Три міста під час однієї подорожі:
чим здивувала Чехія, Польща та Німеччина

Ми з Олею взяли участь у автобусному турі, завдяки чому за чотири дні встигли об'їхати Краків, Прагу та Дрезден і повернутися додому. Обрали саме ці міста тому, що вони знаходяться майже поруч і візит до них обходиться значно дешевше, ніж в Італію, наприклад.

Ми їхали туди з метою практикувати англійську. Цікаві виникали ситуації, коли ми розгублювалися і починали робити замовлення у польському кафе українською мовою. І потім намагалися щось із розмовника вичитати, але офіціанти доброзичливо казали: «Ні , все нормально. Ми вас чудово розуміємо». Усі люди, з якими ми зустрічалися, були усміхненими. Складалося таке враження, що всі вони повністю задоволені своїм життям.

Оля готувала маршрут перед тим, як ми рушили в подорож. Усі заплановані туристичні об'єкти встигли відвідати.

У Празі ми на власні очі побачили Староміський астрономічний годинник, Карлів міст, Кафедральний собор святого Віта. У історичних пам'ятках вражає їх особлива велич. Собор святого Віта – надзвичайний. Костел навіть не можна сфотографувати, оскільки об'єктив його не охоплює.

Виникає враження, що у Празі кожний будинок має власну історичну цінність. Місцевим жителям навіть не дозволяють встановлювати кондиціонери та металопластикові вікна в історичній частині міста. Ще на празьких вулицях достатньо часто можна зустріти туристичні поінти, де усі бажаючі могли отримати мапи міста. Варто відзначити, що у Чехії настільки розвинена туристична інфраструктура, що іноземець там не загубиться в жодному разі.

Якщо ж говорити про Краків, по вулицях цього міста ми ходили більш хаотично. Так сталося, що у Польщі ми перебували всього кілька годин, тому лише пробіглися центром. Єдине, що запам'яталося з цього візиту, – пам'ятник Адаму Міцкевичу та чудова архітектура.

У Дрездені вразило те, що після війни це місто було абсолютно зруйнованим. Залишились лише одні фундаменти.

У кіосках навіть продавали листівку, з одного боку якої було зафіксовано фото розбомбленого міста, а з іншого – відбудоване. Наразі Дрезден повністю відновлений. Не можна сказати, що там знаходяться виключно нові будівлі. Німці відреставрували старі споруди, оскільки їм вдалося зберегти першочергові проекти та креслення будівель.

Також запам'яталося, як ми лежали на дні Ельби. Був такий момент, коли річка приблизно наполовину висохла через певні природні обставини. Таким чином, трохи змогли відпочити, оскільки на третій день перебування в Дрездені ми вже були досить втомленими (сміється).

Одна з основних національних польських страв – борщ. Його смак мене дуже здивував. Здавалось, що це гранатовий сік, у якому плавають пельмені. Інакше сказати не можна. Український борщ набагато смачніший. Якщо говорити про Німеччину, місцеві жителі дуже полюбляють куштувати сосиски. А чеська Прага – пивна столиця, тому без дегустації, звичайно, не обійшлося (сміється).

Цікавими виявилися польські газованки. Ці напої, як правило,практично прозорі, але з різними смаками й з мінімальним вмістом барвників, що корисно для організму.

Так вийшло, що ми переважно бували в магазинах у центральній частині міста, тому не дивно, що там усе коштувало досить дорого. Наприклад, у Празі ми купили пляшку пива за 100 крон (більше 100 гривень). Траплялося, що ми зупинялися за містом, але й там цінова політика була досить високою.

До речі, ціни на шоколад у Польщі ідентичні до українських. Це стосується й усіх інших продуктів харчування. Деякі товари дешевше коштують у нас, інші – у них. Якщо ж порівнювати зарплати, у Польщі, звичайно,суми набагато вищі.

Коли приїхав, сказав, що більше не хочу повертатися в Прагу, щоб не псувати враження від свого першого візиту. Зараз я не знаю. Можливо, колись відвідаю це місто ще раз. Просто коли я поїхав у Львів вперше, мені сподобалося. Після другої та третьої поїздки враження поступово згасали. Не хочеться, щоб так сталося й з Прагою.

Я летів у Канаду до батька, якого не бачив приблизно років з десять. Коли мене побачив тато, він якось так смішно підстрибнув, зрадів. Це один з таких спогадів, який залишиться на все життя.

У цей час я залишилася в гуртожитку. Підлаштувала свій режим під часовий пояс, у якому жив Артем. Прокидалася о третій, а в Артема була сьома чи восьма година ранку, засинали також у один час. Дуже сумувала за ним, але розуміла, що йому там краще.

Людина в Торонто може за чотири години заробити стільки, скільки людина в Україні має за місяць. Ціни у Канаді, звісно, вищі, але якщо їх прирівнювати до зарплат, то можна не виживати, а саме жити. Вони щоденно працюють по шість годин і їм цього цілком вистачає. Українці, навпаки, перепрацьовують через нестачу коштів або жадібність. Там все вимірюється не в робочих днях, а в годинах, у зв'язку з чим можна спостерігати більш фіксовану оплату праці.

Впродовж двох місяців я жодного разу не бачив на вулицях людей без постійного місця проживання. Вони щомісячно отримують від держави близько 800 доларів. Кошти на утримання є, оскільки в Канаді усі платять податки.

Я приїхав у Канаду вчити англійську мову. Якщо ж говорити про повноцінне навчання в університетах, це дуже дорого. Для іноземних студентів вартість більша вдвічі. Якщо канадець, наприклад, може навчатися за 4 тисячі доларів за семестр, українець – за вісім, а то й дванадцять тисяч. Складається саме так, тому що велика частина студентів – іноземці. Канадський диплом цінується скрізь, тому країна на цьому заробляє. Це вдалий крок.

У перший день ми харчувалися в центрі Торонто. Я не пам'ятаю, що саме ми їли, але за це заплатили близько 100 доларів. Пам'ятаю, що подумав: «Боже мій, за ці кошти можна було б вдома харчуватися місяць».

Також ми готували їжу самостійно. Що для мене було дивним, ми йшли купувати в супермаркет не те, що було необхідним, а все, що траплялося під руки. Просто згрібали все з поличок, причому так робили всі інші покупці. Я мало не вперше в житті використав візок у супермаркеті.

Відвідав Ніагарський водоспад. Він – просто бомбезний. Від нього перехоплює дух. Ще ми відпочивали в індіанських резерваціях – територіях, за частини яких можна заплатити й поставити визначену кількість палаток. Завдяки цьому туристи отримали змогу певний час пожити біля корінних американців.

Побував на телевізійній вежі Сі-Ен Тауер, яка донедавна вважалася найвищою спорудою у світі. Угорі знаходиться майданчик зі скляною підлогою, під яким розташовується провалля. Туристи боялися туди виходити. Тато вийшов, а я так і не насмілився цього зробити. Але обіцяю, якщо поїду ще раз, вийду обов'язково.