Вадим Хрипливий:
"Не місце мене прив'язує, а люди, які там є"

Я розвивав екстрим-культуру ще в Донецьку впродовж двох місяців, а потім уже переїхав до Кіровограда. Знайомі почали роз'їжджатися по Росії та Україні. Через це у мене вже не було сенсу залишатися на Сході.

Чому переїхав саме у Кіровоград? Уся справа у тому, що тут не було екстрим-культури. У Києві, Запоріжжі, Дніпропетровську екстрим-клуби існують уже впродовж 10-15 років, тому з ними було б важко конкурувати у створенні власного контенту.

Окрім цього, у Кіровограді проходив військову службу у 2009-2010 роках у третьому полку спеціального призначення.

До цього я працював шахтарем. Вдячний воєнкому, який повірив у мене і забрав у армію з вагою у 107 кілограм. Саме там я побачив, що можу більше. Схуднув на 30 кілограм і почав займатися улюбленою справою.

До усіх локацій я адаптують достатньо швидко. У мене немає відчуття "своя"-"чужа" домівка. Я думаю, що в будь-якому місті я знаходився б у комфорті. Але не місце мене прив'язує, а люди, які там є.

Сам не думаю переїжджати у інше місто. Мені тут потрібно тягнути ношу, з якою я пов'язав своє життя. Я хочу зробити так, щоб екстрим-культура розвивалася у Кіровограді навіть у тому випадку, якщо мене тут не буде.

Слово "труднощі" – абстрактне. Все пізнається у порівнянні. Не скажу, що зараз мені легше, ніж це було раніше. Навпаки, ти постійно задаєш планку, ростеш і через це доводиться напружуватися. Немає такого, що раніше було важко, а сьогодні легко. Зараз є інші завдання, які вимагають більших витрат. Пам'ятаю свій перший захід. Тоді відчував хвилювання. Були сумніви на рахунок того, чи наберу я людей.

Були великі ризики, спочатку потрапляв у мінуса. Зараз є кілька основних завдань, які потрібно вирішити. Зокрема це партнерська робота, популяризація клубу, формування графіка заходів, щоб усі івенти користувалися попитом. Це комерційний проект, тому що ми – незалежні. Намагаємося заробляти на популяризацію екстрим-культури самостійно. Співпраця можлива лише на партнерських умовах.

Спорт – це ефективний інструмент для виховання хорошого характеру. Він не дозволить тобі зламатися у складних ситуаціях. Ти міг би уже давно здатися, але продовжуєш іти до своєї мети просто на ентузіазмі.

Зараз займаюся кроссфітом, до цього був бокс та біг. Кроссфіт – це більше ніж спорт, у ньому завжди є момент змагання. Ми регулярно виїжджаємо на івенти, організовуємо тренування на березі річки.

Я не втомлююся. Ми спілкуємося у кроссфітовському колі. Є люди, для яких алкоголь – це нонсенс, а є ті, хто після тренувань у п'ятницю іде у бар пити пиво.

Вони запитують мене, як я відпочиваю після роботи. Я їм відповідаю, що взагалі не напружуюся. Хіба що після фестивалю потрібно морально відновитися. По кілька днів сиджу вдома і мінімально приділяю час для спілкування з людьми.

Для мене зараз спорт – це звична справа. Потрібно чітко ставити мету, якої ти хочеш досягти. Є ще один інструмент, який мотивує: коли я добре проводжу тренування, потім балую себе. У харчуванні себе жорстко не обмежую, хоча стараюся. Переважно споживаю каші, макарони, м'ясо. Борщі часто не їм. Готую для себе сам. Інколи навіть дивую дівчат, тому що готую краще, ніж вони.

Я пам'ятаю свій перший стрибок. Багато чого зараз би віддав, щоб знову відчути ті емоції. Уперше я стрибав у Запоріжжі у 2013 році. Тоді під час польоту мені здавалося, що душа доганяє моє тіло.

Після цього став впевненішим у собі.

Роуп-джампінг – це найперший інструмент, який потрібно спробувати з екстрим-дисципліни. Він є найбезпечнішим та най адекватнішим з усіх інших. Від тебе нічого не вимагається, крім здорового тіла, організму та бажання. Прийшов, заплатив, пройшов інструктаж впродовж 10-15 хвилин, стрибнув і все.

Я не люблю статути, не люблю, коли мною командують. Я, як творча людина, люблю спілкуватися з людьми, відвідувати тренінги, які присвячені власному саморозвитку, вивчаю психологію. Мені, як керівнику, доводиться багато спілкуватися з людьми. Головне – це діалог з ними, а не монолог.

Окрім цього, вступив на факультет фізичного виховання. Мені було важливо зрозуміти людську фізіологію.

Зараз ми знаємо багато про що, але не про свій внутрішній стан. Фізичне виховання – це один з інструментів, який допомагає вивчити себе зсередини.

Зараз стараюсь контролювати свій гнів та обурення. Зараз більше слухаю "Нову філософію життя" Жака Фреско. Намагаюсь тримати себе на плаву і не створювати дисбалансу власному внутрішньому стану.

Якщо чесно, нас бідні більше критикували, а мільйонери, навпаки, підтримували. Подорожуючи автостопом, нам більше траплялися середньостатистичні люди, які говорили: "Навіщо вам це? Ідіть працюйте". Мільйонери, навпаки, говорили: "Ви – круті хлопці. Я хоч і заробляю мільйони, але не можу виділити на себе часу. Вам просто заздрю".

Подорожував не лише по Україні. Був у Росії та Грузії. Накатав близько 18 тисяч кілометрів, а моя напарниця – більше 80 тисяч. Їй подорожі автостопом подобаються, у мене інколи від них буває оскома. Три тижні я добирався до Мурманська, а потім думав, якби скоріше потрапити додому. Раніше я не ставив цілей і не отримував кайфа від автостопа. Можу, хочу, вмію, але інколи набридає.

У людини є різні цінності. Якби я зустрів себе на вулиці, сказав би: "Так, він - крутий". Але з іншого боку у мене немає "Ламборджіні" та котеджу.
У мене відсутнє чітке поняття успіху.

Рівень користі від своєї роботи я вимірюю у впливі на інших людей. Зараз кількість учасників збільшилася, але справа не у тому. Головне, що люди знають про наш клуб та радять нас іншим.

Хочу полетіти у космос. Не знаю, коли саме, але ця мрія здійсниться. Я люблю розмірковувати над тим, якою є нікчемною одна людина і якими є потужними сім мільярдів.

Бувають такі моменти, коли починаю думати над тим, а чи не варто повернутися на шахту. Але потім розумію, що потрібно продовжувати займатися своєю справою.