Події, які сталися в Україні і породили Майдан, поволі перетворюють наше суспільство на громадянське. Люди більше не хочуть мовчки спостерігати за вседозволеністю та свавіллям тих осіб, які уособлюють собою владу. Безперечно, ці події викрили тих політиків, котрим не вистачило місця у Партії Регіонів та Комуністичній партії, не взяли їх або ж повиганяли свого часу з «Батьківщини» та «УДАРу». І, звичайно ж, таких просто не беруть в ідеологічну «Свободу». Опинившись без булав, ці особи вдалися до нечесної конкуренції, маскуючи свою діяльність під різноманітні громадські організації і прикриваючись так званою неполітичністю. Це пояснюється загальним розчаруванням політикою та слабкістю вітчизняного громадянського суспільства.Парадоксально, але суміш цих вигнанців, користуючись промахами успішніших колег та низькою якістю політики як такої, зуміли нав’язати суспільству теорію так званої неполітичності. Саме нею завдяки цим збанкрутілим політикам успішно скористалась влада. І вже через кілька днів від початку Євромайдан перетворився на неполітичну студентську тусовку, «дискжокеями» якої були «неполітичні лідери». Вони таким чином намагалися здобути собі політичний капітал та уславити своє ім’я з надією у майбутньому таки дорватися до влади та усіх тих привілеїв і можливостей, які відкриваються за наявності відповідних посад. Вночі 30 листопада озброєні бійці «Беркуту» розігнали Євромайдан. Під час розгону мітингувальників спецпризначенці застосовували вибухові пакети, били людей кийками, скидали на землю з монументу Незалежності та давили ногами. Переважна більшість з близько 400 протестувальників, які перебували на той момент на Майдані, були студентами, вчорашніми школярами. Саме їх спецпризначенці калічили, розбивали голови, ламали ребра і кістки. Жоден з великих пропагандистів неполітичності і безпрапорності не постраждав, адже вони після «тяжких агітаційних промов» відпочивали у теплих і затишних ліжках.Після розгону Майдану стало очевидно, що в умовах відсутності у країні громадянського суспільства захищати політичні інтереси нації без політичних партій та їхніх структурованих організацій практично неможливо. «Неполітичні» лідери втратили свій вплив на маси, їхня риторика стала нечутна на тлі вимог відставки уряду та президента. У деяких областях ще й досі нечесні «неполітичні лідери» намагаються реанімувати «неполітичні» заходи та опинитися на вершині успіху, користуючись подіями, які відбуваються у країні. Але суспільство має адекватно реагувати на риторику таких осіб. Я впевнений, що 99,9 відсотка з них неодмінно братимуть участь у виборах до органів місцевого самоврядування у 2015 році. Але ж, зважаючи на аполітичну риторику, не повинні цього робити. Бо вони проти політики, яка передбачає боротьбу за владу. За їхньою логікою, вони мали б стати лише моральними авторитетами, лідерами громадянського суспільства. Сьогодні вже абсолютно зрозуміло, що всі ці «моральні авторитети і неполітичні лідери» мріють про появу нової, перспективної партії, у рядах якої вони змогли б нарешті наблизитися до омріяної мети. Причому ідеологічна спрямованість такої партії анітрохи їх не цікавить.Сподіваюся, що новонароджене громадянське суспільство відрізнить політичних шахраїв від справжніх моральних авторитетів нації і не купиться вже вкотре на їхні нечесні маневри та чергове словоблуддя. Олександр Ромащенко, голова Кіровоградської обласної організації ВО “Свобода”
