«В мене була істерика. Дуже боялася
за дитину – все-таки четвертий місяць. Вивернутися з-під ударів тут, за
прилавком, практично неможливо. Ви ж бачите, за спиною одразу – полиці з
товаром. Як все було? Вона – Людмила – схопила автомагнітолу й заліпила нею
мені в око, я зсунулась на підлогу… Тоді згори каблуками б’є, цілиться у живіт,
а я отак-от скручуюсь, щоб не дістала. Полінин жених збоку тримає,
наглядає, щоб ніхто з покупців не ввійшов. Коли вони втекли, з вітрини зникло
шість телефонів»27-річна Ольга Закревська, мешканка
с. Рівне (Новоукраїнський р-н), погодилася розповісти про свої сьогоднішні негаразди
на широкий загал, одного разу переконавшись, що навіть повсякчасне заступництво
та вага ділової репутації її нового чоловіка, директора місцевої агрофірми
Станіслава Чернешова, не в змозі стримати норову ображеної жінки. Попри робочі
клопоти й другий шлюб зі своїм колегою, педагог-організатор 5-ої школи
продовжує тероризувати родину колишнього чоловіка, у буквальному сенсі
розпускаючи руки і ноги. За словами Ольги й Станіслава, 24 грудня 2015 року,
разом із хлопцем своєї старшої доньки Поліни Олексієм, вона вчиняє напад на
вагітну в приміщенні крамниці промтоварів, розташованої у центрі села. Оскільки
подія ця збігається з часом прибуття рейсового автобусу (11.00 год.), свідком
жіночого побоїща стають близько тридцяти чоловік – школярі та їхні батьки, торговці
цигарками й випадкові перехожі.
«В обласній лікарні нам поставили діагноз «Розриви
«м’яких тканин живота», – розповідає Станіслав Чернешов, – плід пошкоджено не
було, але дитиною так підкидає, що навіть на такому строкові лікарі не можуть
визначити її статі. Гематома на оці зійшла за кілька днів. Висновки
судмедекспертизи ще у грудні мав би забрати слідчий – там чекають тільки його
появи, – але тому, видно, ніколи….» Побачити на власні очі Медею нових
часів, принагідно довідавшись, чи й направду вона така лиха і мстива,
«Акула»
зібралася ще позаминулого тижня, відколи було розблоковано головні траси
області. Перша зупинка – магазинчик Олі. Дівчина обводить рукою тісноту
заставлених полиць з обох боків та за спиною; пригадуючи подробиці неприємної
зустрічі, показує коробки з-під зниклих девайсів. «Окрім здоров’я, мені було
завдано ще й фінансових збитків на загальну суму понад 6 тисяч гривень. У
середньому один такий телефон коштує 1 500 гривень, але дещо продавалося
дешевше. А ось і магнітола, якою вгатили – грам 300, мабуть, важить».
Пані Тетяна, продавчиня з
магазину-«стєкляшки», що навпроти, підтверджує присутність Людмили Чернешової
на місці побиття у той день. «Скільки їх було на початку, хто входив, я не
бачила, але десь у цей час саме почулися крики. Кидаюся туди – Оля вже на
вулиці, на колінах стоїть, снігом себе обтирає, плаче - аж заходиться. А
Людмила з дверей – і бігом кудись…»
Ніко Лаврелашвілі, дільничний
міліціонер Рівного, нині відбуває місячник стажування в обласному центрі.
Телефоном чоловік погодився ознайомити нас із порядком розгляду цієї справи
компетентними органами.«Так, я був на тому перехресті біля
магазину, допитував свідків… Складений протокол про хуліганство направлений до
райсуду, до відома були поставленні слідчі розшуку та відкрите кримінальне
провадження. Якісь заходи на упередження подібних речей у майбутньому щодо цієї
сім’ї застосовувати складно. Вони сваряться через право опіки над спільними дітьми
багато років у сільраді й інших органах, кожен при цьому старається очорнити
свою колишню половину якось по-новому. З Людмилою й Станіславом я, звичайно,
розмовляв до цього».Місце Людмили в учительській на
момент нашого приїзду пустувало. «Справи в Одесі – зранку приходила
відпрошуватися». Пізніше дізнаємося, що час, обраний вчителькою для ділових
роз’їздів, є вкрай незручним (3-я ночі і 3-я післяобід), тобто нас банально
намагаються ввести в оману, але завертати назад не поспішаємо. Зважаючи на те,
що жінка залишається керівником класу, де навчаються діти Ольги від її першого
шлюбу, як формальний привід дошкулити суперниці (у цьому нас переконував
Станіслав), випадала ще й довга розмова із очільником цього навчального закладу
Сергієм Демченком.Директор однієї з найпрестижніших
шкіл району претензії подружжя Чернешових вважає дещо перебільшеними. «За
наслідком двох заяв про відбирання телефону у Насті й, нібито, здійснення щодо
неї якогось психологічного тиску в школі працювала виїзна комісія з районного
відділу освіти. У присутності психологів окремо поговорили і з дівчинкою, і з
вчителькою. З’ясувалося, що дійсно, телефон вона на якийсь час забирала, але
тільки для того, щоб списати необхідні контакти – це нормально, адже Людмила
Іванівна є її класним керівником, у тій чи іншій потребі з батьками
зв’язуватися потрібно. Не думаю, що окрім бесід, варто вдаватися ще до
якогось дисциплінарного покарання. У цього викладача залишилося тільки 2 робочі
години на тиждень – керівництво 5-им класом».
І щодо іншого – підганяли нас з
висновками – навіть приводу для причіпок немає. Контингент учнів поповнюється
навіть у середині навчального року, школа входить у трійку переможців обласної
спартакіади «Дружба», на її базі успішно розвивається військово-патріотичний
гурток, і на олімпіади з природничих наук у район теж є кого посилати.
«Наприкінці вересня це було. Вона
ізолювала Настю за окрему парту в кінці класу, – коментує почуте Ольга (весь
цей час жінка не наважується вийти з машини), – боляче вминала пальці у
потилицю, випитуючи: «А з ким твоя мама спить?», «То той дядя до вас ходить, ви
з ним живете?» і таке інше. Мала приходила додому зацькована, а вночі, вибачте,
почала мочитися в ліжко. Потім пішли ті есемески – стільки бруду, погроз…
По-їхньому, це – нічого? Якось надішлю, ви все побачите. Через акаунт Льоші у
ВК писали, і так. Поліна почала підтримувати свою матір, відколи Станіслав
перестав давати гроші на розваги, платить лише за квартиру та забезпечує
харчами. Справа в тому, що дівчина завалила свою першу сесію у технікумі».
Як і в кабінеті Демченка, у районному
відділі освіти конфлікт між двома різними жінками і, виявляється, родинами
Станіслава Чернешова кваліфікують ледь не як звичайну хатню колотнечу.
«По-перше, ще необхідно довести, що ту жінку дійсно нею побито, по-друге, це
сталося де? На зупинці, за територією школи. Зі сторони виглядає, що це більше
внутрішня, їхня сімейна проблема. Звільняти цього працівника нам немає за що,
чи ж варта її поведінка позбавлення премії чи занесення догани в особову справу
– вирішувати директорові».
У районному відділку міліції
«нічийний» клопіт переклали на плечі дільничного міліціонера. «Профілактика
правопорушень, – відповідає начальник слідчого відділу Роман Гребенюк – це
більше справа дільничного. Я знаю про клопотання щодо долучення висновків
судмедекспертизи до матеріалів справи. Що можу сказати? Не забираємо, бо
ніколи все робити. У мене 6 слідчих у штаті і всього лише одна машина. На
кожного працівника припадає у середньому 100-150 справ».
Попри оголошення капітуляції перед
об’ємами своєї щоденної завантаженості з професією слідчого Гребенюк прощатися
не збирається, в принципі не прагне для себе іншої долі. На запитання про зміст
5 статті Конституції відповів, що «повторювати закони буде влітку» – саме
тоді, у червні 2016-го, уточнює посадовець, призначено його переатестацію.
Про зраду творчих заповітів
Сухомлинського й Монтессорі у стінах навчальних закладів України ЗМІ сурмлять
чи не щодня. Останній гучний скандал – оприлюднення диктофонного запису учня
однієї зі столичних шкіл, на якому вчителька молодших класів в якості кари за
непослух примушує його битися головою об дошку (1+1, ТСН). Емоційне вигорання –
одностайно твердять психологи: проблема із відомою метрикою, зазвичай вражає
спеціалістів віком від 35-40 років та інтравертується шляхом «розкручування»
думок про низький соціальний статус професії, а також страхом одного разу бути
викритим у некомпетентності. Чи вдасться відкрутитися від іспиту на
наявність своєї основної компетенції – поваги Людмили Чернової до чужого
дитинства та розуміння ціннності дитячого життя загалом – Станіслав
довідуватиметься вже сьогодні, оббиваючи пороги обласного управління освіти.
«Тут у нас що – кругова порука, – резюмує він, – нізащо свого не здадуть,
бояться виклику на килим. А ми просто хочемо почати своє нове життя у мирі». Валентина Головань
