Нещодавно Кіровоград вибрав своє нове обличчя - «Міс Кіровоград-2013». Високий титул здобула студентка технічного університету Настя Погромська. Ми домовлялись про зустріч з Настею біля брами Преображенської церкви аби трохи згодом, благополучно поминувши кілька яток з овочами та свіжою рибою, всістись за столиком в одній тихенькій чайній двома кварталам вище. І розмова ця, принаймні перші хвилин п’ять-десять, обіцяла чимось скидатися на звичай оглядин, коли свекруха вперше бачить обраницю свого сина, подумки підважуючи, чого ж і тій більше – краси чи вміло накладеного макіяжу, виховання або лестощів…Дівчина, що вже виглядала мене у призначеному місці, виявилась не надто високою – як на модельні стандарти - чорнявкою з чистим вранішнім лицем і відкритою посмішкою. Дорогою Настя захоплено перебрала спогадами про конкурсний вечір, сміялася і, ніби іншим, перепросила за свій старенький светрик: заради ексклюзивного фото героїні на фоні банера нашого видання практично в останній момент вирішено було завернути просто до редакції.
- Модельний світ ти освоюєш близько двох років. Чого насамперед ти шукаєш у цій професії?- Спочатку я піддалась на вмовляння подружки. Разом ми відвідали одне fashion-party, презентацію нової крамниці. Надійшла пропозиція й самій взяти участь у показах інших магазинів. Я подивилася на цю справу зсередини - сподобалось. Пам’ятаю, про себе сказала: «А чого б і ні?». Так і пішло. Ніяких фантазій щодо зйомок, дефіле, безконечних змін суконь за лаштунками ніколи не розвивала.Мій вітчим, людина солідного віку і поглядів, що давно склались, взагалі зорієнтовував мене на здобуття інженерного фаху. Аби мій мозок працював, як механічний годинник роботи старого майстра, повсякчас розв’язуючи якісь задачі. Мама просто завжди радіє за мене, хай би що я не робила і за що б не бралася – заохочує викладати найсвіжіші фотографії з конкурсів і фотосесій на сторінках соцмереж. Таким чином, я вже взяла участь у восьми конкурсах краси, переважно студентських.- Отже, як часта учасниця різноманітних конкурсів краси і затребувана модель, ти певно добре вивчила це середовище людей. Чим, окрім зовнішності, дівчата-моделі відрізняються від своїх одноліток? Чи спостерігаються в їхній поведінці якість дивацтва, вірність забобонам, професійні страхи тощо?- Вони, як, зрештою, і я також, надзвичайно переймаються питанням своєї ваги. Тому що перше, на що звертають увагу скаути іноземних модельних агенцій та організатори українських кастингів – це вага, зріст та пропорційність тіла дівчини, меншою мірою – обличчя, адже його ще можна підмалювати або ж затонувати. Деяких відсівають вже з першого погляду – мовляв, «У тебе заширока грудна клітка, помітно розвинуті плечі – видно, що змалку займалася гімнастикою або ж танцювала». Коли ви стаєте спиною до стіни у самій білизні – ваша фігура має виглядати пропорційною і стрункою: ширина стегон має відповідати ширині плечам, а талія – двом об’ємам шиї. Одяг не має десь тиснути, облипати. Практично всі навколо трохи «повернуті» на цьому, через раз гублять репліки про ефективні дієти та знежирені молочні продукти… На одному з кастингів мене мало не з порогу завернули словом «гладка». Тоді я важила 50 кг при зрості 170 см. Я страшенно мріяла схуднути, регулярно замірялась і зважувалась, щодня відкидаючи ще якість страви чи інгредієнти до них, нервувалась, доки не помітила, що перестала їсти зовсім. Чи загрожувала мені анорексія? Думаю, що ні, хоча так, і таке було(замислюється, згодом рішуче поводить плечима).Зараз я важу 46 кг і цілком приймаю себе такою.Ще мені дуже не імпонують дівчата, котрі, трапляється, вживають спиртне після занять у студії, тусуються по нічним клубам. Проте таких, погодьтесь, вистачає і серед звичайних студенток, навіть школярок.
- Як необхідно поводитись дівчині, що збирається стати моделлю та ще й заробити на цьому? Яких помилок можна уникнути?-Краще було б звернутися до мене з цим питанням, коли я й справді щось зароблю як модель. У Кіровограді це – здебільшого засіб піару свого імені та обличчя. У більших містах вже можна заробити, проте не багато. Дівчата, конкретно зорієнтовані на побудову кар’єри моделі, використовують Україну як трамплін, тренувальний майданчик, на якому їх можуть помітити іноземні скаути. Приміром, нещодавно - цієї осені - до мене звернулись із пропозицією взяти участь в «Ukrainianfashionweek». Однак озвучена сума гонорару не компенсувала витрат на дорогу та житло, яке б винаймалось. Я не поїхала.На кастинги необхідно йти без макіяжу, з доглянутим чистим волоссям та у взутті на підборах. Триматися бажано природно, як це є у звичайному житті.- Чи трапляються в цій роботі несподівані труднощі, необхідність значної роботи над собою?- Так, наприклад, під час фотосесій. Необхідно, по-перше, порозумітися із своїм фотографом, відчути, яких емоцій, особливих складових образу він намагається добути з тебе; по-друге, навчитися витримувати ритми і кількагодинне навантаження зйомки, вміло працювати як тілом, так і обличчям, хоча це таки різні речі. Важливо вміти відображати різні відтінки емоцій, часом дуже протилежні й інтенсивні. А вже на конкурсах я вчуся контролювати свою настроєність, зосереджуючись на основній задачі. Залишаюся подовгу перед дзеркалом для того, щоб дослідити рухи свого тіла і, можливо, щось змінити у ході, окремих позах.- Все-таки ти хотіла б попрацювати подіумною моделлю. Вбрання яких дизайнерів (як українських, так і зарубіжних) ти б залюбки погодилась презентувати широкій публіці?- Безумовноліванця Елі Сааба, що розкриває красу жіночого тіла – звивистих ліній і опуклостей, не вдаючись до надмірностей, лише за допомогою легких тканин та бганок. Лаконічні, проте ефектні речі! Моя конкурсна сукня частково повторює конструкцію одного вбрання від Сааба. Її шила тітка мого хлопця; з витратами на матеріал і оплату роботи сукня коштувала мені усього лиш 500 грн. Загалом весь лук затягнув десь на одну тисячу, зважаючи на те, що туфлі я одягла все-таки позаминулорічні (800 грн.), а зачіску з макіяжем робила моя сестра.Також мені подобаються розкішні вбрання від земляка Сааба, Зухаіра Мурада та української дизайнерки Анастасії Іванової.- Чи було тобі колись соромно або просто незручно через роботу моделі?-Колись я брала участь в презентації роботи однієї заїжджої компанії, що спеціалізувалась на організації послуг лікувального масажу, зокрема тайського. З відеоматеріалів про захід було змонтовано рекламний ролик, що згодом траслювався на моніторі поблизу будинку побуту, деякі кадри з нього були використані для рекламних банерів та біг-бордів. На презентації все виглядало солідно: витримана тематика оформлення зали – багато свічок і квітів, вигадливі флористичні композиції; запрошені таїтянки проводили з моделями сеанси масажу, від якого я отримала неймовірну легкість самопочуття на цілий місяць, нічого не боліло – я ж ще танцюю. Тоді це був якийсь особливий вид масажу у чотири руки! Болю не відчувала, а от кістки хрумтіли, мов скалічені дерева… Звичайно, деяку частину своєї роботи я виконувала у купальнику. Невдовзі на площі Кірова дорогу мені перетнув чолов’яга з рекламним буклетом у руках. Він почав гучно метляти папірцем в одній руці, а вказівним пальцем іншої почав тицяти у напрямку розміщення біг-борду з моїм зображенням. Все це супроводжувалося криками: «Дивіться всі, це ж вона, вона! Я її впізнав! Дивіться всі на неї!». Інтонації були погрозливі. Люди довкола починали підозріло озиратись, дехто зупинявся. Ледь не побігла звідти.
- Зараз ти вчишся на спеціаліста в галузі енергетики і вже маєш якісь предметні уявлення про модельний бізнес. Ти будеш обирати саме поміж двома цими дорогами чи, можливо, шукатимеш ще чогось іншого? Які твої плани на майбутнє самостійне життя?- Все-таки не хотіла б все життя заповнювати якісь папери, а потім переносити їх на інший стіл, кілька різних столів у приміщенні певної установи. Мені здається, що ще встигну осісти на роботі в офісі. Зараз більшою мірою, ніж модель, хочу реалізуватися передусім як танцівниця. Між іншим, маю для цього справді хороші дані – фізичну витривалість, розтяжку, почуття ритму й технічні навички… Зараз мене тренує мій хлопець, виконавець брейк-денсу. Я теж танцюю в цьому стилі, також до вподоби контемпорарі та джаз-модерн.- Які риси вдачі ти хотіла б розвинути у собі, а які – по можливості скорегувати, згладити? Чи є люди, особистим прикладом яких ти надихаєшся?- О(сміється),я холерик за темпераментом – отже, можу раптом заверещати, навіть почати чіплятися до когось з наріканнями. Особливо в якійсь напруженій ситуації. Не люблю дрібних і нудних занять, як, наприклад, миття посуду чи заповнення бланків документації. Через те вчуся самоконтролю і внутрішньому спокоєві, розважливості. Ці якості спостерігаю у своєму хлопцеві. Він послідовний і терплячий, спокійний, вірно тримається своєї мети. Саме знання свого покликання і мети привабили мене у ньому. Просто раніше швидше відгукувалась на приємну зовнішність хлопців, однак, трохи згодом, переконавшись, що вони з дня в день ледь провадять одноманітне життя звичайних ледарів, спішила звільнитися від цих стосунків.Я не шукаю прикладів для наслідування серед кіногероїв чи публічних людей, вчитися необхідно у тих, хто поряд – їхні погляди на життя виглядають більш переконливими, а досвід і знання краще засвоюються…
Інтерв’ю Валентина Головань
