Вчора відбулось чергове засідання по резонансній справі братів Дяченків, які ось уже 2 роки сидять за гратами за обвинуваченням у нібито замасі на життя нардепа Станіслава Березкіна, хоча жодного прямого доказу їхньої причетності до нього у справі і досі немає. Є лише «плоди фантазії» слідчого Костянтина Каменського, купа порушень у протоколах, неналежне поводження із так званими «доказами», ряд недопустимих, на думку братів, доказів, які суд уперто не хоче такими визнавати та вибухівка, яка не могла спрацювати.
Читайте також: Справа Дяченків: братів посадили через «бімбу», підроблений протокол та «галюцинації» слідчого. ФОТО, ВІДЕО
На позаминулому засіданні додались ще свідчення одного зі слідчих СБУ, які нібито були на місці знищення так званої «вибухівки», після яких виникли великі сумніви у професійній придатності цього співробітника, адже він не пам’ятав половини з того, про що його запитував Павло Дяченко, або взагалі плутався у своїх показах і, врешті-решт, дійшов до того, що попросив суд вважати минулі покази, за які власне братів і кинули за грати, недостовірними. Тобто, фактично визнав, що тоді він давав, скажемо так, «не зовсім правдиві свідчення». Та коли Павло звернув на це увагу суду, головуючий суддя Бурко ніяк не відреагував, сказавши лише, що оцінку цьому буде надано «потім».
Читайте також: Справа Дяченків: слідчий СБУ зізнався, що давав неправдиві покази, через які посадили братів. ВІДЕО
До речі, після усіх відвіданих засідань склалось таке враження, що у цій справі всьому буде надано оцінку «потім», при оголошенні вироку. Не зважаючи на очевидну недопустимість доказів, на які неодноразово звертали увагу адвокати та самі брати, на купу порушень і відверто неправдивих свідчень і т.д. Загадкове слово «потім», яким можна коротко охарактеризувати позицію судді Бурко з приводу бажання встановити істину у цій справі, кожного разу звучить як якась мантра, що ніби дає суду простір для маневру і час для прийняття рішень. У той же час брати Дяченки, як мінімум, могли б чекати їх удома, разом зі своїми сім’ями, а не сидіти 2 роки в СІЗО за підозрою у тому, чому фактично немає підтвердження.
І саме вчорашнє засідання, яке, до речі, було останнім у цьому році, красномовно демонструє недолугість доказів зі сторони обвинувачення, адже були допитані ще 2 співробітника СБУ, які опустили планку свого відомства ще нижче.
Один із них мав просто катастрофічні провали в пам’яті і не спромігся відповісти майже ні на одне запитання братів Дяченків, викликавши тим самим сумніви на рахунок того, чи був він взагалі на місці події. Другий – навпаки, відповідав на всі запитання і навіть майже все пам’ятав, але коли брати (яких він добре знав) почали його запитувати, слідчий просто переходив на якийсь істеричні вигуки, що більше підходили не старшому слідства по справі братів, а маленькому ображеному хлопчику, який відповідав «сам дурень», коли йому вказували на його провину. Навіть головуючий суддя Бурко був змушений неодноразово робити йому зауваження, хоча першого свідка цілковито підтримував і навіть допомагав йому відповідати «не пам’ятаю» на запитання Андрія та Павла Дяченків.
Чи був то поганий настрій у Руслана Бурка чи щось інше – важко сказати. Проте, за дивним збігом обставин, він допомагав нікому іншому, як оперативному співробітнику СБУ Андрію, про якого згадував у своїй заяві до Генеральної прокуратури свідок Кравчук, як про людину, яка фактично допомагала люстрованому заступнику начальника СБУ Сергію Ткачуку здійснювати на нього тиск та залякування.
Андрій Кодема, про якого йде мова, нібито також був присутнім на місці знешкодження так званої вибухівки. І варто зазначити, що із всіх опитаних його колег, він виявився найбільш «професійним», якщо можна так сказати, адже через його постійні «я не пам’ятаю» у братів та захисників не було можливості за щось, так би мовити, «зачепитись». А у світлі того, що за переконанням Дяченків, співробітники СБУ прибули на місце огляду лише під його кінець, і фактично не були там присутні, то такі провали у пам’яті Кодеми могли бути вкрай корисними для сторони обвинувачення. Проте, завжди існує і інша сторона медалі. І в даному випадку, така «забудькуватість» лише підтвердила версію братів про те, що Кодема там присутнім не був, адже неможливо майже нічого не пам’ятати. Тим паче, що провали в пам'яті відбувались тоді, коли його запитували брати.
Наприклад, він не пам’ятав, чи їздили співробітники НДКЦ за гідрогарматою, або ж вона була у них із собою. Зате він чітко пригадав, що усі були у гумових печатках. Також за 2 роки, які минули, відстань між пакетом із так званою вибухівкою скоротилась втричі, адже в протоколі було написано, що вона знаходилась за 70 метрів від дороги, а Кодема чомусь назвав лише 20 метрів. А коли йому показали відео із місця події, де жодного співробітника СБУ і навіть службової машини помічено не було, Андрій Кодема зробив припущення, що він у цей час був поряд із оператором, який знімав. Проте, навіть тут виникли питання. Адже за попередніми свідченнями випливало, що Кодема допомагав слідчому Бондарову, який фотографував і досліджував докази. Тобто, знаходився біля нього. А зі свідчень, які давав на позаминулому засіданні слідчий Максим Лимаренко, випливало, що він робив нотатки та опис предметів, і в цьому йому допомагав Бондаров. Проте, Лимаренко, на відміну від Кодеми, після перегляду відео спочатку заявив, що він нібито грівся в автомобілі, проте коли йому нагадали про те, що службового авто СБУ на відео не було, він трохи передумав і заявив, що, «мабуть», перебував в іншому авто. То виникає питання: «Хто ж із ким був насправді?».
Читайте також: Справа братів Дяченків: люстрований заступник начальника СБУ залякував свідків для «потрібних» показів. ВІДЕО
Крім того, Кодема, відповідаючи на запитання прокурора, чомусь чітко пам’ятав, що на місці події відеофіксація не проводилась, а коли побачив відео, то зробив припущення, що це робили співробітники НДКЦ. Втім, нічого більш конкретного від оперативного співробітника, який нібито був на місці знищення вибухівки із гідрогармати, добитись не вдалось.
Разом із тим, другий свідок, слідчий СБУ Руслан Бондаров, який за сумісництвом був керівником групи по цій справі із 21 грудня 2012 року, коли і була нібито знищена вибухівка, до 26 березня 2013, виявився більш обізнаним і пам’ятав такі деталі, які його колеги навіть не мріяли пригадати. І цей контраст між показами людей, які нібито були разом в один і той же час, в одному і тому ж місці, також зіграв не на руку стороні обвинувачення. Взагалі-то після свідчень Лимаренка і Кодеми склалось таке враження, що Бондаров також не буде пам’ятати як мінімум половини з того, про що його запитують. Втім, він обрав іншу стратегію. Коли брати задавали йому запитання, відповіді на які могли б спростувати версію обвинувачення, Руслан Бондаров просто переходив на істеричні вигуки та починав у відповідь звинувачувати того, хто його запитував. Така собі захисна реакція.
Наприклад, коли знову виникло питання про те, де знаходився Бондаров на момент зйомки відео з місця події, він сказав, що, можливо знаходився позаду оператора. Тобто, разом із Кодемою, якщо вірити обом. Проте оператор робив зйомку по колу, а на відео ні Бондарова, ні Кодеми, ні службової машини СБУ видно не було. Тобто, виходить, що вони крутилися удвох за спиною у оператора, незважаючи на те, що позаду стояли машини і могли заважати їм заважати. Коли ж Павло Дяченко почав запитувати, як це можливо, Бондаров зірвався і почав звинувачувати Павла у тому, що він під час роботи в СБУ (а це було ще 2006 році) теж намагався не дуже «світитись» на оперативних зйомках.
І подібних вигуків в процесі допиту лунало багато, за що Руслан Бондаров неодноразово отримував попередження. Проте, крім того, що вони були недоречними, він, мабуть під впливом емоцій, не особливо задумувався над їхнім змістом. Адже говорячи про те, що Павло намагався не потрапляти в кадри зйомок під час своєї роботи, Бондаров, вочевидь, не врахував того, що говорить про різні речі, тому що відео, яке було представлено в суді, він обізвав «аматорським», схиляючи присутніх до того, що він не мусить бути присутнім на такому відео. Проте, це також суперечило його ж стратегії, адже до цього він намагався переконати суд у тому, що на момент зйомки він все ж таки був поруч.
Та все ж найбільшу увагу привертали емоційні роздратовані вигуки свідка на запитання братів, які змушували його говорити те, що він не дуже хотів виносити на загал. І тут проявилась та сама «забудькуватість», яка була притаманна його колегам. Але, у випадку з Бондаровим, вона виглядала дійсно дивно. Адже при відповідях на питання прокурора Руслан Бондаров якимось чином згадав навіть малюнки на пакеті, в якому нібито знаходилась вибухівка. Але коли приходив час відповідати на найбільш незручні запитання Павла, одразу виникали провали в пам'яті. Мотивував їх він тим, що це було 2 роки тому і він нічого не пам’ятає.
Тобто, виникає цілком логічне питання: «Як людина, що була на місці події 2 роки тому, пригадує, що на подарунковому пакеті був зображений кораблик, але при цьому не пам’ятає, переміщувалась кимось квитанція, яка була на місці знешкодження вибухівки, чи ні. Так само Бондаров не пам’ятав, чому минулого разу він давав одні покази, які, до речі, лягли в основу обвинувального акту та вироку суду першої інстанції, який і кинув братів за грати, а цього разу згадував вже зовсім інші. Притому вони місцями дуже відрізнялись. І тут знову виникали великі сумніви на рахунок того, як людина спочатку говорила, що телефони, які були виявлені після знешкодження так званої вибухівки, ніким не розбирались, а тут раптом згадала, що вона ж сама знімала кришки з цих телефонів, діставала батареї та вставляла туди картки.
І таких кричущих розбіжностей під час дачі показань було дуже багато. Та крім цього, варто звернути увагу ще й на те, що перед початком допиту Руслан Бондаров заявив, що добре знає і Андрія, і Павла Дяченків, і не перебуває із ними у неприязних стосунках. Більш того, коли задавалось питання, чому із нього зняли обов’язки керівника групи із розслідування цієї справи, Бондаров заявив, що самим попросив про це із етичних міркувань, бо нібито не міг вести справу проти Павла, із яким він разом навчався та працював. Але через роздратовані вигуки, така заява змусила засумніватись у цьому навіть суддю Бурка, яких перервав Бондарова, щоб перепитати, чи дійсно він не знаходиться із Дяченками у неприязних стосунках.
Це багаторічне навчання та служба пліч-о-пліч не стала перепоною для Бондарова і тоді, коли Павло Дяченко почав його запитувати про те, чи вивчав він в цей період правила поводження із вибухонебезпечними речовинами. Розуміючи, про що йде мова, Руслан Бондаров замість того, щоб розповісти правду і сказати, що таких навчань ні під час навчання, ні служби в СБУ у них не було, почав звинувачувати Павла у тому, що він міг навчитись всьому з Інтернету. Втім, версія сторони обвинувачення побудована саме на тому, що Дяченки нібито мали необхідні навички, яким були навчені в СБУ. Про ці «спеціальні навички», яким навчають працівників СБУ, також постійно нагадував суддя Бурко та сторона обвинувачення, коли продовжували братам термін тримання під вартою.
Аж ось тепер, коли стало зрозуміло, що ніяких таких навичок насправді брати не мали, Руслан Бондаров придумав щось нове.
Подібна реакція була і на питання адвоката Андрія Дяченка пані Оксани Сьори. Бондаров або ж різко реагував на її запитання, або ж починав виправдовуватись, що не розумів їх суті, або просто «не пам’ятав». Він не зміг навіть відповісти, як часто вони стикались з Павлом під час служби, ведучи до того, що вони майже не контактували. Це твердження знову ж таки протирічить його першочерговій заяві про етичні міркування, згідно якої можна зробити висновок, що Бондаров цінував спільні роки навчання і роботи. Проте, ці розбіжності розвіяв сам Павло, нагадавши свідку, що був його безпосереднім керівником і тому не спілкуватись вони не могли.
Отже, перед Новим роком у резонансній справі братів вимальовується така картина: до фальшивої вибухівки, яка не могла спрацювати, підроблених протоколів, необґрунтованих висновків слідчого СБУ Костянтина Каменського, які ґрунтувались в основному на його «галюцинаціях», у яких він усюди винними вбачав Павла та Андрія Дяченків, фіктивних доказах, отриманих з грубими порушеннями законодавства, додались ще досить сумнівні свідчення співробітників СБУ, які брали участь у цій справі. Сумнівні тому, що один із них давив на свідка у цій справі і нічого не пам’ятав, коли давав покази. Інший взагалі визнав, що першого разу покази були «неправильні» і крім того, що також половину забував, ще й плутався у тому, де він говорить правду, а де – ні. А третій взагалі поєднав всі ці вади, але крім того, ще й неадекватно себе вів і постійно намагався викрикувати і звинувачувати братів, замість того, щоб відповідати на їхні запитання. Через це він справляв враження винної людини, яка замість того, щоб визнати свої помилки, намагається якось викрутитись, або відвернути від них увагу досить примітивним способом, адже більшість його відповідей на запитання, які могли б показати недосконалість його показів, виглядали як «сам дурень».
Наступне засідання відбудеться лише 14 січня, а до того часу є над чим замислитись…
Андрій Вергуленко
