Перервано якусь машинобудівну полосу. Міськими головами раніше ставали колишні директори заводів. Міський голова Володимир Пузаков очолював ремонтно-механічний завод імені Таратути, Олександр Саінсус – «Червону зірку». Тепер пішов «харчовий» період в історії місцевого самоврядування. Міський голова Андрій Райкович – з м’ясопереробного виробництва, секретар міськради Андрій Табалов – з молочного. Табалов же не голова міста, скажете ви. Та в тому то й справа, що Інтернетом давно гуляє сценарій з усуненням Сергія Бойка з посади секретаря та обранням Табалова, що місяць тому про таке писали.

А ще писали, що відтепер Кропивницьким реально буде керувати Табалов зі своїм оточенням з колишніх «регіоналів». А Райкович нібито відсторониться від справ, уде жити в улюбленій Австрії, хіба що по ключових питаннях буде підключатися до процесу керування містом, а все поточне, а також бюджетні потоки буде контролювати Табалов.

Чи буде реалізовано подібний сценарій, вже скоро побачимо. Якщо так, то потрібно переосмислити роль секретаря міської ради. Якщо пам’ятаєте, то майже півтора роки не так давно Кіровоградом керував секретар міської ради Іван Марковський. П’ятнадцять років тому на чолі міста трохи знаходився знову ж таки секретар Анатолій Гуменний.

Порада на майбутнє місцевим політикам: хочете очолити місто, то не вступайте в кампанію за посаду міського голови. Краще після виборів сколотіть своє об’єднання, проштовхніть своїх людей на потрібні посади, а далі вже «многоходовочка» - і влада у місті в ваших руках. Он подивіться на Артема Стрижакова – що йому дала участь у перегонах за посаду міського голови? А нічого! Більш досвідчені пішли кружним шляхом, і мають результат. Андрій Табалов також балотувався на голову, отримав близько двадцяти відсотків голосів, третє місце. Однак тепер він хоч і не перша особа у місті, але й і не друга?

Хоча всі ці комбінації закладають міну уповільненої дії під усю конструкцію міської влади. Так само як формувалася більшість «під Табалова», з часом хтось не менш вправний та впливовий може сформувати більшість під якогось Іванова (Петрова, Сидорова). Ось вже депутатські мандати у деяких представників партії «Укроп» хочуть відібрати за голосування по «табаловському» сценарію. І перетасовувати склад виконкому «під Табалова» депутати відмовились. А ще й тижня не минуло з часу обрання нового секретаря. Далі буде цікавіше.

Час для оперативної комбінації у міській раді було обрано вдало. Місто святкує «Вересневі самоцвіти», готується до виставки «Агроекспо». І взагалі, для більшості візит до Кропивницького чемпіона світу з боксу Олександра Усика наприкінці тижня, що минув, був набагато більш визначною подією, ніж якісь перестановки у міськраді.

Ті ж, хто задіяний у політичному житті, в очікуванні – як воно буде з міською владою? Інші вираховують – ким бути вигідніше – одним з 450 народних депутатів у Верховній Раді, чи одним секретарем одного не такого вже й малого міста? Чимало сходяться на тому, що секретарювати вигідніше, та й спокійніше – пригадуючи інцидент з батьком та сином Та баловими в Верховній Раді та образливе прозвисько, яке закріпилося за ними відтоді.

Ще на Кіровоградщині відбувся театральний фестиваль «»Вересневі самоцвіти». Давали вистави українські театри, а також по одному з Білорусії та Ізраїлю. А завтра обласний центр відвідає Юлія Тимошенко, виступатиме у театрі імені Кропивницького. Люди вже кажуть, що ця вистава затьмарить усі попередні спектаклі в рамках «Вересневих самоцвітів».

А чому вона приїжджає? Кропивницький не те місце, куди політики високого рангу їздять просто так. Мабуть, щось таке про позачергові вибори до Ради у партії «Батьківщина» знають. А як кажуть соціологи, у цієї партії на сьогодні найвищий рейтинг, тому Тимошенко вибори вигідні.

Довелося напередодні довго бути в театрі, спостерігаючи за підготовкою візиту дами. Все серйозно – частину входів перекриють, якусь додаткову апаратуру везуть, голова обласної ради Олександр Чорноіваненко особисто інспектує (він також і обласну організацію «Батьківщини» очолює.) Схоже, Юлія з партією готуються до виборів. Інших не видно не чутно.

Геннадій Рибченков, спеціально для «Акули»