Відставка Ігоря Коломойського стала логічним кінцем постреволюційної епохи. Геніальний підприємець ще тоді, навесні минулого року добре зрозумів, які катастрофічні наслідки його бізнес-імперії може принести планомірний наступ контрреволюції. Наглядним прикладом для кожного олігарха нині служить Рінат Ахметов, донедавна – найбагатша людина України.Силовими, і частіше всього – незаконними методами смута сепаратизму на Дніпропетровщині була подолана. В результаті один із найбагатших промислових регіонів України залишився у її складі. Нагадаємо, вже кілька раз був допущений «злив» інформації про відторгнення Дніпропетровської області та створення на її бази чергового псевдопроекту типу фейкових «ДНР» та «ЛНР». Саме Ігор Коломойський став на заваді реалізації цього проекту. Хто зна, якою була б, і чи була б зовсім Україна, якби Путіну та компанії вдалося реалізували цей сценарій. Нагадаємо розголос, якого набуло оголошення дніпропетровського губернатора про величезні як для бідної кризової країни суми коштів у іноземній валюті, що обіцяли виплатити за полонених сепаратистів чи здані одиниці стрілецької зброї. В результаті всіх цих дій Ігор Коломойський став особистим ворогом російського президента, особливо, правда, цим не переймаючись.Не можна сказати, що це були безкорисливі дії – свій зиск, і чималий, дніпропетровський губернатор таки мав. Згадаємо пальне для армії, або хоча б скандальні історії з «Укрнафтою» чи «Укртранснафтою». Зрозумівши, що втрачає невичерпне джерело прибутку, Ігор Коломойський пішов ва-банк, намагаючись взяти контроль над цими підприємствами мало не рейдерськими методами, за допомогою невідомих озброєних людей. А що можна сказати про погрози добровольчими батальйонами? Але мова ультиматумів стала для Коломойського фатальною – протягом останнього року українська влада зміцнила свої позиції. Поступ одному олігарху автоматично означав би програну війну усім одразу – зрозумівши, завдяки чому можна виграти, вони б врешті-решт почали б владі диктувати свої умови. В такому випадку говорити про розвиток та зміни в Україні не було б жодного сенсу – держава б законсервувалась на довгі роки, як це було за епох Кравчука, Кучми, Ющенка і навіть Януковича.Ніхто з нас, мабуть, ніколи не дізнається, що саме передувало раптовій відставці Ігоря Коломойського – ці перемовини і навіть силові дії вже назавжди залишаться таємницею. Але факт залишається фактом – чи не наймогутніший олігарх України новітньої епохи потерпів поразку. Його історія – сигнал «колегам» по цеху: час олігархії та її впливу на політику пішов у минуле, дай Бог – назавжди. Дуже гарно, якщо приборкання непокірного Коломойського було добре спланованою акцією, це свідчить про стратегічне мислення президента та його команди. А якщо ж просто пощастило, то все одно цей випадок піде на користь нашій державі та її майбутньому, адже як відомо, щастить найсильнішим. Отак от тихо і непримітно сьогодні зранку, 25 березня, Україна перейшла в нову, безолігархічну епоху. Запам’ятаймо цю дату!Петро Маліцький
