Роман Колісніченко:
"Я не буду співпрацювати з політичними партіями, які орієнтуються на Росію"

Я навчався у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені В. Винниченка. У 2000 році вступив на історичний факультет цього навчального закладу, а у 2005 році закінчив магістратуру.

Про свій вибір не пожалкував. Ще з учнівських часів мріяв бути викладачем. Це дійсно була моя мрія. Дуже хотів бути викладачем і працювати у вищому навчальному закладі, тому серйозно підходив до навчального процесу.

Починаючи з першого курсу і закінчуючи останнім, був відмінником навчання і отримав бакалаврський та магістерський червоні дипломи з відзнакою.

Я навчався, тому що мені це подобалося. Від цього дійсно отримував задоволення. І, врешті-решт, коли завершив навчання, збулася моя мрія: я почав працювати викладачем у Міжрегіональній академії управління персоналом.

Я є членом партії "Батьківщина" ще з 2001 року. Коли мені було 18 років і я навчався на першому курсі, вступив до партії. Чому вступив? Тому що мене не задовольняла та політична ситуація в Україні, яка була на той момент. У мене було бажання змінити ситуацію у країні на краще. Я проаналізував на той момент, наскільки міг це зробити, весь спектр політичних партій, які на той момент функціонували.

Зрозуміло, що розглядав, насамперед, опозиційні партії. Провладні сили мене не цікавили, оскільки саме вони на той момент доводили країну до жахливого стану. Прийняв для себе рішення, що ця політична сила є єдиною, яка здатна щось змінити в цій країні.

Саме тому прийняв рішення вступити до її лав. Почав активно боротися. Зараз уже можу про це розказати, а тоді я про це говорити не міг. Велася серйозна підпільна боротьба, тому що і правоохоронні органи, і усі контролюючі структури працювали на владу.

Я займався тим, що усіляким чином боровся за просування ідей партії у студентському середовищі. Я спілкувався зі студентами, залучав їх також до партійного життя. Дуже багато було байдужих, але байдужість – це те, що найбільше шкодить сучасній демократії. Працював над тим, щоб люди не були байдужими, щоб вони цікавилися політичними проблемами, оскільки саме від вирішення цих проблем залежить все наше життя.

У 2003 році, враховуючи те, що я займав таку активну позицію, мене було обрано керівником обласної молодіжної організації "Батьківщина молода". Коли я навчався на п'ятому курсі, студентами Кіровоградського педагогічного університету було організовано ініціативну групу, яка поставила собі за мету відставку тогочасного ректора. Ми вважали, що ця людина себе скомпрометувала, грубо порушуючи права студентів під час передвиборчого процесу та допускаючи активну агітацію на користь Віктора Януковича.

Порушення були дуже грубі. Ющенко – кандидат, якого ми на той час підтримували, приїжджав до Кіровограда і намагався провести мітинг на площі Богдана Хмельницького. У той момент двері в корпусах просто зачинялися, а студентів примусово змушували сидіти на місцях для того, щоб вони не могли взяти участь саме у цьому мітингу. Мова йшла навіть про фізичні обмеження та тиск.

Саме тому ми зі студентами вирішили, що ця людина має бути звільнена. Ми двічі голодували. Перше голодування було під стінами Міністерства освіти, друге – під стінами Секретаріату Президента. Боролися ми всього кілька місяців. Розпочинали з того, що на прес-конференції заявили про вимогу відставки тогочасного ректора. І під час другого голодування ми отримали звістку про те, що наші вимоги виконано: ректор звільнений.

Після цього настає 2006 рік. Тоді відбулися місцеві вибори, і я балотувався від партії до Кіровоградської обласної ради. Це було перше моє балотування, я був десятим номером у списку і пройшов до депутатського корпусу Кіровоградської обласної ради. У минулому році пішов до Кіровоградської міської ради. Ми поспілкувалися з колегами про те, що треба йти представляти інтереси партії там, щоб якимось чином вирішити усі ці проблеми на рівні міста.

Основні проблеми є у сфері освіти, гуманітарної політики, житлово-комунального господарства. Стан житлового фонду вкрай незадовільний. Коштів, звичайно, на всіх не вистачає. Якщо ми будемо байдужими до них, невідомо, чим це все завершиться.

Люди сьогодні потребують серйозної допомоги, і ми цю допомогу маємо обов'язково надати. Але я вважаю, що депутати мають якось гуртуватися і усі ці питання поступово вирішувати.

Відразу після того, коли завершив навчання, отримав диплом магістра. Тоді збулася моя мрія, я почав працювати викладачем вищого навчального закладу. Починаючи з серпня 2005-го року, працюю викладачем Кіровоградського інституту МАУП. Через три роки мене було переведено на посаду старшого викладача. Після цього я захистив кандидатську дисертацію, вступив до аспірантури Національного педагогічного університету імені Драгоманова на заочну форму, підготував кандидатську дисертацію з політології за темою "Формування демократичної електоральної культури молоді у сучасній Україні".

Якраз під час написання цієї дисертації теоретично обґрунтував, чому українська молодь має бути активною для того, щоб суспільні проблеми, які є у нашій державі, вирішувалися. У 2011 році я захистив кандидатську дисертацію і здобув науковий ступінь кандидата політичних наук, а через рік отримав звання доцента. У 2013 році попереднього директора було звільнено, з'явилася вакансія керівника вищого навчального закладу. До цього я певний час працював заступником директора з методичної та наукової роботи. Враховуючи те, що у директора був тільки один заступник, після його звільнення мені запропонували посаду керівника.

Я викладацькою діяльністю продовжую займатися. Окрім цього, пишу докторську дисертацію. Не знаю, наскільки вдячна ця праця, але нею потрібно займатися. Якщо ти вже працюєш у сфері вищої освіти, необхідно показувати певний рівень, якого ти хочеш досягти. У мене є мрія: хочу здобути ступінь доктора наук. Я зараз цим активно займаюся.

Для мене визначним фактором є результат моєї роботи. Тут я бачу чітко позитивний результат діяльності не лише своєї, а й всього колективу. Колектив сформований дуже хороший, професійний. У нас зараз працює багато кандидатів наук. Власне кажучи, із 2013 року ми залучили до нашого інституту передові наукові кадри, які мають наукові ступені та звання.

Для мене головними є людські якості. Людяність – це головний критерій як на роботі, так і в особистому житті. Якщо людина є людиною, це говорить про те, що з нею можна спілкуватися та розвивати серйозні нормальні стосунки.

Основне моє життєве кредо – це людське відношення до людей. Сьогодні є багато тих, які цей принцип грубо порушують.

Це філософське питання на кшталт того, чи вважаю я себе щасливою людиною. Так, я вважаю себе успішним, тому що бачу конкретні результати роботи своєї команди.

Коли у минулому році до нашого інституту вступило удвічі більше студентів, ніж у позаминулому, я зрозумів, що наш колектив дійсно є успішним