Це №1(18) альманаху кіровоградського обласного літературного об’єднання "Степ". Журнал надруковано у видавництві "Імекс"(м. Кропивницький). Тут вміщено головним чином твори місцевих авторів. Це перший номер без Віктора Погрібного- письменника , журналіста,громадського активіста , котрий 48 років стояв біля керма "Степу" і раптово пішов з життя минулої осені.
"Підрубаний, упав на землю колос", "Брат по духу, серцю, слову і мечу", "Сивочолий голуб", "Ми приходили до Вас, як діти в рідний дім"... Своєму колезі та наставнику присвятили зворушливі рядки колеги Віктора Олексійовича Ольга Полевіна(нинішній у керівник "Степу" ), Олександр Архангельський, Оксана Шпирко, Наталія Фесенко. Відомі літературознавці Петро Перебийніс, Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський пригадали моменти творчих пошуків Віктора Погрібного та проаналізували його роман "Гріх і честь".
Читач може ознайомитися і з творами самого Віктора Погрібного. Оповідання "Врятуй мене, друже" подає взаємини людей під час гітлерівської окупації дещо інакше, ніж їх висвітлюють за традиційними схемами. У п’єсі "Ковалівський граф" автор коли з жартами, а більше з гіркотою описує намагання жителя сільської околиці повернути собі сусідів, що втекли ближче до цивілізації. Віктору Погрібному і по життю боліли занепад українських сіл та нищення природи...
Під рубрикою "Пам’ять" альманах "Степ" вміщує твори й інших літеатраторів, що пішли з життя - Валерія Юр’єва ( разом зі спогадами про нього Анатолія Саржевського), Миколи Петрова і Леоніда Безпалого.
Долю Безпалого гострими рапірами наскрізь пронизали Ваніно і Ногаєво. В радянські часи це були зловісні маркери лихої неволі, якою сталінський режим "нагороджував" сотні тисяч людей невідомо за що. З порту Ваніно політв’язнів везли баржами у Ногайську бухту Магадана, на Колиму. А Колима -це табори у лютому холоді. Їх пройшов і описав Леонід Безпалов." Ідем, допоки не здолає триклята смерть на тім путі, кістки залишим в дикім краї, навіки в вічній мерзлоті".
Сумно. Тяжко. Болісно. Взагалі майже весь контент "Степу"1(18) примушує стискатися серце. Багато творів пронизані ностальгією за тими часами, що здавалися прекрасними (спогад Тетяни Березняк про кіровоградську літстудію "Бригантина"). Туга за тим , що минають літо і роки(Володимир Базилевський, Олена Надутенко). Журба та відчуженість, які залишилися після втрати кохання( Олександр Косенко, Наталія Бідненко) . Осуд людської черствості ("Байки бывалых таксистов" Миколи Голованова).Препарація сутності чоловіків- альфонсів, що паразитують на коханих і безжально розбивають їм серця. Бо він, бачите, "зустрів віддану жінку, що йде за мною всюди" ("Ромашки на щастя" Наталії Фесенко). Моторошні деталі Чорнобильської катастрофи (рецензія Людмили Островерх на книгу "Відрядження до пекла" Сергія Колесникова). І навіть оповідання Елеонори Бєльської "Перед Пасхой" попри хеппі-енд примушує не тільки радіти за героїню, а й співчувати їй. Бо надто багато пережила, поки дочекалася щастя.
То що, в "Степу" суцільний песимізм? Та в жодному разі. Скоріше філософське осмислення буття , розуміння авторами соціальних процесів і мотивів людської поведінки, усвідомлення того факту,що кожна мить життя безцінна. Навіть помилки, образи і кривди, бо вони збагачують досвідом. Розуміння цього приходить з часом до людей 18+, тобто психологічно зрілих.
Окремим настроєм, різко відмінним від усього іншого, проникнуті лише два твори. Перший -"Новорічна чудасія" Валентини Кондратенко - Процун. Такі потішні персонажі, як песик, коза, льоха, Маланка, Василь , Явдоха напевне сподобаються дітям, якщо цю казку інсценізувати десь на Різдво.
Другий не схожий на інші твір – адресоване виключно дорослим оповідання Ніни Даниленко "Жінка в соку". В його основі скандальна пригода з детективною інтригою, що не раз примусить читача усміхнутися. Хоча тема більш ніж серйозна – екстремальна методика пошуку партнерів малоперспективною дамою.
Роман "Вінок сонетів" побудований вельми оригінально. Історію своїх інтимних взаємин по черзі розказують Він і Вона . І обом, певно, слід вірити. Бо позиції чоловіка і жінки теж оприлюднюються за принципом гендерної відповідності. Вона - Ольга Полевіна, Він - Олександр Архангельський). Хоча не виключено, що співавтори іноді й міняються ролями.
Цей роман може розтривожити душу тим, у кого в Кіровограді минули дні юності (у творі, вірогідно, описані десь 60-70-і роки минулого століття). Автори відтворюють атмосферу в місцевому педінституті, музичному училищі, на танцях у льотному училищі, де дівчата закидали неводи на престижних женихів...
Виданий у Кропивницькому альманах "Степ" 1/18 викликає бажання почитати продовження тих речей, що тут тільки початі чи вміщені уривками, а також інші твори авторів, які тут представлені.
Зоя КРАСІНСЬКА.
