Мені невідомі випадки застосування цього положення закону на практиці. Хоча при належному його виконанні бюджет міг би тріщати від гривень - досить послухати балаканину на будовах, у пивницях, на базарах, стадіонах, у школах на перервах і на пляжах. Ковалівський пляж міста Кропивницького у цьому відношенні показовий. Що на суходолі, що у воді огидною лайкою плюються практично всі відпочивальники, починаючи з памперсного віку.
Значний вклад у побутову легалізацію матюків внесли кіно й телебачення 90-х років минулого століття. Після жорсткої радянської цензури загнути на публіку три поверхи вважалося сміливим кроком. Інтернет відкрив для лихословів нові можливості.
Модератори солідних сайтів суворо відфільтровують ненорматив, а деякі соціальні мережі банять нечистих на язик персон. Однак вони навчилися міняти в лайливих словах кілька літер і продовжують засмічувати ефір обсценною лексикою (така наукова назва матюків).
Прийнято вважати, що матюки випливають на поверхню із соціального дна, де бовтаються малоосвічені люмпени та маргінали. На жаль, не тільки. Перекажу дві бесіди з місцевими письменниками, що відомі також і в Україні.
Перший з них під час недавнього концерту на площі Героїв Майдану в Кропивницькому спостерігав таку картину. Заїжджий виконавець не тільки демонстрував номери з сороміцькими текстами, а ще й запросив на сцену малих дітей, щоб вони оплесками відбивали йому ритм.
«І батьки охоче підсаджували дошкільнят на сцену, і дітки весело пританцьовували під матюки та схвальний вереск публіки. І жодна, жодна людина,- з відчаєм наголосив літератор,- навіть не свиснула на знак протесту! Не кажучи вже про поліцію. А її на площі було вдосталь»…
Це дуже промовистий маркер неабиякої толерантності наших земляків до протизаконного вживання непарламентських фраз. Ну, і показник естетичного рівня «митців», що напевне ж зараховують себе до елітарних верств суспільства.
Другий письменник похвалився, що хоче перейти з поезії на прозу, займеться описом життя декласованих елементів і передаватиме їхню мову такою, якою вони зазвичай послуговуються, інакше їх образи будуть непереконливими і твір викличе в читача недовіру та відторгнення.
Я зауважила, що серед українських класиків «найлайливішим» виявився Іван Нечуй-Левицький у «Кайдашевій сім’ї». За нашими мірками тиради, якими обмінювалися персонажі твору, сприймаються скоріше як комічні, аніж грубі. І Ремарку, Драйзеру, Фіцджеральду, Джеку Лондону якось вдавалося без жодного навіть умовно лайливого слова створи речі, які любить уже не одне покоління читачів.
- Не тими ви захоплюєтеся,- зневажливо процідив співрозмовник. - Леся Подеревянського почитайте.
Чула про такого, але все відкладаю знайомство з його творами. Бо знаю, що там непристойності. То й нащо вони мені, тим більше що на Ковалівському пляжі все одно крутіші. Влітку наслухаєшся - на весь рік вистачить.
- А оті ваші класики,- продовжив майбутній прозаїк,- самі були людьми інтелігентними і героїв описували зі свого середовища. І ці герої не правдиво показані реальні люди, а продукти уяви авторів.
Та невже?! Михайло Булгаков Шарикова зобразив так, що найстрашнішою лайкою того була « Пес його знає». Однак читач легко впізнав у ньому мерзотного покидька, яких у дійсності не бракує. А справжній лексикон Шарикова при бажанні читач уявить сам. Бо в пам’яті кожного з нас завдяки оточенню пасивно утворилися потужні поклади словесного сміття .
Лайливі вирази побутують в усіх країнах. У Європі можливості непоштиво згадати чиюсь маму та негативно охарактеризувати чиїсь тілесні параметри відчутно бідніші, ніж у нас. У поляків, приміром, дуже грубим виразом вважається «бидляцький хам», а в нашому сприйнятті це досить смачно і цілком літературно. В одного африканського племені найглибшої кривди завдають опонентові тоді, коли називають його «купою слонячого лайна». Зважаючи на розміри слона, там є на що ображатися. А у японців лайливих слів практично нема. Це не означає, що вони не сваряться. У них роль образи відіграє спеціальна конструкція цілком літературної фрази і порядок слів у реченні.
До речі, анекдот про японця, котрий їздив у Москву вивчати російську мову. Після повернення він пожалівся, що засвоїв усе досконало, тільки от із тваринами вийшов облом. Йому ніхто не зміг пояснити, де живуть і які на вигляд «бляха-муха, ёшкин кот и ёханый бабай».
Ці знайомі й нам евфемізми, тобто начебто пристойні замінники вульгарних висловів, сприймаються як варіація першоджерела. Коли дворічне маля прокололо повітряну кульку і розпачливо кричить «От блін, капєц», мене аж пересмикує, бо воно засвоїло ці терміни значно раніше від «вибачте», «дякую», «будь ласка»...
Побутує думка, що цнотливі українці запозичили матюки від росіян чи від татаро-монголів. Це не так, найбрутальніші лайливі слова цілком домашні, бо мають спільні корені в усіх слов’янських мовах. Та зрештою навіть якби ті слова хтось і нав’язував силою, то шляхетна (за вихованням, а не за походженням чи соціальним статусом) людина легко обійдеться без них.
Однак і ті, хто вважає себе культурними, не гребуютьсловесними екскрементами. Люди лаються для зв’язки слів, для того, щоб підлаштуватися під відповідне товариство, щоб ніхто не звинуватив їх у тому, що вони «розумніші за інших». Лаються, щоб звернути на себе увагу, щоб показати, що я нікого не боюся, що хочу, те й кажу. Лаються, бо не знають інших слів для викиду емоцій. Лаються, щоб спантеличити чи залякати інших. Живильним ґрунтом для процвітання обсценів є масова алкоголізація населення та соціальна нерівність. Прірва між багатим та бідними в Україні така широка та глибока, що ні дна, ні краю не видно. Тому якийсь безквартирний власник двох університетських дипломів, що змушений торгувати в’ялими хризантемами, од відчаю хоч матюками застосовує до корупціонерів та рекетирів несумісні з їх життям дії.
Усе ж найголовнішою метою нецензурної лайки є образити конкретну людину, принизити її, опустити. Ненормативні вислови сіють, плодять і примножують довкола негатив.
Власне, що таке матюк? Просто набір звуків, що означає існуючі поняття та дії, і це слово є образливим в одній мові і зовсім нейтральним в іншій. В Угорщині є політична партія, назва якої там означає «кращий». А угорською наше вухо чує волохатий матючисько. Найбрутальніших слів усього якихось півдесятка, все інше - похідні. Чому ж тоді образа бридким виразом іноді дошкульніша від удару? Чому багато хто мимохіть здригається при адресованих не йому брудних фразах? Чому навіть сам матюкальник мимоволі внутрішньо стискається і вибухає агресією, коли відповідна термінологія стосується його самого? Може, не треба все так ускладнювати, може, хай учені - філологи узаконять матюки, оголосять їх припустимими для широкого вжитку, проведуть відповідну піар-кампанію та й справі кінець?
Гадаю, що нічого з цього не вийде. І не тільки тому, що тоді доведеться придумувати новий індикатор вихованості. Справа у походженні матюків. У давніх язичників, коли вони чубилися один з одним, найстрашнішим прокляттям на адресу противника було зникнення його роду. Ось чому найгостріші й найсолоніші лайки крутяться довкола дітородних органів! Тож протест проти цієї лайки в людині закладено на рівні древнього інстинкту і остраху: я не хочу, щоб мого роду не стало. А хто цього хоче, той ворог.
А коли подібного неприйняття лайки не виникає, це автоматично означає - людині байдуже, що станеться з її популяцією. Якщо на це начхати багатьом людям, то це є свідченням прогресуючої деградації соціуму.
… До слова, мені теж, як і знайомому літераторові, «пощастило» на концерті в центрі Кропивницького почути матюки зі сцени. Непристойностями сипав київський поет харківського походження Артем Полежака. Що в кількатисячній (і цілком лояльній до публічної лайки) аудиторії були діти, гостя не хвилювало. Бо він сам є автором похабної розмальовки для малюків. Так і дивись, що завтра вона появиться в шкільній програмі…
Ніна Даниленко
