перебував на території
Управління, відлучаючись на декілька хвилин:
«… 8:43:57 – на території; 9:44:34 – за територією; 9:50:52 – на території;
10:20:59 - за територією; 10:30:18 - на території; 11:06:24 - за територією;
12:30:02 - на території; 12:40:43 - за територією…»
Крім того, відповідно до протоколу огляду від 26.02.2013р. диску з інформацією
щодо вхідних-вихідних дзвінків мого телефону я, перебуваючи і зоні дії базової
станції вул. Леніна,13, здійснював дзвінки о 10:05, 10:38;10:39;10:56;12:33 і
т.д.(21.12.2012р)
Тобто в період залишення посилки в камері схову АС№1 – 10:25 21.12.2012р. та
здійснення дзвінків Березкіну С.С. о 10:36 та 10:46 21.12.2012р я перебував на
робочому місці і фізично не міг приймати участь в подіях, зазначених у вироку.
Таким чином, фактично мене засуджено за те, що я, перебуваючи на роботі,
предметом, що не міг спричинити навіть тілесні ушкодження намагався когось
вбити!
Але ж це абсурд!!!
ІІ. Що стосується кваліфікації за ст. 263 КК України
Як вказує суд у своєму вироку від 05.11.2013р. «…
встановлено, що придбали у невстановлений час, у невстановленому місці, у
невстановленої особи…, … зберігали у невстановленому місці».
Виникає питання: що ж тоді встановлено судом, для визнання мене винним?
Керуючись логікою суду, будь-яку особу можна обвинуватити з таким
формулюванням, змінивши при цьому тільки прізвище у вироку.
Крім того, кваліфікація дій винної особи за ст. 112 КК України виключає
додаткову кваліфікацію за ст. 263 КК України ( Постанова пленуму ВСУ «Про
судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» № 2 від
07.02.2003р.)
ІІІ. Це ж саме стосується і кваліфікації за ст. 359 КК України.
Знову судом у вироку викладено ті ж самі обставини:
«…придбали у невстановлений час, у невстановленому місці, у невстановленої
особи…, … зберігали у невстановленому місці».
Відсутні будь-які факти, підтвердження, докази, місце вчинення злочину, спосіб
і т.д. Мотивація одна – це зробив Дяченко А.І. Але ж це неможливо в правовій
Державі!
IV. Що стосується кваліфікації за ч. 2 ст. 358 КК України
Вироки Кіровського районного суду від 05.11.2013р. мене
визнано винним в тому, що я, шляхом проставлення особистого підпису підробив і
в подальшому використав товаро-транспорту накладну на отримання товару.
По-перше, на момент отримання товару по зазначеній накладній ТТН – 17.54
16.11.2012тр. в районі Н.Миколаївки м. Кіровоград ( вул. Короленка,32а), я
знаходжусь в іншому районі міста – Волкова, а це зовсім інший кінець міста,
таким чином фізично не можу ставити підпис у вказаній накладній. Дане
підтверджується матеріалами справи, а саме роздруківкою вхідних-вихідних
з’єднань мого мобільного телефону за 16.11.2012р. (копію додаю до заяви).
По-друге, яким чином можна підробляти документ, проставляючи в ньому особистий
підпис? Дане не піддається жодній юридичній логіці!
По-третє, згідно положень ст. 358 КК України предметом злочину може бути
документ, який здатен спричинити наслідки правового характеру, утворювати
юридичні факти.
Однак предметом злочину не визнаються документи, які хоч і мають певне юридичне
значення, але не дають конкретних прав або не звільняють від обов’язків.
Таким чином, товарно-транспортна накладна отримання товару, що є первинним
документом, котрий фіксує факт здійснення господарської діяльності, взагалі не
може бути предметом злочину , передбаченого ст. 358 КК України.
Підсумовуючи вищевикладене, вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда
від 05.11.2013р. мене визнано винним та засудженим за те, що я перебуваючи на
робочому місці, предметом, що навіть не міг спричинити тілесних ушкоджень
намагався вбити народного депутата; у невстановленому місці, у невстановлений
час та у невстановленої особи придбав заборонені до обігу предмети та в
подальшому зберігав їх у невстановленому місці; шляхом проставляння особистого
підпису підробив товарно-транспортну накладну на отримання товару, що навіть не
може бути предметом даного злочину.
Вищевикладене вказує на очевидність неправосудності вироку суду від
05.11.2013р., повне нехтування суддями нормами Закону та взагалі абсурдність
вироку у його твердженнях.
15.04.2014р. колегією суддів апеляційного суду Кіровоградської області (копію
додаю до заяви) вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від
05.11.2013р. скасовано як незаконний.
При цьому, колегією суддів апеляційного суду Кіровоградської області вказано,
що Солоповим Ю.О. та Поступайлом В.В. не досліджено обставини порушення вимог
КПК України під час проведення досудового розслідування, отримання доказів
внаслідок істотного порушення моїх прав та фальсифікації доказів по справі з
боку працівників правоохоронних органів.
Крім того,колегією суддів апеляційного суду Кіровоградської області встановлена
неповнота судового розгляду, порушення принципу законності сторін та свободи в
поданні ними своїх доказів, грубе порушення мого права на захист всіма
передбаченими законом засобами від пред’явленого обвинувачення що не відповідає
засадам кримінального провадження.
03.02.2015р Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відносно суддів
Солопова Ю.О. та Поступайла В.В. відкрито дисциплінарне провадження (витяг із
офіційного сайту ВККСУ додаю до заяви).
Дані обставини, у своїй сукупності засвідчують умисність дій Солопова Ю.О. та
Поступайла В.В. по винесенню очевидно неправосудного вироку.
Таким чином, вбачається, що колегією суддів Кіровського районного суду м.
Кіровограда під голосуванням Солопова Ю.О. та за участі Поступайла В.В.
05.11.2013р. винесено неправосудний вирок, чим вчинено злочин, передбачений ст.
375 КК України.
В даній заяві містяться передбачені ст. 214 КПК України фактичні обставини та
викладені достатні об’єктивні дані про ознаки в діях суддів Солопова Ю.О.
таПоступайла В.В. кримінальних правопорушень, передбачених ст. 375 КК України,
підтверджують реальність конкретної події злочину, вчинення суспільно-небезпечного
діяння, а тому внесення відомостей до СРДР згідно даної заяви є обов’язковим.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 9, 10,11,111,214 КПК України
ПРОШУ:
1. Внести до ЄРДР відомості про вчинення суддями
Кіровського районного суду м. Кіровограда Солоповим Ю.О. та Поступайлом В.В.
кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 375 КК України;
2. Повідомити мене відповідно до вимог ст. 214 КПК України у письмовій формі
про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні з наданням
копії витягу з ЄРДР
Додаток : на 145 (ста сорока п’яти) аркушах.
Зі змістом ст. 383 КК України ознайомлений.
17.02.2015р А.І. Дяченко»
Зважаючи на це, судді Бурку також є над чим замислитися. Взагалі, складається враження, що сторона обвинувачення ніби наостанок побільше «нашкодити». Так, в кінці засідання мав би допитуватись ще експерт Дмитро Зайцев, хоча брати і були проти цього через відсутність такої необхідності. Втім, на протилежному дуже наполягала адвокат потерпілого пані Полєжай. І яким же було здивування, коли вона відмовилась задавати Зайцеву питання, роблячи круглі очі і заявляючи, що вона не наполягала на допиті цього спеціаліста. Склалось враження, що це просто було розраховано на затягування часу, адже 6 березня потрібно вирішувати питання про продовження терміну тримання братів під вартою.
І наступне засідання тільки підтвердило цю думку, адже планувалось допитати відразу 5 експертів по експертизі від 4.10.213 року. Проте жоден з них не з’явився до приміщення Солом'янського суду міста Києва для проведення відеоконференції. І це стало шокуючою несподіванкою для всіх, крім нового прокурора Чорнобривця, якого ми вже згадували вище. Він не тільки примудрився про це дізнатись наперед, а й користуючись своїми неймовірними здібностями, заздалегідь запросив «свого свідка».
Звісно ж, брати звернули на це увагу суду, уточнивши, що експертам мали передати повістки і вони просто не могли не з’явитись всі вп’ятьох. Тож, Андрій Дяченко заявив, що це було зроблено свідомо. Адже якщо заглибитись у матеріали справи, то стає зрозумілим, чому стороні обвинувачення вигідно відтягувати цей допит. Справа в тому, що їхні свідчення прямо вказали б на неправомірність і абсурдність обвинувачення тому, що предмети нібито надійшли їм на вибухо-технічну експертизу 10.06.13, а після закінчення експертизи 04.10.13 вони були запаковані і направлені назад слідчому. Разом із тим, 13.09.13 ці предмети досліджувались у суді по справі Андрія Дяченка адвокатами, присяжними та самими суддями. Але це неможливо. Крім того, вже в грудні 2014 року у суді по об'єднаній справі Андрія та Павла Дяченків було встановлено, що ці предмети були опечатані після засідання 13.09.13 і до грудня 2014 не розкривались, що свідчить про неможливість їх дослідження експертами в Києві. До речі, саме вони і поставили під сумніви висновки раніше допитаного в суді експерта Луценка.
Тому, запросивши іншого свідка на це засідання, прокурор свідомо порушив норми Кримінально-процесуального кодексу і, на переконання братів, він таким чином просто затягує час, щоб до вирішення питання про міру запобіжного заходу не встигли допитати цих експертів.
Андрій Вергуленко
