Ольга Краснопольська:
"Зупинятися я не збираюся, бо якщо зупинюсь, то помру"

Мабуть, талант передається генетично. У мене непогано малюють і бабуся, і дядько, і тато. Але пам'ятаю, що в дитинстві мала багато захоплень: хотіла бути і лікарем, і письменником, і музикантом. Але вирішила стати художником лише у 10 класі. Саме тоді я разом з подругою вирішила ризикнути та вступити до дитячої художньої школи імені О. Осьмьоркіна. Туди набирали дітей з 11-річного віку, натомість нам на той час було 15-16 років.

Я взяла всі свої малюнки та пішла до директора закладу. Добре пам'ятаю, що він мене дуже сильно розкритикував. Я навпаки вважала, що в мене талант до малювання. Але у результаті він погодився взяти нас на навчання.

Так склалися обставини, що я паралельно закінчила і художню, і загальноосвітню школи. Вирішила вступати в педагогічний університет.

Тоді ще не функціонував мистецький факультет, але був експериментальний курс "Психологія і образотворче мистецтво", на який я і потрапила.

Також дуже цікаво те, що я закінчила школу з золотою медаллю, тому мені як медалістці були надані певні пільги. Абітурієнти, які здавали перший екзамен на відмінно, вступали до університету автоматично. Першим екзаменом був малюнок. Його я здала на четвірку, тому довелося складати всі іспити. На екзамені з живопису я взагалі отримала «Задовільно», що для мене було шоком. Але все-таки вирішальну роль відіграв середній бал атестату, а також хороша оцінка з екзамену з української мови. Тому мені вдалося все ж таки вступити на державну основу до вищого навчального закладу.

Взагалі життя митця дуже цікаве та багатогранне. Художник, щоб зрозуміти об'єкт свого малюнку, повинен його досконально проаналізувати. Наприклад, якщо я малюю якусь смішну пташку до дитячої книги, намагаюсь вивчити і поведінку, і ареал проживання пернатих. Натомість щоб намалювати людину, потрібно знати особливості кожного її руху.

Художня діяльність тісно пов'язана з бажанням вивчити світ.

Саме під час навчання в університеті я загорілася мрією подорожувати. Художників досить часто вивозять на пленери – процес написання картин з натури. Ми побували не тільки в навколишніх селах, а й в Криму. Я помічала, як у межах одного району відрізняється побут та традиції селян. Ці враження були настільки цікавими, що їх хотілося отримувати знову і знову. Завдяки цьому у мене виникло бажання подорожувати не тільки по Україні, а й за її межами. Навчання переросло у ще одне захоплення – захоплення подорожами.

Після закінчення університету почала шукати роботу. Оскільки я навчалась на державній формі, повинна була відпрацювати три роки в школі. Я не була проти, мені знову ж таки було це цікаво. Намагалася влаштуватися і у школи, і у бібліотеки, і у музеї, але ніхто мене не хотів приймати без досвіду.

Пам'ятаю, як одного разу натрапила на дитячий садочок. Зайшла до завідуючої і кажу з порогу: "Доброго дня! Вам художник не потрібен?". А вона відповідає: "А чому ж? Потрібен". Так я і знайшла свою першу роботу. Пропрацювала у садочку кілька місяців художником-оформлювачем.

Потім якраз на день народження мені зателефонувала директор гімназії № 9 і сказала, що вчиталася в моє резюме. Як виявилося, гімназії, на відміну від загальноосвітніх шкіл, потрібно було мати вчителя образотворчого мистецтв, тому вона вирішила запросити мене. Це була перша серйозна робота.

Коли потрапила в освітянське середовище, воно мене неприємно вразило. Довго витримати не змогла і, чесно кажучи, просто втекла звідти. Зрозуміла, що не зможу реалізувати свій талант художника у гімназії через бюрократію, і одного разу просто не вийшла на роботу після закінчення канікул.

Роботу в галереї "Єлисаветград" знайшла зовсім випадково. Одна моя подруга знайшла місцевому форумі оголошення про набір працівників до галереї. Вирішила зателефонувати до власника, у результаті отримала запрошення на співбесіду. Завжди відверто ставлюся до людей, тому одразу прийшла і сказала: "Я хочу реалізувати себе у сфері мистецтва. Якщо ви навіть не будете мені за це платити, я все одно хочу у вас працювати". Через кілька днів власник зателефонував мені і сказав, що моя кандидатура затверджена.

Робота у галереї дала мені дуже великий поштовх і в творчості, і в житті. Я потрапила у коло творчих та небайдужих людей. Це постійно мотивує до саморозвитку та самовдосконалення.

Одного разу я прочитала наступне: "Занедбати власний талант – найбільший з гріхів". Подумала: «Але ж і в мене є талант, буде негарно, якщо я про нього забуду». Тому вирішила працювати у галереї і паралельно приймати замовлення з декорування приміщень. Працювала над оформленням як розважальних закладів, так і приватних будинків.

Взагалі мені подобається виконувати нестандартні завдання.

Люди, які працюють у сфері ремонту, знають, що однією з найскладніших технік є венеціанська штукатурка. У мене був досвід роботи й з її виготовлення. Взагалі берусь за все, що викликає у мене цікавість.

Звичайно, було б добре, якби творчий процес проходив так, як це показують у фільмах. Насправді це праця. Неважливо, чи є натхнення, якщо тобі потрібно виконати завдання за певний термін.

У дитинстві я була досить кволою, тому потрібно було певним чином покращити стан здоров'я. Через це вирішила, що буду щоденно виконувати фізичні вправи. У 11-му класі навіть кожного ранку бігала, щоб потім успішно здати крос. А потім зустріла свого майбутнього чоловіка, який захоплювався спортом. Це для мене стало своєрідною мотивацією.

Згодом почала займатися у спортзалі. Але одного разу настав такий момент, коли я почала критично ставити до програм, якій мені пропонувала мій тренер. У результаті вирішила, що потрібно не критикувати, а спробувати зробити це самій. Сформувала групу ентузіастів, які погодилися займатися у тренера без досвіду.

Почала працювати над розробкою власних програм.

У спорті, як і в мистецтві, завжди хочу спробувати щось нове. Практично всі види спорту, які розвинені у нашому місті, намагалася випробувати на собі. Зазначу, що стимул схуднути не можна вважати правильним. Найбільш дієвими вважаються комплексні тренування. Наприклад, кросфіт – це інтенсивна програма, розрахована на всі групи м'язів.

Кращий відпочинок – зміна діяльності. Тому вдень я отримую розумове навантаження, а ввечері – фізичне. Під час тренувань я заряджаюсь позитивом. А коли приходжу додому, починаю малювати. Це мої три основні види діяльності. Зараз мені вдається їх поєднувати.

Подорожі – це ідеал мого життя. Здається, що залюбки чкурнула б у вічну подорож. Я – людина, якій потрібно дуже мало для життя, можу пристосуватися до будь-яких умов. Не так важливо, яка у мене вдома побутова техніка. Якщо я навіть і куплю новий холодильний, то й що з того?

Ще з дитинства, мабуть, мріяла про гори. У мене дід був геологом. У нього було безліч фотографій на фоні гір.

І мені дуже хотілося побачити ці красиві засніжені вершини на власні очі.Довго не виходило організувати подорож у Карпати. Але у минулому році ми з чоловіком все-таки поїхали туди. Отримали незабутні враження. З кожної подорожі ти повертаєшся іншою людиною.

Люблю спонтанні поїздки. Так само і в Грузію ми потрапили випадково. Просто купили квитки на літак, не бронюючи наперед номерів у хостелі чи готелі.

Планів у мене дуже багато, у тому числі і з галереєю "Єлисаветград". Зупинятися я не збираюся, бо якщо я зупинюсь, то помру. По-перше, хочу зробити ривок у сфері живопису, тобто взяти участь у колективних виставках і провести персональну. По-друге, все життя мріяла стати художником-ілюстратором, тому планую спробувати себе і у цій сфері. По-третє, хочу більше реалізувати себе у плані дизайну інтер'єрів. Це теж дуже цікаво.

По-четверте, відчуваю необхідність отримати теоретичну базу у сфері фітнесу. Досвід досвідом, але теорія теж необхідна. По-п'яте, хочу організувати разом зі своїми колегами з галереї "Єлисаветград" мистецьку тусовку, щоб могли зароджуватися нові проекти. Поки що художнього життя у Кропивницькому немає. Також відсутній мистецький простір. І є люди, які мене у цьому плані підтримують.