Ірина Ткаченко:
"Головне – любити і не боятися виявляти свою слабкість"

Все колись починалося з туристично-краєзнавчих таборів для школярів, але з часом ми почали працювати зі студентською молоддю. За цей час ми навчилися проводити якісні таборівки. За плечима – багато експериментів, здобутків, сміливих рішень, команда, з якою ми плануємо кожен черговий кемп. Ми переконалися, що таборову атмосферу не замінити комфортними тренінговими залами.

На таборі всі стають природніми, відкритими, відважними, вільними. За чотири-п'ять днів кемпу реально опанувати певну складну проблему, тому що її допомагають вивчати практики. Наша мета – створення дієвих платформ для неформальної освіти, яка доповнюватиме ту освіту, яку мають учасники. На кемпах люди вчаться мирно співіснувати, домовлятися, працювати, діяти командно. Це хороша школа для особистісного розвитку.

У нас вже є мережа освітніх кемпів. Кожен має свою тематику. Крім традиційного медіакемпу "Чистий простір", який п'ять років поспіль проходить на Знам'янщині у Мамаєвому Яру поблизу села Цибулеве, у нас буде зимовий "Book Camp read and travel", присвячений темі книг і мандрів. Він щороку проходитиме у Світловодську. Весняний — урбаністичний табір.

Перший ми провели на острові Байда. У Кіровограді будемо організовувати "Project Camp" на тему проектного менеджменту з акцентом на використанні медіа для просування проектів, їхньої популяризації. Всі ці табори будуть у єдиній мережі. Їх об'єднує медіа, але є різні тематичні акценти і наші учасники стверджують, що кожен кемп не схожий на попередній.

Щороку літній кемп "Чистий простір" порушує актуальну проблему медіа: інформаційні війни та маніпуляції, інформаційна безпека, свідоме медіаспоживання, миротворчий потенціал ЗМІ тощо. Ювілейний кемп присвячений медіабрендингу. Це його особливість. Є певний тематичний перегук з весняним "Media urban camp", що відбувся на острові Байда (Хортиця) і був присвячений вивченню медіа та урбаністики.

Ми спробуємо використати інструменти сучасних медіа для просування села. Ключова подія кемпу — медіаекспедиція в село Цибулеве, під час якої наші учасники спілкувалися з місцевими жителями та створювали Facebook-репортажі. Наша мета – показати так звану неавторизовану історію села через людей, які там живуть і є її творцями.

Тематика урбаністики зараз дуже актуальна, але в Кіровограді цей напрямок малорозвинений. Оскільки ми працюємо в системі освітніх кемпів, ми вирішили підняти тему урбаністики. Ставили перед собою мету створити середовище, де люди з різних міст зможуть обмінятися своїми успішними практиками: що вони корисного роблять для міста, які проекти реалізовують, щоб відбувся міжміський діалог. Однією з задач була спроба створити інкубатор ідей, щоб учасники кемпу могли поглянути на своє місто як на гуманітарний простір, де починається осмислення себе у місті.

Посил, що був від спікерів і окремих учасників, — це діалог, партнерство і обмін досвідом. Зараз є потреба створювати платформи для обміну досвідом. Свідомі громадяни осмислюють пройдений іншими людьми шлях, адаптовують у своїх умовах міста, не допускаючи помилок, які пройшли колеги з інших міст. Звичайно, це складні речі, але я сподіваюся, що учасники після кемпу спробують втілити їх у життя. Кожна людина може сформувати навколо себе такий простір однодумців, з якими можна щось реалізовувати в команді.

Якби мені хтось сказав, що у мене буде троє синів від мого найкращого друга, однокласника, — я не повірила б. Ніхто не говорив, але так сталося. І це щастя. Назарій, Любомир і Матвій — це найцінніше, що у нас.
Багатьом здається, що у Ткаченків все круто. Ні...За всім, що є зараз (ніби є все, крім власного житла та авто), важка праця, недоспані ночі, активна робота, постійні проекти... Завдяки нашим дітям ми багато встигаємо. Діти дисциплінують і не дають права здаватися. Ми постійно відчуваємо підтримку батьків.

Я знаю, що таке стреси. На жаль, знаю. Всі види спорту вже тепер жіночі... Я сприйняла цей принцип, і досі за ним рухаюся, але це потребує часу, здоров'я, нервів.Але по-іншому не отримується. Зі стресами борюся шоколадом і глянсовими журналами. Радію, що в моєму оточенні є надійні друзі — дуже вдячна їм за допомогу, підтримку, терпіння. Мій досвід, можливо, не показовий. Найкращий вчитель — власний досвід. Головне, усвідомлювати відповідальність і сприймати її. А ще - любити і не боятися виявляти свою слабкість!

Головне — ставитися до всього, що з тобою відбувається, по-філософськи, часом іронічно, але, звичайно, серйозно. Я оптиміст за світоглядом і для себе шукаю додаткові мотиви для того, аби не втрачати сенс в роботі. Надихають діти, підтримують чоловік та батьки. Без партнерства і довіри не буде хороших результатів і відчуття задоволення від роботи.

Відпочинок у класичному розумінні у нашій родині відсутній. Чоловік полюбляє мандрувати Чорним лісом, активно займається марафонським бігом та спортивним туризмом — це хобі і наших синів. Я спробувала артфототерапію як хобі, люблю кулінарні експерименти.

У нашій родині великі зміни. Кардинальні. Нова робота, нова професія... Багато викликів, які ми маємо сміливість прийняти. За ці два місяці підготовки Сергій Ткаченко до роботи в патрульній поліції я ніколи не була сама. Завжди були поряд батьки-друзі-куми. Далі — нові режими, ритми, виклики, інша цільова аудиторія.

Сергій чесно йшов до своєї мети. Як громадянин, як спортсмен, як чоловік. Я щиро бажаю патрульній поліції залишатися прикладом чесної поліції. Я бажаю реформ і змін в інших структурах нової поліції. Щоб все було системно, чесно.

Я дуже вперта. Так стверджує чоловік. Якщо щось задумала, то обов'язково це зроблю. Після народження трьох дітей не боюся ніяких труднощів. У моєму житті були різні події та виклики, які загартували характер, але не зруйнували тієї доброти. Я дуже сентиментальна людина. Плачу рідко, але якщо плачу, то на це є причина.

З негативного — зараз дуже різко реагую на якісь подразники. Можу нервувати, покричати, написати гнівний пост на Фейсбуці. Стала повністю нонконформісткою. Це, мабуть, вікове. А взагалі мені властива та хронічна українська доброта, від якої доводиться час від часу страждати.

Успіх в моєму житті вимірюється щастям, професійною та особистісною реалізацією, якісним спілкуванням, спільними проектами. Я зрозуміла, що насправді людей роблять щасливими людські стосунки, дружба.

Моя мрія дуже проста — вона пов'язана з мріями наших синів про власне житло, собаку, кота і курей на подвір'ї. Прості мрії, які зроблять нашу родину щасливішою!