Марія Драгунова:
"Можу цілодобово займатися створенням іграшок"

Мені здається, що творчою діяльністю я займаюсь усе своє життя. Адже є чимало дитячих світлин, на яких я завжди створюю чудернацьких чоловічків із пластиліну та жолудів, шию вбрання для своїх ляльок чи малюю дитячі «шедеври». Батьки кажуть, що я була дуже спокійною дівчинкою, яка могла сидіти за улюбленим заняттям годинами. До речі, моя посидючість і зараз багатьох дивує, адже якщо я захоплююсь певною роботою, то можу цілодобово займатися лише нею.

Серйозно займатися хенд-мейдом я почала у 2014 році. Шукала подарунок до дня народження хлопця. Хотілось подарувати щось незвичайне та креативне. І тут я випадково натрапила в Інтернеті на майстер-клас зі створення кавового дерева.

Вирішила спробувати – сподобалось. Це був перший крок у моєму творчому шляху. Зараз я виготовляю найрізноманітніші речі, починаючи листівками та альбомами й закінчуючи іграшками та елементами декору. З одного боку це цікаво, адже я не зупиняюсь на одному, завжди розвиваюсь та удосконалюю свої навички. Проте іноді це грає не на мою користь, адже, по-перше, дуже складно з фінансової точки зору закупити усі матеріали для творчості. Наприклад, для топіарію мені потрібно придбати каву, горщички, різноманітні прикраси, клейовий пістолет тощо; для скрапбукінгу –– безліч декоративного паперу, картону, квіточки, намистинки та стрічечки. По-друге, іноді я «розвіююсь» на різні техніки. Можливо, якби я займалася б чимось одним, мій рівень професіоналізму був би більшим.

Я завжди хочу усе й одразу. Тільки-но побачила якусь нову та цікаву техніку чи роботу в Інтернеті, одразу ж мрію спробувати і собі її зробити. На сьогодні моєю новою залежністю є ляльки Тільди. У соціальних мережах підписана на багатьох майстрів, які створюють цих красунь, але поки що лише милуюсь та надихаюсь їхніми роботами.

Стримує спробувати зшити таку ляльку те, що не маю особливого хисту до малювання.

Мені здається просто неможливим намалювати миле личко для дівчинки. Упевнена, що все зіпсую своїми художніми навиками.

Зараз найбільшою популярністю у мене користуються кавові позитиви. Це такі ароматизовані іграшки, що мають запах кави, кориці та ванілі. Вони невеличкі, тому, відповідно, коштують недорого, а це сьогодні має велике значення. Також кожна іграшка має смішний чи милий напис, і тут вже кожен обирає для себе свій.

Перші вироби я дарувала рідним та друзям, адже навіть подумати не могла, що їх зможе хтось купити. Потім надійшло декілька замовлень уже від друзів моїх рідних, і тут я серйозно задумалась над тим, що це може бути не лише хобі, а й джерело непоганого прибутку. Спочатку створила спільноту у соціальній мережі, де поступово виставляла свої роботи.

Ще одним каналом збуту моєї продукції є магазини з сувенірами у нашому місті, куди я здаю свої роботи на реалізацію. Проте найулюбленішим способом продажу для мене є виставки та ярмарки, де є можливість знайомитись ближче з покупцями та іншими майстрами.

Ідея створення видання «Совина родина» виникла під час вибору теми написання бакалаврської роботи в університеті, коли викладач Ірина Ткаченко запропонувала мені поєднати моє хобі з навчанням. Особливістю книжечки, яку ми виготовили, є її ілюстрації, які створені шляхом фотоінсталяції моїх хенд-мейд героїв.

Ірина Анатоліївна написала цікаву казку про пригоди трьох братиків-совенят.

А я надихнула життям цих героїв (пошила іграшки, зробила будиночок для сім'ї).

Наступним кроком була сюжетна та постановочна фотосесія, фото з якої і стали зображеннями для дитячого видання «Совина родина», за які окрему подяку хочу висловити Артемові Луценку. Сьогодні ми маємо на меті і надалі розвивати цю ідею: дописувати нові історії казки, додавати нових головних героїв та розбудовувати їхню домівку.

Звичайно, я хочу й надалі займатися улюбленою справою, розвиватися та творити. Щодо магазину думки виникали, проте зараз я часом не встигаю створювати вироби на замовлення, а для магазину завжди має бути широкий асортимент товару у наявності. Можливо, у майбутньому я почну продуктивніше працювати.

Але на сьогодні власний магазинчик залишається лише у моїх мріях. Щодо натхнення, так, буває воно зникає, а знайти його іноді досить складно, проте я і не намагаюсь його шукати. У цьому випадку починаю займатися іншими справами, але дуже скоро починаю сумувати за своєю роботою, таким чином моя хандра проходить дуже швидко.