Єгор Похиленко:
"Поки є можливість повертатися додому, я буду це робити"

Я народився у танцювальній родині. Батько у мене танцював, мама працювала костюмером. Все почалось у п'ять років. У мене не було особливого вибору. Саме тоді мене відвели у ансамбль "Пролісок". Після восьмого класу пішов навчатися у хореографічний ліцей при школі мистецтв у Анатолія Короткова, після цього – у педагогічний університет на відділення хореографії.

Вчителем я почав працювати після закінчення університету і до 2015 року. Переважно тренував малюків. Це дуже хороша робота, тому що ти вкладаєшся в майбутнє, в перспективу. Єдиний суттєвий недолік – зарплата. Все інше – суцільні плюси. Окрім цього, постійно розвивався. Працював у модельному бізнесі приблизно п'ять років. Ось це робота була саме для душі.

Ідея створення акробатичного балету не була особисто нашою. Руслан Згривець виявив бажання організувати чоловічу групу підтримки для баскетбольної жіночої команди. З цим питанням він звернувся до нас. Ось так я і вирішив створити різноплановий чоловічий балет. Він існує уже впродовж трьох років.

Спочатку все було просто (у баскетболі тайм-аут триває до однієї хвилини, тому наші виступи мали займати приблизно 40 секунд). Далі почав переглядати відео з чемпіонатів. Звідти беру певні ідеї і змінюю їх під себе.

У мене колись була футболка з написом "Працюй старанно". Через деякий час у мене з'явилась кофта – "Або працюй, або іди додому". Мабуть, це і є мої життєві кредо.

Я – надзвичайно лінива людина, поки питання не буде стосуватися хореографії.

Якщо в щось вкладаю свої сили і бачу результат, починаю ще більше над цим працювати.

Також думаю, що заздрити – безглуздо. Слухати порад треба тільки від тих людей, які змогли чогось досягти у житті. А людину з вулиці, вважаю, слухати марно.

За кордон, як і всі інші, я поїхав за грошима. Тоді був саме такий період, коли підвищився курс долара і фінансів перестало вистачати. Слава богу, за кордоном були друзі, які допомогли нам вийти на потрібних людей. У принципі нічого складного у цьому немає. Головне – знайти правильних людей, які в результаті не залишать тебе одного у чужій країні.

Перша поїздка у Китай тривала впродовж двох місяців. Все пройшло вдало. Ми повернулися Україну з грошима, які почали витрачати на розвиток.

Так відпрацювали сезон в Україні, а потім почалась осінь, і ми вирішили поїхати знову у Китай.

Через деякий час згадав про друзів у Португалії, написав їм. Ми зійшлися на вигідних умовах один для одного і через два тижні після повернення з Китаю вилетіли до Португалії. Там ми не відпочивали, намагались взяти участь у всіх можливих концертах. Тепер нас запрошують там проводити майстер-класи у якості запрошених гостей.

Не можна ледарювати та зневірюватися. Це найголовніше. І в мене у житті бувають складні моменти. Візуальна картинка може бути яскравою, а коли ти приходиш додому, знімаєш все це і залишаєшся один. Не все так красиво насправді, як може здаватися на перший погляд.

Інколи бувають сварки між учасниками балету.

Незважаючи на це, глядачу ми намагаємось цього не показувати. Створюємо образ успішного колективу.

Головні поради – рухатися, намагатися створювати вигляд успішної людини. Якщо так чинити, щастя прийде до тебе самостійно. Не треба ні в якому разі скаржитись. Завжди відповідайте, що у вас все чудово.

Багато хто запитує, чому я не відкрию власну школу. Відповідь достатньо проста: я не сиджу тут. Одночасно це пояснює, чому у мене немає сім'ї.

Складно знайти людину, яка буде чекати твого повернення в Україну впродовж шести місяців. А якщо так, який сенс будувати з такою людиною стосунки?

Нічого не можу сказати щодо найближчих планів. Буду зважати на ситуацію в країні. Навіть не хочу думати про переїзд, але якщо цього будуть вимагати обставини, доведеться зробити це.

Зараз надходить дуже багато пропозицій з-за кордону. З нашим дипломом, там можна отримувати хороші гроші. Є багато варіантів, але поки є можливість повертатися додому, я буду це робити.