… У середині 20 століття у місті Сент – Луїс (США) вирішили всіх, як делікатно кажуть, соціально незахищених громадян (а по факту бомжів та люмпенів) оселити в спеціальному кварталі Пруїт - Айгоу з благоустроєними квартирами, де плата за оренду і комунальні послуги була доступною кожному. Ініціатори ідеї думали, що в пристойних побутових умовах люди і поводитися будуть культурніше. Для майбутніх новоселів звели кілька десятків 11-поверхових будинків типу тих, що є в «спальних» районах кожного великого українського міста. Спочатку все було добре, але за кілька років квартал став розсадником наркоманії та злочинності. Мешканці не платили за помешкання, газ, світло та воду, не вивозили сміття. Трощили ліфти, обмальовували стіни, поліція навіть перестала виїздити туди на виклики. Зрештою Пруїт-Айгоу став неабиякою загрозою для спокою жителів міста, і його мешканців розселили в різні райони в окремі котеджі, а під сам житловий комплекс підклали динаміт і підірвали.
Гонконг, Китай
Характерно, що автор злощасного кварталу архітектор Мінору Ямасакі спроектував і дві вежі міжнародного торгового центру в Нью-Йорку, які теж перетворилися на попіл у результаті вибуху… Як і ті вежі, споруди Пруіт- Айгоу за формою були простими паралелепіпедами, тобто «коробками», і саме цей момент, як встановили фахівці, вкрай негативно впливає на психіку людини, пригнічує її і водночас викликає неконтрольовану агресію, причому відбувається це все на підсвідомості. Головну роль тут відіграє не тільки нудна одноманітність форм (згадаймо «Третью улицу строителей» у відомому фільмі радянських часів «Іронія долі»). Ключовий деструктивний фактор - відсутність кривих та ламаних ліній. Чому так? А тому, що людина - дитя природи. А в природі практично нема прямих ліній, прямих кутів та симетрії. Гори, річки, долини, дерева - усе хвилясте, усе асиметричне. Генетично людина створена існувати саме в такому оточенні і життя в світі прямих ліній - то збій програми, глюк і зависання з необхідністю перезавантаження. Канадський дослідник Колін Еллард із групою добровольців провів екскурсію по Манхеттену - хмарочосному району Нью-Йорка. Кожен екскурсант надів на руку браслет, що фіксував зміни психофізіологічного стану організму по мірі пересування по місту. У результаті з’ясувалося, що найгірше люди почувалися тоді, коли проходили мимо гігантських коробок із фасадами з темного скла. А найкраще - у кварталах з численними дрібними крамничками та кафешками. Кожен з нас може відчути вплив урбаністичної геометрії на собі. Що нас найбільше захоплює в чужих містах під час подорожей? Що ми будемо із задоволенням фотографувати? Вузенькі криві вулички, будинки зі шпилями, куполами, овальними вікнами, ажурними перилами, скульптурами на фасадах, забудову амфітеатром, де краєвид міняється на кожному кроці.
У
Кропивницькому погляди притягують старовинні третя міська лікарня, краєзнавчий
та художній музеї, офіс СБУ, музей Осмьоркіна, драмтеатр, магазин
«Дзеркальний».
Тобто так звані спальні масиви, грубо кажучи, для життя непридатні. Прості форми в архітектурі поширилися, з одного боку, «по бідності». Скажімо, ті ж «хрущовки» в радянські часи були за щастя мільйонам людей, що вибралися з підвалів, бараків та комуналок і тоді ніхто не думав, що добре було ще й прикрасити ті будівлі атлантами, каріатидами та балконами з гнутими решітками. Також забудова призматичними хмарочосами відбувається через брак території (класичний приклад - Гонконг). У той же час «коробки» розплодилися і під впливом моди, яку на початку минулого століття запустили в обіг, зокрема, архітектори Френк Ллойд Райт, Ле Корбюзьє, Міс ван дер Рое і називалося це стилем конструктивізм. Його зразки інтенсивно плодилися в радянську епоху. Палаци культури, ресторани, навчальні заклади магазини, ділові центри були схожі на заводські корпуси , гаражі, бункери чи склади.
Наше місто Кропивницький теж нафаршироване цими монстрами. Торговий центр, відомий як УТО по Великій Перспективній. Палац культури імені Компанійця по вул. Чміленка. Магазин «Копилка» по Соборній (задумувався як театр!). Ресторан «Весна» на Дворцовій. Екс-ресторан «Юність» (тепер трохи видозмінений торговий центр «Манхеттен») на площі Героїв Майдану. Екс-кінотеатр «Зоряний» по Великій Перспективній. Жителі обласного центру напевно ж продовжать цей перелік. І своїх житлових Пруїт - Айгоу у колишньому Кіровограді вистачає. Вулиці Пацаєва, Попова, Жадова, Юрія Коваленка (колишній проспект Конєва), Полтавська, Ковалівка, район старого автовокзалу… Непривабливість цих масивів підсилюється і кольором споруд - сірим чи коричневим. За класифікацією відомого психолога Макса Люшера це у великих масштабах найгнітючіші для психіки кольори. На знак захисту від викликаного прямими лініями постійного стресу всесвітньовідомий австрійський архітектор Фріденсрайх Хундертвассер набудував по світу споруд, де все включно з підлогою та стінами криве, кособоке та різнобарвне. Навіть індустріальні будівлі у Хундертвассера схожі на «Версалі». На сьогодні всі його споруди є об’єктами паломництва туристів. Як можна без капіталовкладень знизити негативний вплив прямих ліній в існуючих об’єктах архітектури? У багатьох містах глухі торці розмальовують муралами. Перефарбовують у свіжіші кольори весь будинок. Наприклад, гіпермаркети «Фуршет» обшиті «веселим» жовтим композитом. Плоскі дахи замінюють шатровими. В нашому обласному центрі можемо бачити, наприклад, як із непривабливих хатинок «роблять Голландію» через надбудову мансард зі скошеними дахами, додають до фасадів фальш-колони та поліуретанові статуї (провулок Декабристів, вулиці Пашутінська, Велика Перспективна, Гоголя та ін.) Ящикоподібні корпуси технічного та педагогічного університетів покращує мозаїка. До речі, нижній, найновіший корпус педуніверситету вже не такий примітивний, як конструктивістська дев'ятиповерхівка, там є невелика вежа. Взагалі місцевий «новодєл» у Кропивницькому практично відійшов від деструктивної прямокутної геометрії. Ну от хіба що дзеркальний куб по вулиці Шевченка напроти педуніверситету та перероблений з «Дитячого світу» торговий центр «Депо» зберігають їй вірність. Котеджі у так званих царських селах на околицях – то є маленькі палаци. Непогано гармонує зі старовини фасадом новий корпус школи мистецтв на Дворцовій. Нові офіси банків у центрі теж споруджені за індивідуальними проектами. Не гірші, а навіть кращі від старих за обрисами численні церкви, що з’явилися в останні роки. Звісно, краса вимагає колосальних коштів. У межах досяжного для спальних коробок - хіба що пофарбувати їх, повісити на балконах ящички з квітами та розмістити на глухих стінах неагресивну рекламу за кошт рекламодавця. Це було б можливим за умов продуктивного функціонування ОСББ і розуміння мешканцями того факту, що ті ж колір чи малюнок - питання не тільки естетики, а й психічного здоров’я. Не думаю, щоб найближчим часом тут намітився прогрес. Але якщо хоч один бідолаха, що знімає квартиру на запльованому бетонному стояку 8-го поверху, усвідомить, що в його песимістичному сприйнятті світу може бути винен і будинок, то йому краще якнайшвидше зробити звідти ноги. І за ті самі гроші орендувати якщо не землянку хоббітів, то пів хатинки з двориком, де на психіку не тиснутиме хоча б токсична архітектура.
Ніна Даниленко
