Сергій Кузьменко:
"У політиці немає нічого неможливого"

Дитинство не складається з одного дня. Думаю, що в різні час були різні мрії. Спочатку хотілося бути футболістом, потім – вчителем, згодом – військовим. Врешті усі ці мрії у певній мірі реалізувалися у тих справах, над якими я працював. Зокрема займався бізнесом й аграрними справами. А моє захоплення історією та гуманітарними науками мають відображення у тому плані, що я продовжую працювати з людьми.

Дитинство моє пройшло на Олександрійщині у селі Головківка. Я там закінчив середню школу. Після цього навчався у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. З частиною однокурсників я і досі маю товариські та ділові відносини.

Я рішення у житті приймаю завжди сам. Батьки намагалися багато чого розповісти про переваги тих чи інших професій, але остаточний вибір був за мною. Рішення піти батьківською дорогою і займатися сільським господарством було пов'язане з тим, що моє дитинство проходило у селі. Я бачив, чим займається батько. Ще школярем влітку воду розвозив, працював на зернозбиральному комбайні. Жив цим і мені це подобалося.

Саме тоді, коли я закінчував школу, відбувався перехід від радянських колгоспних відносин на селі до більш індивідуальних. Формувалася приватна ініціатива. Я вважав, що Україна – це аграрна країна, у якій сільське господарство буде мати активний розвиток. Це, власне, і відбулося. Сьогодні ми дійсно можемо говорити за успішні проекти у сільському господарстві, які були реалізовані в Україні.

У політиці немає нічого неможливого. У цьому році виповнюється десять років, відколи я почав працювати на державних посадах. Це і місцеве самоврядування (був головою адміністрації Олександрійського району), і депутатство. Зараз, власне, я – очільник області.

Я переконаний, що успішні країни мають розвиватися у всіх напрямках, зокрема в гуманітарній сфері та напрямку машинобудування. Це те, що завжди було у фарватері економічних змін.

Україна має унікальні запаси корисних копалин, які можуть бути сировиною для різного виробництва. Саме тому усім зрозуміло, що країна, яка знаходиться у гарних природно-кліматичних умовах і має унікальні чорноземи, буде завжди успішною в аграрному напрямку. Але заможні країни – не ті, які мають тільки виробництво. Вони відрізняються багатьма етапами формування додаткової вартості. Якщо ми будемо мати і переробку, і добувну галузь, і машинобудування, і IT-технології, це буде говорити про те, що країна є заможною. А чим заможнішою буде країна, тим кращий рівень життя матиме населення. Відповідно, люди будуть більш забезпеченими та щасливішими.

Абсолютно, це пов'язано з дитинством. Я у школі дуже багато ганяв у м'яча. Це було улюблене хобі, тому ми витрачали на нього весь вільний час. Зрозуміло, що вся передова молодь села займалася футболом. Я був серед них. Після закінчення інституту, коли почали займатися бізнесом, створили власну аматорську команду. Окрім цього, збудували невеликий футбольний стадіон у селі Головківка. Ми стали чемпіонами, виграли кубок області.

Потім з'явилася ідея спробувати себе у професійному футболі. Це була друга ліга. Ми здобули перемогу у ній, а потім – у першій. І ось з минулого року наша команда знаходиться у найвищому спортивному дивізіоні.

Я сподіваюся, що ми зможемо зробити український футбол більш цікавим, якщо там будуть такі команди, як "Олександрія" та "Зірка". Україна – це не тільки "Шахтар" і "Динамо Київ", це ще багато міст та містечок. Якщо буде більше професійних команд, змагання будуть цікавішими.

Я ставлюся до будь-яких поразок як до можливості в майбутньому отримати перемогу. У футболі немає жодної команди, яка тільки вигравала б. Поразка необхідна для того, щоб привести до ладу мізки футболістів і щоб вони ще раз подумали про те, що це професійний вид спорту, у якому потрібно стовідсотково віддаватися своїй справі. Футбол – це ще і фарт. Він прекрасний у тому, що є непередбачуваним. Не можна заздалегідь сказати, який буде рахунок і хто саме переможе.

Нічого страшного не відбулося у тому, що команда програла. Я думаю, що гравці будуть більш відповідально ставитися до своєї роботи і обов'язково перемагати під час наступних зустрічей. У це я вірю і сподіваюся, що хлопці хочуть того самого.

Як і в кожної нормальної людини, у мене бувають вихідні, інколи – відпустки. Коли таке відбувається, безумовно, я маю можливість займатися приватними справами, спілкуватися більше з родиною, читати книги, їздити на відпочинок. Усе це норма, як і має бути.

Не дивлячись на те, що я маю дуже багато роботи, кожного дня спілкуюся зі своєю родиною. У нас є спільні сніданки, інколи – спільні вечері, звичайно, коли батько додому приходить не після 22 години. Тому час для того, щоб поспілкуватися з родиною та дітьми, знаходжу завжди.

Якщо ти не відчуваєш того, що добре працюєш над вихованням своїх дітей, тоді виникає питання: чи успішний ти на роботі, якщо не справляєшся зі своїми батьківськими обов'язками? Я думаю, щоб бути успішною людиною, треба правильно використовувати той час, який є. А я, як люблячий батько, намагаюся знаходити час для того, щоб бути разом з родиною.

Мене завжди цікавила історія. Ті книги, які я читав, були пов'язані з різними історичними періодами розвитку цивілізації. Мене завжди цікавила друга половина XIX століття. Наприклад, Пірмонт Морган – це успішний американський підприємець, який народився 1837 року у США і був яскравим прикладом успішності з американської точки зору як в промисловості, так і в банківській та фінансовій сфері. Мені був цікавий його життєвий шлях і те, чим він займався. Та величезна кількість бібліотек, які він побудував, збагатила американську націю у культурному плані.

Згадаємо Вінстона Черчилля. Ми знаємо, що він починав працювати журналістом, а згодом став успішним політиком. Перемагав, потім програвав вибори, але знову приходив до влади. Це приклад людини, яка ніколи не зупинялася і продовжувала боротися навіть тоді, коли зазнавала поразки. Ми добре знаємо, що він, прийшовши до влади у 1940-му році, фактично виграв війну та зберіг свою країну від руйнувань. Незважаючи на це, він програв вибори у 1945 році, а потім повернувся у досить дорослому віці.

Якщо ми говоримо за літературу, то мене цікавить історія і постаті, які цю історію творили і, на мій погляд, були успішними. Зрозуміло, що читав також про тих, хто правив у Радянському Союзі. Але я не можу сказати, що у мене є улюблений автор, тому що цікавлюся літературою здебільшого історичного напряму.

Ні в якому разі. Я – дуже демократичний та люблячий батько. Інколи дружина говорить, що я балую дітей. Але дитинство, мабуть, дається саме для того, щоб бути щасливим.

Старшого сина, якому виповниться через місяць 18 років, уже вчу дорослих речей, а для доньки роблю все, щоб у неї було щасливе дитинство. Їй сім років, грамоту вона вже вивчила, тому вся родина у нас уже освічена, всі ми вміємо писати та читати (сміється).

Я вважаю, що кожен повинен сам обирати, ким він хоче бути. Яку професію не обрали б мої діти, я буду щасливим, якщо вони любитимуть свою справу. Це найголовніше, а моє завдання полягає у тому, щоб допомагати їм.

У мене син навчається в Україні. Закінчив перший курс Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мені подобається, що там поглиблене вивчення іноземних мов. Я, безумовно, хотів би, щоб діти отримали добрі знання, володіли іноземними мовами, адже в сучасному світі, якщо ми хочемо швидше інтегруватися і мати можливість спілкуватися зі своїми друзями з різних країн, це дуже важливо. Тому тут навіть є вимога, що мову треба вчити, її потрібно знати обов'язково.

Я не виключаю, що з'явиться можливість проходити практику за кордоном. Це все нормально. Але на сьогоднішній день, я вважаю, що в нашій країні є високого рівня кваліфікації вузи, у яких навчалося дуже багато успішних людей. І цих знань достатньо, щоб себе реалізувати. Якщо по закінченню чотирьох років буде прийнято рішення продовжувати навчання за кордоном, я його підтримаю. Буде бажання, будемо рухатися далі.

Я не підводжу ніяких підсумків. Сподіваюся, що ще буду корисним Кіровоградській області і суспільству взагалі. Сьогодні я продовжую займатися роботою. Багато проектів, які ми реалізуємо, ще не є закінченими. Вважаю, що ми робимо правильні речі.

Я себе вважаю успішною людиною, тому що ті проекти, якими я займався у своєму житті, мали успіх. Це стосується як економіки і бізнесу, так і гуманітарної сфери. Будучи державним менеджером, головою районної держадміністрації, можу сказати, що дуже багато керівників говорили про те, що на той час я був кращим головою адміністрації. Про це говорили публічно. Це підтверджує та кількість відремонтованих доріг, дитячих садків, шкіл та кілометрів збудованих газопроводів.

Під час парламентських перегонів у тому районі, де я працював в адміністрації, за мене проголосувало 70% виборців. Якщо ще хтось в області отримає такий результат, я тоді скажу, що я – успішний, але на другому рівні. А поки що я – на першому.