Минуло вже більше чотирьох місяців після винесення відверто злочинного вироку по справі братів Дяченків. Зважаючи на те, що Павло та Андрій не залишили від доводів обвинувачення й «мокрого місця», вирок суддівської колегії на чолі із Русланом Бурком про призначення братам покарання у вигляді позбавлення волі строком на 11 років виглядає просто абсурдним і схожим на замовний. Тим більше, що головуючий суддя, за словами родичів, зачитав точнісінько такий же вирок, як у першому суді по справі молодшого Андрія Дяченка, коли Павло ще знаходився на волі. Навіть помилки не повиправляв та назвав свідків, які не допитувались у цьому судилищі. Руслан Бурко навіть у присутності родичів та друзів братів не соромився зачитувати те, чого під час судових засідань не було, що й спровокувало відповідну реакцію, після якої колегія була змушена залишити зал суду.Читайте також: Справа Дяченків: судді зірвали засідання тотальним нехтуванням доказів захисту. ВІДЕОЦя справа вже яскраво продемонструвала суспільству, що доки існують такі суди і кругова порука, сподіватись на справедливість не можна, навіть якщо ти довів свою невинуватість. Втім, на цьому боротьба братів не скінчилась. Скоріше навпаки – вони продовжили її з новою силою. І допоміг у цьому, як не дивно, той самий суддя Бурко. Хоч і не по своїй волі. Справа в тому, що Руслан Бурко, виносячи вирок, не потурбувався про те, щоб підготувати окрему постанову про продовження терміну тримання під вартою, як це має бути. Замість цього він написав у вироку «запобіжний захід залишити незмінним». Проте, цей термін сплив ще 22 серпня 2015 року. Брати Дяченки подали апеляцію на це рішення, тим самим фактично зламавши хребет усій суддівській системі України. Як виявилось, раніше ніхто не замислювався над тим, що після подання апеляції попереднє рішення суду першої інстанції вважається таким, що не вступило в законну силу, адже воно фактично оскаржене. Відповідно і запобіжний захід, який був прописаний у ньому, також автоматично вважається недійсним. Тому не дивно, що суд у цій справі спочатку перенесли з 20 на 22 жовтня. А під час самого засідання брати навели цілий ряд статей, які довели, що вони утримуються в СІЗО незаконно і мають бути звільнені. З цим навіть погодився представник прокуратури, який весь цей час постійно підтримував обвинувачення, навіть не дивлячись на всю їх абсурдність. Все, що він зміг сказати: «Питання про запобіжний захід має вирішувати суд». З цим також погодились і самі Дяченки, зауваживши лише, що по закону, вони мають бути випущені на волю, а вже під час наступного засідання колегія має розглянути питання щодо доцільності продовження тримання під вартою. І вже після цього, в разі, якщо б таке рішення було прийняте, їх мали б знову посадити в СІЗО. Проте суд чомусь вирішив діяти за власним сценарієм, проігнорувавши усі названі братами статті Закону та не зважаючи навіть на погодження з їхньою позицією прокуратури. Зокрема, колегія перенесла засідання на 27 число, обмовившись, що нібито взагалі не мала розглядати це питання, вочевидь натякаючи на те, що мала б бути відповідна окрема постанова на тримання під вартою, яку Бурко не спромігся підготувати.
Проте, засідання не відбулося, адже одна із суддів раптово захворіла, а після цього, засідання взагалі було перенесено аж на 10 грудня. Чому так сталось, для звичайних громадян не зрозуміло. Втім, родичі впевнені, що це реакція суддівської системи на її ж неспроможність слідувати законам України. Адже, як виявилось така практика притаманна усій Україні. Що це? Звичайна лінь суддів або непрофесіоналізм? Незрозуміло. Проте факт залишається фактом. Якби братів випустили, то це був би прецедент всеукраїнського масштабу і тоді наші суди мали б відпускати на волю ледь не половину незаконно утримуваних за гратами обвинувачуваних. Але ми розуміємо, що підтримка власного іміджу не може виправдовувати порушення вимог Закону України. Тому сьогоднішнє засідання яскраво продемонструє, наскільки наш суд є відповідальним і чесним.
Андрій Вергуленко
