Повідомлення про напружений стан у Кіровограді, необхідність перейменування якого розділила місцеву громаду на непримиренні табори, буквально наводнили мережу останніми тижнями. Та за гучними заголовками і викриттями, в тому числі – у столичних ЗМІ, схоже, може стояти цілеспрямована кампанія по дезінформації загальноукраїнського загалу та дискредитації місцевих лідерів громадської думки. Кому це треба, і навіщо – спробуємо розібратися.
За межі власне Кіровограда відлуння місцевої дискусії про нове ім’я для міста почало потужно доходити після мітингу прибічників історичної назви Єлисаветград, які наприкінці грудня вийшли до міськради на знак протесту проти нав’язування назви Інгульськ профільним комітетом Верховної Ради. Саме цей варіант було напередодні вирішено рекомендувати парламенту для затвердження у вигляді відповідної постанови. У мітингу взяли участь більше тисячі городян, прихильників Єлисаветграда.
Зо два десятки активістів, серед яких і колишні бійці 17 батальйону територіальної оборони, намагалися зірвати мирну акцію протесту. За інформацією організаторів, до втручання співробітників поліції було зламано два мікрофони, сталася штовханина...
Пізніше кадри фото- та відео зйомки з місця події були масово використані для інформаційних «вкидів», в тому числі, на сайтах, пов’язаних з так званими «ДНР-ЛНР» та «Новоросією», а проти активістів, які підтримують повернення Кіровограду історичного імені, розпочалася кампанія цькування у соцмережах та окремих ЗМІ. Насправді, вся ця історія розпочалася набагато раніше.
Тільки факти про перейменування Кіровограду
Якщо оперувати виключно фактами, то стає очевидно, що старт загостренню протистояння дали депутати попереднього скликання міської ради Кіровограда на чолі з її секретарем Іваном Марковським («Батьківщина»), який виконував обов’язки міського голови обласного центру з весни 2014, після добровільної відставки Олександра Саінсуса.
Громадська дискусія про перейменування розпочалася після прийняття Радою розкритикованих Венеційською комісією декомунізаційних законів, пройшла етапи експертного обговорення та громадських слухань, та мала бути підсумована організованим тією ж таки міськрадою опитуванням громадської думки у день місцевих виборів 25 жовтня.
Його результати відомі – біля 76,6% городян, які взяли участь в опитуванні, проголосували за варіант Єлисаветград – цю назву із незначними змінами (Єлисавет ‒ у короткий період існування УНР) місто носило від заснування до 1924 року, коли більшовики перейменували його у Зінов’євськ, а згодом – у Кірово і, нарешті, у Кіровоград). Варіант Інгульськ тоді набрав в 7 разів менше.
Та депутати міськради, яка кілька разів зібралася після виборів ще старим складом, прийняли неоднозначне рішення передати до Верховної Ради всі сім варіантів, які брали участь в опитуванні замість єдиного ‒ Єлисаветград, ‒ яке набрало найбільше голосів. Це, зрештою, і дало можливість парламентському комітету «імені» Сергія Власенка та так званому Інституту національної пам’яті, який за визначенням є не науковою організацією, а органом центральної влади при Кабінеті міністрів, лобіювати внесення «під купол» не підтриманого місцевою громадою варіанту.
19 січня, на Водохрещу, у день чергового засідання сесії міськради, більше 2 тисяч городян знову мітингували під її стінами проти Інгульська. Новий склад депутатського корпусу на чолі з обраним міським головою Андрієм Райковичем більшістю голосів прийняли рішення офіційно звернутися до Верховної Ради з проханням відтермінувати розгляд питання про перейменування Кіровограда, та повідомити Верховну Раду про свою незгоду з перейменуванням Кіровограда на Інгульськ.
– Прийняте сьогодні рішення пропонує єдиний варіант розвитку подій, який зможе зупинити протистояння в громаді міста, ‒ зокрема, наголосив міський голова Кіровограда. – Громада сьогодні ще не визначилася щодо назви міста, є різні точки зору, що створює велику соціальну напругу. Нехай пристрасті вляжуться і мешканці міста шляхом широкого обговорення з допомогою істориків оберуть для рідного міста єдино правильну назву.
Єлисаветград, Кіровоград, Інгульськ – хто за що?
Щоправда, широке обговорення в місті ведеться вже не перший місяць, а пристрасті при близькому погляді справляють враження трохи «декоративне».
Варто зазначити, що ніякої дискусії між прихильниками Ексампею, Златополя, Інгульска, Козачина та Кропивницького фактично не було. По великому рахунку, спір від початку йшов про те, чи повернути місту історичне ім’я, чи просто вигадати нове, тобто за чи проти Єлисаветграда.
Те, що місто отримало назву від заснованої на його сучасному місці фортеці, яка, в свою чергу, отримала назву на честь Святої Єлисавети, визнав у своєму експертному висновку навіть Науково-дослідний інститут козацтва, керівник якого, Тарас Чухліб, особисто приїжджав до Кіровограда агітувати проти історичної назви за Івано-Мазепівськ на громадських слуханнях.
Аналогічних висновків дійшов і Інститут історії України Національної академії наук України. Місцеві історики, зокрема, доцент кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного інституту Олександр Чорний наводили також документальні докази органічного виникнення імені міста у вжитку, а не згідно офіційних розпоряджень влади тодішньої Російської імперії.
Зокрема, назва міста у різних варіантах (Elisabethgorod, Elisabethbourg) з’явилася на двох європейських мапах другої половини 18 сторіччя у час, коли в російських державних паперах мова йшла лише про фортецю Святої Єлисавети.
Ідею перейменування міста на честь християнської святої, відповідаючи на запити місцевих активістів, підтримали голова Конференції римо-католицьких єпископів України Мечислав Мокшицький, предстоятель Української автокефальної православної церкви Макарій, віруючі Української православної церкви тощо.
На користь перейменування на Єлисаветград публічно виступив цілий ряд бойових офіцерів, учасників АТО. Тому намагання протиставити прибічників цієї назви захисникам України, яке можна зустріти у низці публікацій на тему, також виглядає, як маніпуляція.
Під час громадських слухань у Кіровограді, які проходили за великого градусу емоцій, Віталій Єгоров, заступник командира військової частини №5788, звернувся до частини учасників з емоційною промовою.
– Чомусь зараз у мене не вистачає 24 офіцерів у батальйоні – немає патріотів. А тут патріотів багато. Мужики! Будь-ласка, розмовляйте конструктивно, не перебивайте одне одного – мені противно, мені тошно! Що, із-за назви міста повбивати одне одного? Та не в цьому зміст, зміст в тому, щоб ми тут людьми стали! Бо я люблю Кіровоград, дай Бог, буде Єлисаветград – це моя думка...
За повернення історичної назви Єлисаветград виступили і більше десятка почесних громадян Кіровограда, серед яких – діячі культури і спорту, архітектори та лікарі, промисловці та священнослужителі.
«АнтиЄлисаветград» Кому вигідно?
Проте, сьогодні у інформаційному просторі активно насаджується думка про те, що в Кіровограді триває нерівний бій між «проукраїнськими силами» та «адептами руського миру», до яких окремі автори публічних заяв та публікацій безапеляційно записують тих, хто підтримує думку про необхідність відновлення першоназви міста. Зважаючи на результати згаданого опитування громадської думки, вочевидь, це стосується більшості городян.
У кіровоградських групах в соціальних мережах, зокрема – у Facebook, відбуваються масовані атаки авторів кожного проєлисаветградського посту з боку акаунтів частини місцевих активістів, а також акаунтів, які сильно нагадують класичних «ботів». В хід іде все та ж кон’юнктурна риторика, навішування ярликів, лайка, образи, прямі погрози та провокації. До цих пір невідомі авторство та джерела фінансування провокаційних білбордів, з яких проти Єлисаветграда агітували на тлі палаючого будинку, і якими була завішена центральна частина Кіровограда восени минулого року.
Останнім часом моральний тиск здійснюється і на частину лідерів суспільної думки регіону. Зокрема, у деяких центральних друкованих ЗМІ розгортається кампанія з дискредитації місцевих промисловців, священнослужителів та народних депутатів, які відкрито виступали за повернення місту історичного імені чи то бодай наполягали на врахуванні суспільної думки кіровоградців щодо перейменування.
В тому, що рішення про перейменування населених пунктів мають прийматися саме на місцевому рівні, переконані і фахівці Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) – про це йде мова у тексті висновку органу з приводу положень українських декомунізаційних законів, оприлюдненому 21 грудня минулого року.
Андрій Гуржій
