Нещодавно я побував на Майдані Незалежності. На ньому вже півтора місяці за покликом серця збираються тисячі людей різної статі і віку, різних віросповідань, професій та політичних поглядів, але їх об’єднує благородна мета: прагнення до свободи, до соціальної справедливості, до життя, яке гідне звання Людини!Свобода! Це найцінніше, що є в житті кожної людини! Так в дитинстві повчав мене мій батько, якого 17-річним юнаком забрали до Німеччини. Там, поблизу м. Ганновера, у нелюдських умовах він усю війну примусово працював на хімічну промисловість нацистів. Дякуючи Богу, мужності та своїй винахідливості – чудом вижив. Було це так. У березні 1945 року, за спробу втечі з табору, батька разом з іншими втікачами приговорили до страти. Як же не хотілось помирати наприкінці війни, коли свобода була зовсім поруч! Із петлею на шиї батько шукав шлях до порятунку. І... знайшов його. За роки неволі він вивчив не тільки мову, а й психологію німців. Звернувся до ката німецькою мовою. Просив не про помилування, а лиш надати можливість помолитися перед смертю. Той здивувався і наказав розв’язати руки. Помолившись, батько сказав, що він готовий до смерті. Офіцер, оцінивши мужність батька, помилував його. Єдиного із усіх втікачів!Тому на аргумент, що найціннішим для людини є саме життя, він мені відповів так: «Запам’ятай, синку! Життя в неволі це не життя, а лише існування! Навіть золота клітка та ситні харчі ніколи і нікому не замінять свободи!» Вважаю, що наш Майдан є символом свободи України, демонстрацією мирної боротьби українців за майбутнє своїх дітей і онуків. Що означають ці барикади в центрі Києва? Неприступну фортецю? Звичайно, ж ні. Це суто символічний кордон навколо частини території України, де визнаються і відстоюються конституційні права людини. Ми не бидло і хочемо жити по-людськи. Цивілізовано: по законах, а не по поняттях! Діючій владі слід усвідомити, що вона вступила в конфлікт не з окремими політиками, а з Українським народом в цілому. У виконанні пересічних громадян на Майдані щогодинно лунає гімн України. Про таке колись можна було тільки мріяти. Нині ж це стало реальністю. Це гімн на честь вільної України. У такій країні заповідав нам жити наш геній Т. Г. Шевченко. Нам слід скинути кайдани зі своєї свідомості, перестати марно очікувати на прихід месії – справедливого та доброго царя, які б політичні сили його не презентували!Побут, який панує тут, на Майдані, нагадує мені про молодість. Геологію. Ті ж намети, багаття, чай, каша та бесіди від душі. Після звірячої розправи влади над нашими дітьми, по всій Україні люди добровільно вийшли на майдани. На такий майдан у нашому славетному м. Кіровограді вийшов і я. Чого приховувати, на цьому зібранні була переважно молодь. У такому оточенні я із лисою та сивою головою мав дещо контрастний вигляд. До мене підійшла молода красива дівчина і запитала: «Дідусю, а ви що – також з нами?» Відповів: «Звичайно ж з вами. А з ким же мені ще бути? Не такий я уже і старий. Просто дуже давній». Дівчина засміялась. Пов’язала мені руку синьо-жовтою стрічкою і поцілувала. В пояс кланяюсь нашій молоді, яка рішуче ступила на цивілізаційний шлях розвитку України і першою прийняла на себе удар влади, що декларує одне, а робить зовсім інше. Скільки можна терпіти брехню і насилля влади над суспільством?!На жаль, до цього часу наша влада сприймає цей народний протест, як незаконний бунт проти установленого нею порядку. Можновладці думають, що люди побунтують, побунтують та й заспокояться, розчарувавшись в політиках. На щастя, наше суспільство уже завагітніло свободою і справа лише часу, коли ця вагітність успішно завершиться. Ця вагітність – результат непорочного зачаття. Зачаття високою свідомістю.Але влада не здається. Вичікує. Знову намагається штучно поділити Україну на Схід і Захід. На Північ і Південь. Відомий принцип: розділяй і володарюй! Нічого у вас, дорогенькі, не вийде, бо кордони розбіжностей проходять не по території України, а по людському світогляду. Майдан це не антиконституційний переворот, а мирний протест людей проти зловживань влади, яка відгородилась від суспільства високими парканами і живе там під посиленою охороною. Ось нехай там вона і править!Нещодавно на річницю онука до моєї оселі завітали гості. Після застілля дорослі почали жваво обговорювали поточні політичні події в Україні, у тому числі і факт знесення пам’ятника В.Леніну. Діти запитали: “А хто такий Ленін і чому його пам’ятник встановлений на бульварі Т.Г. Шевченка?” Слушне запитання.Слава Богу, що наше молоде покоління уже не знає, хто такий Ленін. Дійсно, а хто такий Ленін? Це людина, яку комуністи нав’язали нашому суспільству в якості свого ідола – безгрішного земного бога. Хоча насправді він був носієм імперських ідей і катом, який силоміць поневолив Україну. Мабуть, слід було не руйнувати цей пам’ятник, а зберегти – як символ злодіянь проти людства.Ідучи по Києву зі стрічкою, яку подарувала мені дівчина, нерідко ловив на собі здивовані погляди деяких перехожих. Один із них не витримав і запитав мене: «Невже ви вірите у цю маячню?» Відповів: «Вірю, бо це – позиція молоді. За нею майбутнє України!» Тому закликаю і вас повірити в перемогу громадянського суспільства. Стрічка – це не мода, або хизування перед іншими. Це публічна демонстрація своєї громадянської позиції.
