Ольга Краснопольська:
«У Грузії дорослі та діти ходять по вулицях із лавашами»

У подорожах, як і в зустрічі Нового року, мені подобається сам процес підготовки. Постійно думаю про те, що там може знадобитися. Врешті-решт самі збори можуть бути набагато цікавішими, ніж безпосередньо візит у нову країну.

Подорож у Грузію сталася спонтанно, але мрія відвідати цю країну у мене виникла досить давно, мабуть, ще років п'ять тому. Натрапила на дешеві квитки й просто зарезервувала їх. Так ми й полетіли в Грузію восени цього року.

По-перше, коли ти виходиш із літака, розумієш, що потрапив у іншу країну. Одразу відчуваєш зміну клімату – виникає враження, що потрапляєш у справжнісіньку лазню. По-друге, я не подивилася завчасно, який саме час прильоту вказано на квитках. Так сталося, що ми прилетіли в цю країну опівночі. Надворі – глуха ніч, а аеропорт знаходиться за межами міста. Але дісталися до Кутаїсі ми швидко. Проблем із пересуванням по країні зовсім не виникло. На нас одразу налетіли таксисти зі словами: «Гей, сідайте, адже в мене найкраще». Окрім цього, вони одразу запропонували нам житло та всі інші необхідні послуги.

Грузія – бідна країна, і це видно з першого погляду. Після багатьох років війни держава знаходилася в справжніх руїнах. І ось саме зараз вона намагається відродитися.

Грузини дуже багато розповідали нам про грузинське диво. Коли до правління прийшов Саакашвілі, він зробив дуже багато корисного за досить короткий термін. Процес тільки почався, і я думаю, що вони поступово зможуть розвинутися.

Грузини зробили ставку саме на туристичний бізнес.

Якщо раніше Грузія вважалася аграрною країною, зараз там практично немає фабрик і заводів. У порівнянні з радянськими часами – пусто. Багато грузинів, особливо старшого покоління, згадують що у 1970-1980-х роках був розквіт. Дуже добре їм жилося, а під час перебудови почалися процеси здобуття незалежності. Важко впоратися, коли ти півсторіччя був під країною, яка тобі все нав'язувала. Але що мене вразило, грузини – дуже позитивні люди, які неймовірно вірять в успіх своєї країни. Начебто їм і живеться важко (мені іноді здається, що навіть набагато важче, ніж нам зараз, хоча у нас війна), але вони все з легкістю сприймають. Я думаю, що це найголовніше.

Зараз почала розвиватися залізниця, хоча досить важко в горах проводити лінії, але вони розбудовуються. У Грузії дуже хороші дороги. Саакашвілі зробив автобани, і країна одразу оживилася.

До цього сполучення між гірськими районами було дуже поганим. Є досить багато автобусних рейсів, приватних і державних таксі, завдяки чому забезпечується постійних рух.

У Грузії дуже багато різних кафе та ресторанів. До речі, є багато так званих кафе для своїх, що теж вразило. З одного боку туристів приймають дуже добре, але й ціни на послуги достатньо високі. Оскільки туристів багато, то майже всі ціни в доларах. Але, якщо ти – грузин, зможеш знайти місце, де можна набагато дешевше поїсти.

Для мене національна грузинська кухня виявилася дуже незвичною. Страви – надзвичайно ситні. Є і незвичні поєднання, наприклад,– начинка з волоського горіха у форелі. Є багато гострих і ароматних страв з великою кількістю приправ. Практично в усі страви додається сир. Хліба багато. Там його ніхто не рахує. Випічка – бомбезна. Її навіть можна назвати сонячною. Більш того, майже всі дорослі та діти ходять по грузинських вулицях із лавашами.

Майже в кожному ресторанчику є своє домашнє вино. Крім цього, грузини виготовляють домашні наливки, настоянки, коньяки. Усі п'ють чачу – горілку-самогонку. А ще в Грузії усі дійсно намагаються тебе споїти (сміється).

Дуже популярний серед усіх туристів, і я не буду винятком, аджарський хачапурі з сиром. Він має вигляд гостроносого човника. На одному з пляжів я вперше побачила варені каштани, нанизані на нитку. На смак вони дуже схожі на печену картоплю. Чомусь я ніде про них не читала, а тому для мене вони виявилися справжнім сюрпризом. Також сподобалася чюрчхелла – волоські горіхи у желеподібному стані.

Люди – дуже відкриті, і знаєте, що сподобалося? По-перше, ми приїхали опівночі в зовсім іншу країну, але недовіри до грузинів не виникло. Вони – дуже відкриті і щирі люди. Здивувало те, що ніде й ніколи не зачиняються двері та вікна. Коли ми йшли по місту, бачили вікно на першому поверсі, на підвіконнику якого сушилися черевики. Ніхто не переживав, що їх хтось поцупить. Паркани стоять, але хвіртки – відкриті. У Грузії багато поліції та відеоспостереження.

Я думаю, що подібна відкритість і відсутність грабіжок – це здобуток останніх років. Самі грузини розповідають, що коли прийшов Саакашвілі і проводив реформу нової поліції, у них був відсутній так званий перехідний період. Кажуть, що він всіх людей, яких треба було навчати, відправив на стажування до Америки. У зв'язку з цим півроку в країні не було поліцейських чи міліціонерів. Що цікаво, рівень злочинності не підвищився. Просто всі ходили напідпитку (сміється), а так нічого страшного не відбулося.

У Грузії кожне місце – це історична пам'ятка. Країна – маленька, і кількість населення досить низька, їх усього там кілька мільйонів. Куди не ткнись, усюди якесь історичне каміння, сліди динозаврів (сміється), храми. Історія – усюди.

Люблю гори й море, тому хочеться побувати в Греції, Чорногорії, Хорватії, Албанії. У мене є одна мрія: маю велике бажання відвідати Перу та Нову Зеландію. Ці країни ні на що не схожі. Вони існують окремо від всього світу. Саме тому я їх і вважаю особливими.