Я навчалась на природничо-географічному факультеті на кафедрі біології за подвійною спеціальністю "Біолог, вчитель біології та хімії". Обрала цю професію, тому що відчувала поклик до вивчення саме цих наук. Коли прийшла студенткою на перший курс, з захопленням слухала викладачів, які викладали саме ті дисципліни, які мене завжди цікавили. Ентузіазм не пройшов, мені і досі подобається вивчати їх. Почала працювати на другому курсі.

Мій хороший друг, колишній арт-директор Дендропарку Михайло Кісельов запросив спробувати себе в ролі журналіста. Я ще зі школи брала участь у створенні шкільних газет, писала для університету.
Спочатку було страшно, адже мені виповнилося всього 18 років. До того ж навчалась я зовсім в іншій галузі, проте змогла побороти свій страх. Спробувала. Мені було цікаво працювати саме в сфері розваг і писати про ті емоції, які у мене безпосередньо викликав той чи інший захід.

Зараз працюю арт-директором. Ця робота дуже складна. Тобі потрібно постійно тримати все в голові, нічого не можна забути. Ти живеш у постійному приємному стресі. Це робота, у якій ти не застрахований від форс-мажорів, поганих погодних умов, фізичних травм. Окрім цього, ти постійно мусиш розвиватися та шукати джерело натхнення, тому що програми не мають бути однотипними, адже потрібно чимось дивувати людей. Це складно, тому що ти маєш догодити абсолютно різній віковій категорії. Через це потрібно розумітися як на інтересах підліткових, так і бажаннях мам із зовсім маленькими дітьми. Вікові особливості потрібно враховувати.

Але мене мотивує віддача. Коли я бачу, що захід подобається публіці, отримую заряд позитивних емоцій і розумію, що рухаюся правильним шляхом. Хоча спочатку шкодувала, що не можу бути присутньою на родинних виїздах на природу чи сімейних святах. Навіть на свій день народження я працюю. Але друзі та рідня ставляться з розумінням до цього, тому що хочуть, щоб я була щасливою, а моя робота мене робить такою.
Коли є вільний час, мені подобається готувати та прибирати. Я – жахливий перфекціоніст. Мені потрібно, щоб удома все було ідеально складено. Якщо речі не на своїх місцях, це мене виводить з рівноваги.

Я – людина, яка не може працювати в іншому графіку. Коли у мене вихідний і потрібно провести час вдома, можу навіть впасти в коротку депресію від того відчуття, що мені ніхто не телефонує по роботі. Якщо я буваю вдома більше двох днів, одразу хочу на роботу. Швидкий та інтенсивний стиль життя мені імпонує. Він може втомлювати фізично, але водночас надихає морально. Можливо, я можу назвати себе кар'єристкою.

Зараз для мене у пріоритеті є не створення сім'ї, а самореалізація та незалежність. Звісно, є життєва мета – досягти успіху, проте поки що не визначилася зі шляхом, у якому я хочу розвиватися. З одного боку дуже люблю свою спеціальність, а з іншого – мене поглинула сфера розваг. У першому варіанті більше розвитку, тому на сьогодні намагаюсь поєднати ці дві мети, а далі буде видно, куди мене приведе життя.

У мене мало часу на перегляд фільмів. Я віддаю перевагу читанню книг перед сном. Мені більше подобається будувати картини візуалізації у своїй свідомості, а не споглядати вже готовий результат.

Я привчала себе до літератури з постмодернізму. Починала з українського – Любко Дереш, Ірена Карпа, Сергій Жадан. Потім зрозуміла, що мені цього замало. Поступово перейшла на французький постмодерн – Фредеріка Бегбедера.

Прочитала всі його книги, але мене не покидало бажання вирости ще в інтелектуальному плані. Так я прийшла до творчості Рея Бредбері, зокрема його антиутопії "451 градус по Фаренгейту". Подібні книги дозволяють змінити себе для того, щоб навчитися звертати увагу на оточуючий світ.

Потім захопилася творчістю Ремарка. Його романи мене надихають. Мені потрібно прочитати хоча б декілька сторінок перед сном, якою втомленою я не була б.

Після кількох років роботи стала лояльніше ставитися до певних речей. Деякі викликали у мене агресію чи паніку, зараз я відношусь до них, навпаки, більш спокійно та консервативно. Саме тому вважаю, що робота змінює мене на краще. Я не люблю людей, які говорять, що вони – нещасні. Не з тієї причини, що не хочу слухати про їхні проблеми, а просто тому, що у них є все, але вони цього не цінують.

Саме тому я в собі виховала поціновувача тих дарів, які мені дала природа та моя родина. Через це можу себе назвати абсолютно щасливою людиною.

Разом з тим я вимоглива до себе. Найжорсткіший критик – це я сама. Окрім цього, не можу демонструвати свою слабість. Мене можуть вразити близькі люди, але вони не роблять мені боляче.

Дуже складно говорити про себе. Я не впевнена, що знаю себе до кінця, оскільки не пережила всі життєві обставити, які мене розкрили б повністю.

Звісно, є риси, які хочу викорінити в собі. Мій знак зодіаку - телець, а це означає, що я – дуже вперта. Але мене з дитинства вчили йти на компроміс для того, щоб уникати конфліктних ситуацій.

Ще я не терплю неправду та несправедливість. Це те, що мене може максимально вивести з рівноваги.

Прагматиком у моїй роботі бути складно. Якби я не була наполовину мрійницею, у мене не було б натхнення створювати свята. Думаю, що творчі особистості на 50% – мрійники, а на 50% – прагматики.

Мені подобається подорожувати, тому що так ти отримуєш змогу побачити, як живуть люди в іншому середовищі. Це допомагає розкрити свою особистість і пізнати для себе щось нове. Але якщо я затримуюсь довше чотирьох днів у іншому місті, починаю відчувати перенасичення, що призводить до дискомфорту.

Найбільше мені запам'яталася поїздка до Західної України. Цей куточок мене надихає.

У мене рідня по татовій лінії живе в Ужгороді. Навіть море не так заворожує, як полонини та гори. Це особливе місце на земній кулі, думаю.

З самого дитинства хотіла б побувати на карнавалі в Ріо-де-Жанейро. Мене з самого дитинства заворожував ентузіазм та оптимістичність латиноамериканців. Вони до цього свята готуються майже рік. Я не знаю, мабуть, аналога йому немає у світі.

Саме зараз вважаю себе успішною. Я рано почала працювати. Зайняла посаду арт-директора Дендропарку в 19 років.

Вважаю це своїм особистим досягненням, тому що такий шанс випадає дуже рідко.