Кропивницький (колишній Кіровоград) - станція лінійна, туди ходить небагато поїздів, отож їдемо з пересадкою в Кременчуці (це Полтавська область) з наміром вскочити в нічний поїзд Харків - Одеса. У Кременчуці на вокзалі людей не так багато. Ледве вгледівши нас, касирка з вигуком "Кошмар, ходять тут і ходять, ніби їм робити нічого" показує нам спину. Ідемо в іншу касу, там пропонують квитки всім у різних вагонах. Мусимо брати. Дама подає гроші та паспорт першою, за нею кладу документ у віконце я, одержую білет, читаю, які там вагон і місце і раптом бачу на своєму білеті ...прізвище моєї попутниці. Думаю, що взяв її білет, звіряємося - ги-ги, і в неї своє прізвище! Виходить, що я - жінка! Касирка виправляє ситуацію з докорами, ніби це ми створили проблему.
До приходу поїзда забігаємо у примітивне вокзальне кафе. Поки поспіхом ковтаємо чай і беляші, на нас і наші речі падає мужик з-за сусіднього столу. Ні сам вставати не збирається, ні троє його друзів під коньяком та пивом намірів підняти не виявляють. Ніяких патрульних, що стежили б за тим, щоб народ не перепивав та не заважав іншим, не видно. А в моєму дитинстві поліція цілодобово курсувала по залу очікування і довкола вокзалу та термосила підозрілих, на її погляд, осіб. Перекладаємо те тіло на місце самі і біжимо, бо вже оголосили прибуття нашого поїзда. Добре, що стоїть він тут не 2 хвилини, бо інакше б частина пасажирів так і лишилася у Кременчуці. Шлях до вагонів їм перекривало кілька собак, що відтягувалися по щиросердному гавкоту.
Перед прибуттям у Кропивницький одній з нас провідники не повернули квиток, іншого не розбудили. Ми домовилися так - хто прокинеться, той обдзвонить усіх. Обдзвонюю немає мережі. Добре, що той хлопець поставив телефон на будильник.
А в Кропивницькому був апофеоз торжества укрзалізничного сервісу. Я вже спустив ногу на східці, як раптом у проході пролунав крик і виникла пробка. У темряві ледве розгледів, що якась пасажирка впала на рейки і не може встати. Поки її відтягують і мацають, чи жива, годинничок цокає і оголошують відбуття поїзда. У спину штурхають інші пасажири. Заношу кросівку над порожнечею і бачу, що тут треба не сходити, а зістрибувати вниз. Можливо, на метр чи й більше. Та ще й стрибати дугою, бо інакше нога потрапить прямо в стрілку! А за нею - ще колії. Кілька вагонів опинилися далеко за межами перону. Чи то він у Кропивницькому короткий, чи ешелон довгий, чи машиніст помилився...
Укрзалізниця - дама примхлива. Постійно міняє керівників (високооплачуваних) та потяги. Наприклад, ліквідувала поїзд Черкаси - Одеса. Кому заважав? Ходив раз на чотири дні і завжди, коли на ньому їздив, був забитий. У той же час Укрзалізниця, як свідчить наші пригоди, і на диво стабільна у плані створення незручностей для пасажирів і навіть загрози для їхнього здоров’я.
Артем Скражинський
